Додавши те, що з м. Конотоп Сумської області прийшов запит про створення осередку Пласту, до того, що конотопчани просили надати їм побільше інформації про те, як організовувати та проводити дитячі літні табори на байдарках, Крайова Пластова Старшина вирішила вбити двох зайців одним пострілом та провести для них вишкіл попередньої пластової підготовки, запросивши до проводу Чорноморців та Чорноморських Хвиль. «Делегатами» від нас поїхали ст.пл.прих. Юрко Пеленський, ст.пл. Ляна Двораковська та ст.пл.вірл. Олена Галушка.
     За кілька днів до вишколу ми сконтактувались з комендантом акції, Ксенею Опанасюк, та вирішили, хто які гутірки готує, які роздаткові матеріали робити, які ні, на скільки часу та яку аудиторію розраховувати, а також призначили відповідальних за забавки, ватру і т.д.
     Виїхали ми в п’ятницю, 21 березня, ввечері, Київським потягом (було, правда, кілька «раніших» та прямих до Конотопу, але нам не підходив час їхнього відправлення), і вже зранку були в столиці, де на вокзалі нас зустріла Ксеня і коротко посвятила у нашу стратегію – спершу беремо квитки на потяг до Конотопу, потім квитки додому, і з чистою душею вирушаємо...
     Ага, вирушили. Найближча електричка з вільними місцями в ті краї відправлялася лише в першій з хвостиком, в той час, як наші годинники вперто показували восьму. Але, так як автобуси туди не курсували, то й вибору в нас не було.
     Зате поговоримо нормально про вишкіл, вживу, а не по телефону, може в когось виникли якісь проблеми, тому поїхали в домівку, не проти?! – у всьому можна знайти позитив, а тим більше в тому, щоб відвідати КПС, адже ніхто з нас раніше там не був ).
На місці ми склали тереновий змаг та веселий опитник-знайомство (типу «Скільки осіб в кімнаті мають зелені очі?» чи «Скільки осіб народилися під знаком зодіаку Риби?»), обговорили, порядок гутірок та дещо видозмінили програму (бо ж розраховували на два майже-повні дні, а так виходило трохи більше одного – наш потяг назад відправлявся в обід в неділю), потім спохопилися, чи ми не забалакались, виявилось – ні))), і ми зі спокійнесенько, бо все встигаємо, відправились на вокзал.
     Думаю, таких пригод по шуканню потрібної платформи ні в кого з нас ще ніколи не було =). Спочатку ми зайшли на Приміський вокзал – глухо, тоді направились на Центральний – на табло написано П1.
     - Хм... Що то таке, то П? Може таки Приміський? – і ми знову туди. А там як глухо було, так і залишилось.
     Ганяли, ганяли, поки добра жіночка не оголосила: «Потяг Київ-Шостка відправляється з першої колії Південної платформи».
     - То все добре, але де Південна платформа?
     І знову по колу.
     - Там! – якийсь п’яний дядько впевнено показував в одну сторону.
     - Ні, там! – махала жіночка зовсім в іншу.
     - Одним словом, так – треба на Південну платформу – обійдіть цю будівлю, там побачите напис: «Дрова», ото буде там...
«Які дрова?» - єдина думка в голові, але виходу не було – до відправлення залишалось менше 10 хвилин, а ми на місцевості орієнтувались, як хом’ячки в Тундрі. Тому пішли туди, куди останній наш співрозмовник нас напрямив.
     І, як це не дивно, таки вийшли до тієї загадкової платформи )))
     Сіли в потяг, перевели дихання...
     І помітили – та ми ж в першому класі! Все таке охайне, красиве, доглянуте... І телевізори, які, правда, не працюють... Але для нас це не була проблема, бо ми цілу дорогу вибирали фото з Юркового та Ксениного лептопів, які покажемо на вишколі, а також дивилися мультики.
     За три години, нарешті, приїхали. Хоч потяг і підвищеної комфортності, але все ж ми змучились від переїздів, хотілося трохи «постаціонарити» ).
     Зустрів нас прямо на платформі Артур, організатор того всього зі сторони конотопчан, якщо я не помиляюсь, то начальник Відділу сім’ї, молоді та спорту Конотопської міської ради. Ми вийшли з вокзалу і сіли в маршрутку (перед тим побачивши трамвай, що, зокрема мене, дуже здивувало – таке маленьке містечко, а такий транспорт!!!))), а Артур весь час щось розповідав про місто, його історію, різні цікавинки, а також про контингент, який нас вже чекав на місці.
     І про трамваї, звісно, також.
     За хвилин двадцять ми приїхали в будинок молоді, переодягнулися і одразу ж, попри всі вмовляння поїсти (для нас вже стіл накрили!), почали вишкіл. Учасники зібралися на 15.00, наша електричка прибула в 15.45, то ж нам більше не хотілося заставляти їх чекати.
     Почали зі скромного відкриття, на якому лише винесли прапор та поскобували. Далі Ксеня провела гутірку знайомства (всім дали модні журнали і вони вирізали звідти трит речі, які їх характеризують, а потім себе представляли), а ми в той час оцінююче оглядали аудиторію. Людей з 15, різного віку (19-50р.), статі (двоє жінок, решта – чоловіки) та інтересів (це було гарно видно по їх міміці та виразах обличчя – хто прийшов добровільно, а в кого крали вихідні, присилаючи сюди слухати непотрібні речі).
     Коли всі представились, Ксеня провела ще одну гру – всі отримали по два папірці, на одному з яких написали те, що вони хочуть від вишколу, а на іншому те, чого не хочуть. Майже у всіх було «Хочу дізнатися більше про туризм» і «Не хочу марнувати свій час». (Хм, ще одне – говорили вони або дуже інвалідним суржиком, або по-російськи).
     Ми зрозуміли, що єдиний вихід для нас – перебудовувати програму (в перший день мала бути інформація про Пласт в загальному, другий – про мандрівки, табори і т.д.), бо вже під час знайомства кілька людей пішли геть.
     Що ж, їхній вибір, навіть не підозрюють, що вони втратили )))
     Потім ми почали безпосередньо читати гутірки (Олена – про ідейні засади Пласту, Обов’язки та Закон; форми праці в Пласті; Ксеня – про мету Пласту; національне та релігійне виховання; Ляна – про програму пластових таборів, однострій; Юрко – про організацію мандрівок, зокрема водних; структуру Пласту тощо), скорочуючи їх та залишаючи лише найголовнішу інформацію, гратися з ними в ігри, показувати фотографії та відеоролики. А наостанок першого дня Ксеня провела з ними новацькі сходини з повчальною історією про зайчика, який не слухав батьків, майстеркою слимачків і курликанням пісеньки «Отаман», від яких всі, хто їх дочекався, отримали масу задоволення (скажу більше, я, до прикладу, також вперше в житті побачила новацькі сходини і мені страшенно сподобалось!).
     Перший «вишкільний» день завершився і нас повезли (на трамваї!!!) в ресторанчик, де ми смачно повечеряли супчиком та картоплею, обговорили день, а також табір, який вони планують організувати. Артур весь час говорив, що дуже би хотів, щоб ми йому допомогли його організувати, він навіть заплатить, але ми вже вкотре за день нагадали, що Пласт діє на волонтерських засадах, цього року в нас вже все літо розписане, тому максимум, що ми можемо зараз зробити, то це запросити його приїхати на якийсь з наших таборів, подивитися, як все організовується, а тоді вже собі робити. Він лише сумно зітхав, через кілька хвилин нагадуючи, що йому би так хотілось, щоб ми допомогли йому...
     Смачно попоївши ми пішли пішки (через злу таксистку) до гуртожитку. Але нам, направду, сподобалась наша вечірня прогулянка, хоч Артур постійно вибачався і казав, що дуже незручно себе почуває..
Поселили нас у зручну невелику кімнатку, перед тим вручивши кульок з печивом «на сніданок», ми обговорили програму завтрашнього дня, подивились на сон фільм та пішли спатки.
     Наступного ранку ледь прокинулись півдев’ятої, привели себе в порядок та поїхали на вишкіл (нам детально пояснили де і на що ми повинні сісти). Учасників, як і думалось, прийшло менше, ніж попереднього дня, але ми були до цього готові. Прочитали гутірки про Пластсприят, фінансування в Пласті, спеціалізацію, Оленка провела їм на зразок вчорашніх новацьких сьогоднішні юнацькі ))) сходини з грою Кіма на пам'ять по медикаментах і гутіркою ПМД, побавилися і інші забавки (насправді було дуже прикольно і незвично бачити людей старшого віку, які носяться по кімнаті, як діти – вони ж бавляться в сліпого кота). Потім Ксеня відповіла на всі їхні запитання, що виникли в них в ході вишколу, після чого був заключний опитник і символічне закриття вишколу.
По тому ми собі зробити мінімальну фотосесію з учасниками, без учасників, з м’ячами, без м’ячів і т.д., тоді поприбирали за собою, переодягнулися, запакувалися і швиденько поїхали на вокзал. Звичайно, не буз кульочка з канапками з сиром та ковбасою і печива ).
     По дорозі Артур нам дуже дякував, вибачався, що учасники отак не всі прийшли, розказував, що йому сподобалось, а що ні, питав нас про наші враження, а наостанок сказав: «Розумієте, дуже хочу, щоб у нас був Пласт. Але поки ніхто не погодиться їхати зі мною в табір без оплати. Але... Думаю, що все так не буде. Шкода, звичайно, що ви не зможете приїхати до нас влітку, але, в такому разі, я приїду подивитися обов’язково до вас! Бувайте! Не забувайте!»
     Ми попрощались з ним і сіли в потяг.
     Просто мовчали.
     Складали докупки враження. І вивели єдине - нам дуже сподобався вишкіл.
     А все лише тому, що, крім дійсно класної атмосфери, яку ми самі собі зробили, ми таки побачили в очах (так, далеко не у всіх, але на таке ми і не сподівались) бажання. Бажання творити і розвивати Пласт. І хай у них поки мало однодумців, але вони обов’язково з’являться трохи згодом...