Я ніколи не була на КМТ, ОММТ, Черемоші (хоча вже давно хочу на щось таке вибратись) і навіть на Чорноморському балі з джентельменом не кружляла в танці. Але воду я люблю дуже, і, мабуть, ще з народження. А від хлопців, які плавають батерфляєм, я просто млію...
Та все ж цього літа морське пластування добралось і до мене.



Так от, одного чудового вихідного дня мій друг скоб-гребець з династії Садових вчив мене ходити на каяку.
Було все так! Ми зорганізували непоганий станичний табір. Команда була, ну, напів морська і до того, що мане як коменданта називали іноді капітаном, я, навіть, звикла.

Повернулись, обговорили табір і вирішили ще трохи потусуватись. Підбили морця все ж поїхати на Дністер! Варто додати, що це була одна з тих чудових вилазок, коли кинули ідею, а за півгодини усі вже були готові до виїзду. Нас було шестеро і навіть міліція не зупинила. Все нам сприяло. Четверо з нас пробували походити на каяку. Двоє інших вправлялись в плаванні - вчились лежати на воді, відчувати її, і плавати.

Я пробувала ходити по воді ;-). З того часу як сіла на каяк з берега мені постійно кричали, то руки рівномірно, то кут тримай, то інше. Вийшло мені не дуже, хоча Петро казав: «Так нічого». По тому почав падати дощ і ми вирушили додому: руки боліли, але усмішка не сходила з обличчя, а думала я про "синій щитик".
Дякую, друже!


ст.пл.вірл Оксана Пужаковська
ілюстація пл. розв Оленка Сливка