5 березня день смерті Романа Шухевича |
![]() |
«Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту» 5 березня день смерті Романа Шухевича. У зв'язку із цим куренем "Чорноморці", було оганізовано екскурсію у одну із в'язниць Львова, а саме: у музей-тюрму на Лонського. Екскурсоводом був очевидиць тодішніх подій - Любомир Полюга. Можна було відчути та зануритися у ті події котрі були розказані дідусем. Саме у цій в'язниці дідусь просидів шість місяців в одиночній камері, в підвалі, де не було нічого окрім бетонних стін та бетонної підлоги. А попав він туди наступним чином: у жовтні 1947 року, коли дідуся впіймали, його перевели до Львова, саме в цю тюрму. І тут він по справжньому відчув смак радянської влади. "Коли мене привезли до тюрми у мене була прострелена грудна клітка і звідти гуркотіло повітря, у мене був пневматорекс. Викликали лікаря, який оглянувши мене сказав - "Жить будєт". Я лежав на холодній підлозі і думав, що робити далі. Єдиним засобом аби заживити рану була мою слина. Згодом почалися допити. Після кожного допити мене, побитого, приводили до камери де не давали мені сідати чи прислонятися до стіни." Це лише малесенька частинка того чого він пережив там, та в інших місцях позбавлення волі. Згодом дідусь адаптувався та освоївся, і навіть тут він намагався продовжувати свою боротьбу, єдиним методом що діяв у цій ситуації - була суха голодівка, яку він оголосив 10 грудня, в замін на зв'язок із рідним домом та передачками. Таки подіяло! На четвертий день прийшов начальник тюрми і дозволив передавати книги з дому. Наступна голодівка була згодом та тепере дідусь вимагав аби його перевели до лагерів і цього разу добився свого. Мимоволі задумуєшся: "А чи я зміг би пережити та витримати те, що витримували люди у ті часи?". Хоча я думаю, що зміг би. Проте у ті часи не питали тебе, ти або не підкорявся і добивався чогось для своєї Батьківщини, або згинався під ярмом влади, або ще краще - утікав подальше від усього того. "Ставши у травні 1943 року головою Бюро Проводу ОУН, Шухевич залучив до своєї команди приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо, також частини УПА. Головну команду УПА він перебрав 27 січня 1944 року, рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС) в Галичині, сягало 20 тисяч". ("Сучасність", січень, 1976). Таким чином, об'єднавши в особі Шухевича найвищі пости тодішнього українського визвольного руху (який налічував близько 50 тис. організованих членів ОУН та вояків УПА), після створення у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради цей рух визначив напрями боротьби в умовах нової більшовицької окупації. Сучасники Шухевича згадують, що "він був вільним від комплексів і легко встановлював зв'язки з людьми, був з природи людиною веселої вдачі, твердо обстоював свої погляди, але не відмовлявся їх ревізувати у зустрічі з переконливими аргументами" (Мирослав Прокоп) і "Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича - людини виняткового гарту" (Петро Дужий). Шухевич до дня загибелі керував визвольною боротьбою на українських землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові, силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні роки - масові форми повстанських дій. Радянські історики твердили, що лише від 1944 по 1946 рік загинуло більш, як 56 тис. так званих "бандерівців", 108 тис. осіб потрапили в полон. Вочевидь, репресіям було піддано значне число мирних жителів Західної України. Численні втрати та довгий період боротьби вказують на те, що під керівництвом Романа Шухевича було зорганізовано масовий опір окупантам, як також і те, що формація ОУН-УПА УГВР, очолювана Шухевичем, мала широку народну підтримку. На превеликий жаль, на сьогодні ще немає ґрунтовної політичної біографії Романа Шухевича, переважають здебільшого нариси, в яких беруть гору іконографічні тенденції, хоча така людина, як Роман Шухевич, "іконопису" не потребує, за нього говорять його діла, які Україна пам'ятатиме завжди. Багато інститутів та спеціальних відділів, на той час, працювало аби ми не знали про наших героїв, а також щоб ми були "сірою масою". Тому давайте не будемо забувати своїх героїв і пам'ятаймо про Шуха. |
15 березня 2013, Ljbkan | Переглядів: 2275 |
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сторінку як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, чи ввійти на сторінку під своїм ім`ям.
#1 написав: Cheska |
24 березня 2013 17:40
ICQ: --

![]() |
Круто, шкода що не змогла бути.. don't worry be Ukrainian:)) |
Інформація
"Гості" не можуть коментувати дану новину.