Ми завтра йдемо в море…  Нарешті. За плечима три роки будівництва, довгі два тижні дрібних, проте дуже важливих доробок, підготовка спорядження та закупка харчів. Нарешті наша рідна- кохана прикордонна служба дала нам добро на вихід в море. Правда  до Грузії нас таки не пустили. Яка б не була в нас “демократична” країна, бюрократів маємо з надлишком. В своїй загальній масі вони як правило відповідають згенерованій  класиком тезі: “…чином розуму позбавлені…”. І зрозуміло кожен хоче добре попоїсти… Ну як би там не було хабарів козацтво не платить принципово. Отож і вийшло так, що Рось з Гумою залишали “печеру” чиновників голосно грюкнувши дверима. Далі була остання вечеря- нарада в Миколаївському морському порту. За мискою гречки та склянкою міцного чаю практично вирішувалась доля нашої мандрівки. “Бути, чи не бути…”, а якщо “бути” то як ? Гарячі молоді голови пропонували наплювати на всі заборони і чкурнути таки до Грузії, а там видно буде. Проте найдосвідченіші і бувалі Гума, Доктор, Мисливець все таки переконали не порушувати “літери закону”. Далі дискусія змінила русло, проте не вщухла. Куди тоді, як не до Грузії?  Варіанти лунали різні. Ось кілька з них : “на о. Хортиця”, “до Одеси”, “до Севастополя”, “до коси Тузла”, “на о. Зміїний”….. Посиділи обмізкували, та вирішили більшістю голосів йти до Криму, в Севастополь. Капітан розписав вахти, призначив вахтових офіцерів. Всю залогу 16 чоловік було поділено на три вахти по 5 чоловік (кок буз звільнений від несення вахти). Моя вахта N 2 з 16:00 до 20:00 (денна) та з 04:00 до 08:00 (нічна). Решту часу можна було вважати умовно вільним. Винятками були “полундри”( Корабельні “алярми”.) та “аврали”( Загальні збірки на палубі для керування вітрилами чи якоїсь іншої роботи.). Нам докладно пояснили обов’язки вахтових.  Далі боцман погнав всіх спати, бо ж година була пізня. Я заліз в трюм і “зашився” в спимішок. Спати довго не хотілось, в голові мов бджоли роїлись думки. Шо воно буде, як воно буде ? “Та холера з ним, буде як буде…”.

Отже в п’ятницю 20 жовтня 2006 р Б. о 16:30 за Київським часом на “Спасі” було віддано швартові. Цю мить всі страшенно чекали, бачили в мріях та снах… Заспівав двигун, ми рушили в свій перший похід...