Ця пригода розпочалася ще у середу 18 квітня – адже саме в той день учасники збиралися у смт. Вигода на 19.00год. Перезнайомившись між собою, ми запакувалися у «газельку». Було тіснувато, але це не завадило доїхати до місця таборування з хорошим настроєм.

Галявина біля лісу, шум річки нижче за ялинками, гори, ще де-не-де вкриті снігом, прохолодний вечір – все навкруги спонукало вдихнути повітря на повні груди і ще раз в думках подякувати ,що я все ж таки приїхала на «Черемош». А далі відбувалось швидке чергування подій. Перша ватра, представлення, гра «таємний друг», тиха ніч, вставання, вода, залита останньому добігаючому в рукав, сніданок, гутірки, збирання катамаранів, перший похід на воду, перші гребки…Час пролетів надзвичайно швидко. Але це всі усвідомили лише тоді, коли повернулися додому. А в ті дні всі насолоджувалися своїм перебуванням на вишколі, навчалися поводити себе з водою, вчилися «читати» річку. І, думаю, всім вдалося досягти певних успіхів. І все завдяки нашим інструкторам.

На вишколі було багато цікавих гутірок. Багато нового матеріалу. Спершу все зрозуміти і запам’ятати було непросто. Ще довго плуталися, хто куди має гребти і яким гребком куди повертати. Але інструктори терпляче пояснювали, або і не завжди терпляче, інколи треба було і підвищити голос=)
У перший день за декілька коротеньких сплавів біля місця табору інструктори навчали учасників, як правильно тримати весло в руках, як правильно робити різні гребки і що треба взагалі робити, щоб керувати катамараном. Відчути більше, що таке річка і течія, учасники мали змогу на наступний день, коли відбувалися довші сплави. Тоді ж можна було відчути, що таке біль в ногах від сидіння на колінах і як важко потім випрямити ноги після півторагодинного сплаву. Але це все несуттєві дрібниці, на які ніхто не звертав уваги, адже було дещо важливіше і приємніше : ми пройшли на катамаранах доволі велику відстань – долали перешкоди, керували катамараном на течії, намагалися розуміти річку, бачити, де які перешкоди утворюються. Звичайно, це все з допомогою інструктора.

Довгого сплаву у суботу з нетерпінням чекали всі учасники. Лише прокинувшись, всі чекали чогось грандіозного. І це справді було круто. Вже звичним стало вдягати гідрокостюм, вибирати собі весло та каску, накачувати катамарани і підтягувати лямки так, як кожному зручно. І ось ми знову на воді. Не обійшлося без пригод, але було справді класно, і порцію адреналіну і хорошого настрою кожен отримав. Інструктори вже менше підказували, що і як треба робити, допомагали лише на незнайомих і складніших ділянках річки. А ось відчути по-справжньому, як керувати катамараном, учасники змогли на змаганнях між залогами у неділю. Саме тоді залоги самі вирішували, куди і як їм краще йти, щоб пройти добре троє воріт, причалити в улово і дійти до фінішу. Добре, що в кожної команди було дві спроби, тому що з першого разу не у всіх все добре вийшло. Але це було дуже хороше тренування для того, щоб зрозуміти і врахувати свої помилки.


Після насичених мокрих прохолодних таборових днів нас зігрівало вечірнє полум'я вогників та ватр. І, мабуть, не лише воно. Адже у кожного в серці щось загорілося, а якщо не загорілося, то хоча б заіскрилося. Заіскрилося теплом чи любов'ю до води, до шуму річки, бурління хвиль, до місця таборування, до товариства, до тих, хто були там з нами.

У Долині на вокзалі прощалися. Роз'їжджалися в різні сторони – хто до Тернополя, хто до Франківська, а хто до Львова і Києва.
І з таким позитивним настроєм, який ми всі почерпнули на вишколі, з теплом у серці і з усмішкою на обличчі ми поверталися додому, де кожного з нас чекали свої справи..