З вибухом Лютневої 1917 р. революці в Росії, українці, яких багато служило з російському флоті, стали організовуватись в "комітети" і "ради" на місцях проходження служби. На Балтиці був обраний "Український воєнно-морський революційний штаб Балтійського Флоту", в діяльності якого приймали активну участь ст. лейтенант флоту Михайло Білинський і лейтенант флоту Святослав Шрамченко. Завданням штабу було не тільки політичне згрупування моряків-украінців, але і доповнення ними екіпажів деяких кораблів Балтійського флоту (крейсер "Світлана", есмінці "Україна", "Гайдамак" та ін.), щоб згодом провести їх під українськими прапорами довкола Європи і долучити до складу Чорноморського флоту.

На жаль певні обставини, а насамперед прихід до влади в Росії більшовиків, не дозволили цьому звершитися. Водночас організовуються українці на інших флотах Росії. Були створені "Українські Ради" на Каспійській, Сибірській та Амурських флотиліях і Флотилії Північно-Льодовитого океану, але їх діяльність обмежилася до суто організаційних справ, хоча зокрема каспійці і планували перевести зукраїнізовані кораблі Каспійського флоту до устя ріки Терек, де сподівалися, що Україна матиме свій вихід до Каспію. Але і тут різні обставини стали на перешкоді здійснення такого задуму. Найбільш активно діяла в питанні українізації флоту діяла в той час Чорноморська Рада, яка концентрувалася в Севастополі, де знаходився штаб Чорноморського флоту.

Вже наприкінці березня 1917 р. за ініціативою найстарішого українського гуртка "Кобзар", якии існував в Севастополі ще з 1900 р., було скликано перші збори місцевих українців (в основному військових), на яких було створено "Севастопольську Українську Чорноморську Громаду" і обрано ініціативну групу, якій доручили виробити статут організації. На других зборах, які зібрались в приміщенні цирку Труцці близько 6000 учасників, було затверджено Статут і обрано 24 особову Раду, яку очолив В.Лащєнко зі своїми заступниками М.Коломиицем і М.Пащенком.

Новообрана Рада енергійно розпочала свою діяльність. Невдовзі було відкрито бібліотеку і читальню, а театральна комісія організувала кілька вистав. За прикладом Києва початком квітня 1917 р. в Севастополі була проведена масова українська маніфестація, і перед кількадесятитисячними рядами маніфестантів, що вишикувалися на Пушкінській площі і над якими майоріли жовто-блакитні прапори, виступив командувач Чорноморським флотом віцеадмірал О.Колчак. Він зокрема сказав: "Ось мені припадає честь говорити з українцями, що зібралися тут заявити про своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким я маю собі за честь, на 90% складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю яка дала мені найкращих моряків, які тільки існують на світі..." Радісне "слава" покотилося наче весняний грім над твердинею Чорноморського флоту. Але перш, ніж наступило справжнє свято — "День Українського флоту", це був попереду рік важкої і копіткої праці на всіх рівнях по усвідомленню сірої маси корабельних екіпажів і наземних військових формувань про те, що вони не малороси і не "хохли" а таки українці! І своєю приналежністю до славної нації, витоки якої сягають ще княжої доби, належить гордитися.

Складний еволюційний і водночас революційний процес самоусвідомлення пройшов не один представник українства як на Чорноморському флоті, так і на всіх теренах Наддніпрянської України, адже майже 300-річне перебування під чужоземними ярмом виробило в багатьох поколінь українців комплекс неповноцінності. Навесні 1917 р. стали організовуватися українські корабельні "ради" на багатьох кораблях Чорноморського флоту, перші серед яких постали на лінкорі "Іван Золотоустий" і крейсері "Пам'ять Меркурія".

Активну участь прийняли моряки і в першому Українському військовому з'їзді, що відбувся 4.05.1917 р. в Києві. Одним з наказів делегатам з'їзду було добитися українізації флоту шляхом заміни між Балтійським і Чорноморським флотами моряків і командного складу за національністю. Проте водночас з розвитком процесу національного сомаусвідомлення українців, активізувалася діяльність представників російських партій есерів, осдеків і кадетів, які намагалися викликати антагонізм між українцями і росіянами, В той час тільки більшовики ставилися прихильно до українців, не окриваючи надії використати віддачу за це згодом, що і сталося.

Одним з перших кораблів Чорноморського флоту, на якому ще в липні 1917 р. замайорів український прапор, став міноносець "Завидний". Після нього і інші кораблі стали піднімати національні прапори, а в листопаді 1917 р, українські корогви повівали вже майже на половині кораблів Чорноморського флоту та на всіх портах Чорного моря.

24 грудня 1917 р. підняв український прапор лінкор-велетень "Воля". Наприкінці грудня 1917 р. в Києві було створено Секретаріат Морських справ. Навесні 1918 р. це відомство було перейменовано в Українське Морське Міністерство. Після жовтневого 1917 р. перевороту в Росії змінилося ставлення росіян всіх "мастей", а особливо соціалістів і більшовиків до стихійного розвитку українського руху на Чорноморському флоті.

Намагаючись усіма засобами загальмувати українське національно-державницьке самовизначення, недоброзичливці повели проти нього шалену агітацію. На жаль сталося так, що центральна Рада, яка сама "нездужала" ідеями соціалізму, не тільки не допомогла в процесі українізації Чорноморського флоту, але і причинилася в якійсь мірі до загальмування цього руху. Однак українським воєнно-морським чинникам вдалося провести "Тимчасовий закон про флот УНР", який був ухвалений Центральною радою 14 січня, але оголошений тільки 13 березня 1918 р. Фактично цей закон надзвичайної державної ваги стверджував той стан речей, який вже існував реально на Чорноморському флоті, вводячи в правові рамки те, що вже було здійснене на кораблях та в портах Чорноморського побережжя завдяки ініціативі та сміливій праці національно свідомих моряків і нижчих старшинських чинів.

Виконання деяких параграфів цього закону з різних причин було здійснене аж наприкінці квітня 1918 р. Зате з'явилися накази Морського відомства, якими передбачалася низка важливих міроприємств стосовно Чорноморського флоту. Капітана 2-го рангу Містникова, призначеного комендантом Севастополя з особливим завданням наведення ладу в чисто національно-українському дусі, було тимчасово підпорядковано штабу Запорозького корпусу генерала Натіїва, якии разом з німцями звільняв Україну від більшовиків.

Група цього з'єднання підпроводом полковника Болбочана просувалась з боями в Крим, звільняючи півострів в надії подати руку Чорноморському флоту, тим самим намагаючись виправити помилку Центральної Ради, яка на переговорах в Бересті відмовилася від Криму. Тимчасом в Севастополі кипіло. На одних кораблях повівали червоні прапори, на інших жовто-блакитні, були і чорні (анархістські) знамена. Майже щодня ці прапори змінювалися в залежності від зміни національних "переконань" моряків під впливом частих мітингів. Коли запорожці Болбочана ввійшли в Джанкой і Сімферополь, в Севастополі почалася паніка. Тоді екіпаж лінкорів "Воля" та "Цариця Катерина Велика" рішили вибрати єдине командування флотом, щоб воно віддало наказ підняти українські прапори всім кораблям Чорноморського флоту. Сталася ця знаменна подія 29 квітня 1918 р., коли о 16-й год. флагманський корабель "Юрій Побідоносець" з наказу камандувача флотом подав сигнал; "Флоту підняти український прапор!" Вишикувались по старій традиції моряки вздовж бортів кораблів. "На прапор і гюйс -- струнко!" "Український прапор піднести!" І під звуки сурм та сюркіт боцманських свистків злетів угору над кораблями український прапор.

Для української історії день 29 квітня 1918 р., коли цілий Чорноморський флот виявив свою приналежність Україні, став найвидатнішим днем — Святом Українського моря. Ця традиція знайшла гідне продовження вже в незалежній Україні, після проголошення її суверенітету.