Єдина Країна! Единая Страна!
закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас

Чорноморці в інтернеті

Офіційна курінна сторінка Чорноморців
Перейти...

Дописи і звіти

Читати дописи і звіти з наших таборів і акцій
Перейти...

Додати новину

Учасники можуть додавати новини на сторінку
Перейти...

Про ПЛАСТ

Дізнатись більше про ПЛАСТ і скаутинг в Україні
Перейти...


Опитник

Ваш улюблений засіб пересування

Катамаран
Байдарка
Каяк
Віндсерф
Яхта
Ласти+Маска

Повідомлення

Останні коментарі

Від SMAUH в новині:
95 річниця підняття українського прапора на флоті
Від prosto Ljybcja в новині:
4.8.3. Вишкільний Курс Провідників Морського Пластування (ВКПМП).
Від Jack Sparrow в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від prosto Ljybcja в новині:
5 березня 1950 р..
Від Emerytura в новині:
Свято Святого Миколая
Від adramelech в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від SMAUH в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від compo в новині:
ПРО100ЛІТО 2013: ніщо нам лихо, ні пригоди…
Від compo в новині:
Історія віндсерфінгу від початку - до наших днів
Від SMAUH в новині:
Їх звали Чорні Шлики
Від SMAUH в новині:
СКР-112. Як це було.
Від SMAUH в новині:
Зустріч Чорноморських Хвиль з членкинею куреня з діаспори.

Хто онлайн

Зараз на сторінці:
Користувачів: 0
Відсутні.
Роботів: 1
Yandex
Гостей: 29
Всього: 30

Недавно тут були:
adramelech alekhan
cousin Hubert D3BIHKA
Emerytura Handalf
heilga Jack Sparrow
kosu4ka KriLaN
Lana Wayne Lunatka
molfar os
prosto Ljybcja respect
Russel4 SMAUH
TT Wind


На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!» 

Друк

На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»


Швидкість доповзання тролейбуса до зупинки на перехресті Стрийська-Наукова дозволяє мені ще з вікна помітити, що Мирон прийшов не сам. На лиці чоловік повністю виглядає на свої 44. Не дуже довге, незачесане сивіюче волосся, у лівому вусі кульчик. На правій руці обручка. На лівій - срібний козацький перстень-печатка. Надзвичайно просто вбраний. Увагу привертає хіба що кумедний червоний наплічник, скоріш за все отриманий в подарунок в рамках якоїсь промоційної акції. Збоку малий дев’ятирічний Марко показує пальцем на зацофане ілюстроване меню місцевої «точки харчування», наклеєне на стіну кіоску.
- Тато, давай купим отаку піцу!
- Та нашО тобі та хімія. Ти ж тікишо добре поїв вдома!?

З Мироном вітаємось лівою. Традиційно. І не тому, що правою він тримає біля вуха телефон, і розказує комусь, де можна скопіювати креслення 16-тиметрової спортивної яхти масштабом 1 до 10. А тому, що капітан трьох козацьких чайок, учасник та організатор довгих походів морями і річками, власник почесної нагороди ВМС ЗС України, також є пластуном. Одним з перших в незалежній Україні...

Поки я гуздраюся з підлаштуванням свого одягу під перший, по-справжньому теплий, день весни батько таки заскакує на хвильку в кіоск і задовольняє бажання сина їхати до лісу не з пустими руками. ПШШШИК! Альтернативою піці стала півлітрова фанта.
- До Раківця їдете?
- Йой хлопці! Та дві мінути, як приїхав! Дайте хоть папіросу заку….

Підбігаєм до дверей іншої маршрутки.
- Прошу пана, до Раківця їдете?
- Сідайте.

Марко вмостився в окремому кріслі з протилежного боку салону. Автобус рушив і батько рефлекторно перевірив поглядом наявність сина в полі зору. Кількість фанти стабільно зменшується.
- Авраменко хоче в Києві яхтові курси робити! Часом я йому дивуюсь… Але файно, що креслення «Шквалу» знайшов. Я просив Михасю, щоб відксерила. Недавно відкрутив болт від шпангоута . Він в цілком нормальному стані. Сьодні найдем кіль і робота піде. Там не так все складно, як здається!!..
Запал в очах Гуми (так його називають друзі в Пласті) під час розмови про яхту, можна порівняти з поглядом дитини на вітрину найдорожчого магазину іграшок в центрі, перед заходом всередину. Ніколи не переставав дивуватись, звідки в «сухопутному» Львові взялася людина, що так горить кораблями і мореплавством.
- Напевне воно десь було раніше, десь там сиділо всередині… Але перше було то, що я став «Чорноморцем», абсолютно не думаючи ні про кораблі ні про море. Мені було 22 роки. Я тоді був ше салабан-матрос ))). Також тоді у Львові було організоване товариство «КІШ». Вони займалися відновленням козацьких традицій. Шили строї, там, вчилися варити куліш, картоплю по-чумацьки, всякі такі от штуки. Кожен находив собі якийсь напрямок. Почали робити зброю. Пістолі, гармату зробили. Я робив чоботи, наприклад. Я по спеціальності швець. Я розробив ту колодку для шиття, і потім ми робили такі перші козацькі чоботи. А потім було вирішено будувати козацьку чайку… - очі Мирона блиснули. – Ну і коли ми в Чорноморцях про то зачули, то як прийшли троє – Я, Кома і Кабан , то так і лишились біля тої чайки! Будували як прості робочі. Ну, але тоді ніхто ше не думав про якісь там моря-походи. То була весна 1991 року, а тіки в кінці літа стала Вільна Україна. Ну і коли ми ту чайку збудували то був якраз перший рік тої України. І коли ми пройшлися по Дніпру, то вже було зовсім інакше ставлення до того всього. І вирішено було йти далі.

Перший похід «Пресвятої Покрови» тривав кілька років. Отаманом тоді був Василь Качмар. За цей час Українських козаків бачили у Стамбулі, Афінах, Мессіні, Сан-Ремо, Монако, Римі, Сан-Тропе, Марселі, Ліоні, Амстердамі, Лондоні, Брайтоні та інших портах Європи. В турецьких газетах навіть траплялись заголовки на зразок «Українські козаки знову обстрілюють Стамбул». Потім темп трохи знизився…
- Просто більша часина людей перейшлися і пішли. Вони постріляли з гармат, походили в шароварах, там писанки продавали, людей розважали на фестивалях якихось і поїхали додому. Але були і ті, хто крім самої теми козацтва перейнявся ще й мореплавством, як таким. Навігацією. А то вже трошки інша річ. Серйозніша. Ну а потім мене здуру вибрали капітаном ;)) В 98 році. Ну як, здуру. Просто перед тим всі ржали, що на борту був один наказ – «МИРОООООН!!!» Бо коли капітан хотів щось сказати, то відразу кричав «МИРООООН!! Йди там щось зроби!» Бо більше нікому нічо він не міг сказати. Бо той був перший раз, той був кок , той був фотограф…. Короче толку від них не було ніякого. А мені було то цікаво, я там бігав ті шнурки тягав, за тим всім дивився…. І він бачив, що я щось в тому розумію, бо інші навіть не завжди розуміли, що він говорить. А далі почалася нова епоха. Нові походи. Я замінив палубу, почалися якісь нові плани. Ті плани росли в прогресії. Всі хотіли прийти, потусуватися і поїхати додому до сім’ї. А я сім’ї не мав та й мені хотілося чогось більше. Мені, і ще кільком. І коли зайшла мова, про то, щоби перейти Атлантику, ті хто найбільше мали відношення до тої чайки були проти. Але щоб іти в океан «Покрові» треба було нові вітрила, нові шнурки, навігаційне і рятувальне обладнання і ще купу всього. Ну і коли ми почали рахувати скільки то всьо коштує, то виявилось, що можна додати ще 25-30 тисяч і побудувати новий корпус. Щоб мати свій власний човен. Серед нас були люди, що вміли писати різні гранти і проекти і обіцяли дістати гроші на будівництво. Нова чайка мала бути зручнішою на океанських хвилях, трохи осучасненою, максимально швидкою і разом з тим місткою. Знайшли місце в мене в Раківці. Так почалась історія козацької чайки «Спас» .
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»


Іііііііігігігігі. Маршрутка загальмувала у звичному для свого віку стилі - повільно і голосно. Ми швидко виходимо через єдині передні двері, по-українськи трансформованого у пасажирський, Бенца і опиняємось посеред траси на зупинці села Хоросно, про що свідчить відповідна табличка білим по-синьому.
- Нам аааааааааж до того лісу! – іронічно каже Мирон, показуючи рукою на ліс, що в п’ятдесяти метрах від протилежного боку траси.
Гума переводить сина через дорогу. Я йду вслід, ловлячи лицем сильний вітер. Ми переходим невелике поле ріпаку і опиняємось у звичному для околиць Львова, негустому мішаному лісі. Снігу вже майже немає і минулорічне листя навіть встигло достатньо підсохнути.
- Ти пам’ятаєш з якогось там класу школи, там був такий прикол. Треба було якось так на око, тримаючи палець на олівці визначити довжину предмету з певної відстані? Короче, нам треба дуб, щоб мав рівний стовбур об’ємом більше ніж 30 на 30 сантиметрів і десь метрів зо 7 висоти. І щоб гілок по менше. То зараз крайній термін, щоби його шукати і зрізати. Бо на весну дерево починає тягнути соки і вже не годиться на кіль корабля.

В результаті ми розтягуємось з інтервалом у сотню метрів вздовж весняного лісу і починаєм сновигати між деревами у заданому напрямку, шукаючи підходящих кандидатів. Малий Марко спочатку тримається батька. Але згодом починає суттєво відставати. Захопився очищенням лісу від дрібного сухостою, озброївшись двома невеликими палками. В око впадає досить впевнена поведінка хлопця на природі. Цікавлюсь чи правда, що тато часто бере всюди малого з собою.
- Так, часто. І сестричку Устю. Їй 7 років. Ми разом навіть на великому козацькому кораблі плавали! Я хотів би стати істориком. Мені дуже подобається історія!! Мені більше подобається лінкор 18 століття ніж 17. В 17 вони мали тіки бомби і дуже помало заряджали і стріляли. А в 18-ому почали дуже швидко стріляти і тому перемагали тих, що в 17-тому. А ще в Лондоні колись був великий сморід, бо була погана каналізація і все виливали на вулицю. А ще знаєш, що треба зробити щоби бульки з фанти не йшли після того як її потрясти?!! Треба постукати! Так по корку зверху! Я 5 разів стукаю!..
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»

Захопившись обізнаністю хлопчика, я помічаю, що перестав бачити боковим зором старий червоний наплічник Гуми, що був для мене маячком між дерев.
- Марко! Ми тата загубили!? – Кажу жартома і ми разом усміхаємось ;))
На лиці хлопця анікраплі хвилювання. Тіки шнурівка на правому черевикові розв’язалась.
- Мені завжди тіки ця чогось розв’язується. Не знаю чому :((…
Показую малому як робити тугіший вузол і дістаю телефон. Але мій «Life» звично без поділок, тому ми спокійно і впевнено рухаємось далі.
Весняний ліс – це чудо! Шух-шух-шух. Листя, наразі, лише під ногами, але вже достатньо сухе, щоб шарудіти. Натомість немає звичного ш-ш-ш-ш-шшшшшшшш, що робить вітер пролітаючи між крон згори. І не доводиться через кожен третій крок здирати з лиця павутину. Характерного бббдзззззззз теж немає. Все ще спить ;) Або радше ніжиться, в перших променях ранкового сонця, знаючи, що за пару хвилин треба вставати… Тата ми догнали досить швидко.
- Є щось? Бо там де я йшов, щось зовсім галяк. Але один бачив дуже файний!
Ми робим кілька зигзагів між варіантами дубів. Радимось який може бути кращим. Прикидуєм об’єм і довжину стовбура. Але бачу по-очах, що Мирон свій кіль вже знайшов. Ми повертаємось до того, останнього, про який він говорив і я підтверджую свої здогадки.
- Шикарний, пра?!?! Ану міряй, тут точно більше ніж 30! А рівнииииий, як стріла! І від дороги не далеко! Я його відразу побачив. Там гілка так стояла цікаво…
Ми позначаємо його ще кількома довшими гілками, спираючи їх на стовбур з різних боків, і виходимо на дорогу. Стараюсь запам’ятати місце.
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»

- Значить так, ми є з тамтого боку траси. Вона йде паралельно. Нам отак дорогою прямо і будем в Раковці . – Зорінтовує мене Гума і ми, не поспішаючи, крокуєм далі. Я помічаю, що в Марка всі джинси в болоті, хоча в лісі було досить сухо.
- Будеш мати дітей, всьо зрозумієш. Де. Коли. Чому. І що з тим робити. )) ООоо! Дивись який дуб! - Гума показує на масивне дерево при самій дорозі, - Цікаво, чи тут є 7 метрів?! До тої гілки!?
Я стаю біля стовбура, щоб він міг прикинути висоту до мого зросту. Виявилось, що не більше чотирьох. Марко вже далеко попереду. Дорога між лісом різко переходить у звичайну сільську «головну артерію». Я впізнаю знайому місцевість, бо був тут з друзями минулої осені. Допомагали порядкувати навколо, недавно привезеної з Києва, старої спортивної яхти. Зараз Мирон займається її реставрацією, і саме до неї ми щойно знайшли майбутній кіль.
- Здорооов!! Андрій є вдома, не знаєш? – гукає Мирон через паркан до сусідки, - Поїхав??! А, ну добре… Треба буде з ним завтра той дуб притягнути. – Подумав вголос.

Через фіртку з срібної бляхи заходимо до Гуми на подвір’я. Маленька стара одноповерхова сільська хата. Навіть трохи нахилена часом. Стіни голубого кольору. Типова криниця з відром на ланцюгу. Подвір’ям викладена доріжка з квадратних бетонних плиток – від брами до дверей і ще трохи далі. Решта – звичайна земля, в наближеному до болота стані.
- Добрий день! – Нас зустрічає мама Мирона - Євгенія, що живе тут сама.
На вигляд жінці 70 років. Одягнена звично, по-сільському. Увагу привертає щира радість на її лиці.
- Мами місяць тут небуло. В мене сестра в франції живе. Літала до неї в гості. Недавно приїхала.
Загалом територія вузька але довга. Трохи далі видно нову хату. Два поверхи + мансарда. Наразі лише стіни (гола цегла без штукатурки) і дах. Але білі смужки на рамах вікон, свідчать про те, що їх поставили недавно.
- Ми за зиму багато зробили. Вікна, грубку поставив. Я там тепер переборки до тамтої яхти роблю. Бо в ангарі холодно.
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»

Проходячи вглиб подвір’я, помічаю купу живності. Кілька кліток з кролями, кури, гуси, корова відпочиває в стайні. Біла кішка Маркіза пробігла. Мама каже, що ще одна десь мала бути )). Все якось так рухається, ніби товчуться один на одному. WOOF! woof! WOOF! Woof! WOOF! Woof! Під супровід вівчарок Барса і Джека рухаємось далі.
- Чо ви розгавкались?! «Чорноморців» не впізнаєете!?... – Жартує Мирон :))
До саморобного ангару, де стоять яхти йдемо, обходячи весь город. Дорогою я випадково зашпортуюсь об ніс дерев’янного човна до чотирьох метрів довжиною, що лежить на куті поля, догори дном. Човен явно догниває. В борту велика діра.
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»

- Отово то колись я купив для пластунів. Вони кажуть «Десь там є такий ял ! Давай може візьмем!!» - «Та даваааай! Взяв, бляха, поїхав. Купив за свої гроші. Привіз, бляха. То в нас на Наварії було. І з того часу, хоть би одИиин прийшов, поцікавився, подумав - робим – не робим :((…

Приміщення розміром приблизно 20 на 20 метрів і висотою до 15-ти. Стальний каркас, обшитий рифленою бляхою. Заходимо в середину через невеликі двері (помічаю, що ворота з іншого боку) і відразу опиняємось під кормою «Шквалу». Корпус 17-тиметрової дерев’яної спортивної яхти, вагою близько 5 тонн стоїть на двох пеньках. З обох боків борт підпертий брусами. Нижче ватерлінії помальований зеленим. Згори – білим, але фарба в багатьох місцях облізла. Корабель спустили на воду в 1941 році. Таких в світі було лише чотири. Одного вже немає. Ця яхта простояла в київському порту без накриття понад 20 років. Але навіть в такому стані за неї пропонували не одну тисячу американської валюти. У протилежному боці ангару інший корпус, трохи більшої на вигляд яхти. Цей проект Мирон втілює з нуля. Про ціну кінцевого результату навіть боюся питати. Корпус зі спеціального легкого пористого дерева, все за проектом.
- Ще багато чого не готове, а кільблоки вже зробив. – Сміється. - Бачиш, вони мають таку форму як низ корпусу. Коли то зніметься зі стапеля і перекинеться, я то поставиться на ці штуки.
По ангару дрібним слоєм розкидане дерево різної форми і довжини + різні інструменти, від звичайних молотків і стамесок до струпцин, що використовуються для притискання нових дошок, під час побудови обшивки. На корпус «Шквалу» сперта стара віндсерфінгова дошка. Така кольрова. Нагадує сучасний сноуборд. З іншого боку на купі дерева помічаю ще одну.
- Та то я ніяк не можу дотягнути свій віндсерфінг до нормального стану. Треба з цього вирізати колодязь для степса і поставити на тамтой.
Мені дошка виглядає якоюсь маленькою, ніби для серфінгу. На якийсь час Гума замислюється, дивлячись на неї. Ніби щось пригадує.
- Я якось пробував на хвилях без вітрила. В Сан-Тропе. Там такі хвилі, шо капєц! Карочє, підпливає до мене один. Каже - «Місьє, а ви знаєте, що це небезпечно?!» ХА-ХА-Ха-Ха!!! Я там чудив таке!! Ну бо я перший раз, шо мені… ХА-ХА-Ха-Ха… Ну шо лізим на верх, сядем собі побалакаєм?!
Вилазимо на палубу «Шквалу» по драбині. Відразу усвідомлюю, що це найбільший вітрильний корабель на якому мені доводилось бути. Гума переходить на ніс. Стараюсь не відставати.
- Отакі блочки зробим з того дуба, якщо залишиться після вирізання кіля. – Показує на парні дерев’яні штучки з коліщатком в середині для перетягування линви. – Блочки то найсерйозніше! На них всі вітрила тримаються! Тут взагалі дешо не зовсім правильно зроблено. Але нічо, всьо поправим. Піднімим палубу на 20 сантиметрів…
Мене просто вражає його обізнаність у всіх цих нюансах кораблебудування. Складається враження, що «Спаса» він колись складав як конструктор .
- Ну так як, взяли збудували та й всьо!!! )))))) Я шось навіть не задумувався. В 2006 вже був на воді. Але в Атлантику на ньому ми так і не ходили. Закордоном були тіки в Грузії. А так, всьо Чорне і Азовське море перейшли. Крим весь. Далі нас не випустили. То вже були двотисячні роки. Влада не та, що в дев’яностих. Нам документи не знали які давати. Не знали як чайку зареєструвати так, щоб погранци випустили… Минулого року в естонія на фестиваль не випустили. Гади… Так що зараз «Спас» взагалі у Львові. На Промисловій стоїть…
Гума з довгим видихом сідає на рубку.
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»

- От коли ми на «Покрові ходили». Тоді купа пригод було. Цікавий гульбан був на кораблі «Герої Плєвн». В Мессіні. То там де Одісей за легендою ходив. То є протока між Сицилією і Італією. Там дві течії сходять і водна просто кипить. Булькає так. Ще й скеля така здоровезна і лава десь там видно тече. Ковбаса така червона ))). То ще вночі було. Карочє містика якась. Там заходиш і швидкість пропадає. Бо вода в різні сторони розходиться. Бурлить всьо. Одна течія в другу втикається. Вода не прогнозована. Тікишо ввійшов тут. Тебе пхає течія туда. – Розмахує руками в різні сторони. - Тут Бах ти став і всьо. Потім ні з того ні з сього пішли і всьо. Дурдом якийсь ))) Але я не про то розказував. Короче, той «Герої Плєвн» то корабель такий на 4 поверхи. Туди 4 ешелони поїздів влізає. І ліфт такий на три вагони. Фіть-фіть. Розкидує вагони туда-сюда. Ми коли зайшли і стали під ними. Хтось кричить зверху, а ми так дивимось, а над нами якір такий висить, більший від чайки )). Я беру, кричу - «Ей, ти там тіки кнопку не натисни, щоб той якір не впав тут на нас!!» Ми вже фактично місяць були в морі. Грецію пройшли, Туреччину пройшли. Ну і прийшли в ту дурну Мессіну, а там мафія поставила карабінерів і не пускають. На землю нема як стати. Ну і в результаті нас запросили на той корабель в баню. Ну і ми завалюєм на ту баржу, дуже довго лізем сходами на борт. Там такий трап, як на 9 поверх. Далі йдем по тих палубах їхніх, один відсік, другий. А ми такі йдем брудні, загорівші на вугіль, з чубами. В таких засмальцьованих шортах і майках таких, знаєш, розтягнутих совєцких. Ну і в результаті попадаєм в такий прєдбаннік. А там сидять якісь марімани. В карти грають. І один, блін, піднімає очі, каже, - «Оо! А шо за клоуни?)» Ну, ми так на нього зиркнули та й пішли митись. Потім виходим – стоїть той кадр, блін, з двома пляшками горілки – «Рєбята, ізвінітє! Я нє сразу понял!». А то якийсь наш був, він спочатку не вкурив, а потім йому сказали, придурок, то козаки на чайці прийшли. Він нам потім розказував, що як пішов подивився на чому ми прийшли то відразу в магазин за горілкою побіг )))) От… Ну там, один так напився, що спускали шнурками ))) А їхній рульовий, якийсь сам, бляха, наш гуцул з Карпат. То вони кричать йому – «Ми піднімаєм трап, бляха, ходи сюда!!! Не грай вар’ята!!», а він – «Нєєєєєа, я лишаюсь з козаками!!», а сам до мене каже «Куда вони, в сраку, піднімуть! Та вони без мене навіть з порту не вийдуть!!» О… Бо рульовий то є дуже важливо. Там треба відчувати так, шо капець.
Мирон розпаковує наступний пакет, купленої давніше сушеної риби, а я пригадую, що ми були не самі.
- Та він десь там бігає з сусідськими хлопцями. Казав, що піде купить живчик і буде їх пригощати ;) До речі ота от канойка, - показує рукою на перевернуту догори дном лодку, на купі дошок по лівому борту, - то була перша. Я її, корочє, зробив коли народився Марчик. Вона так і називається – «Малий Марко». Ми з Польом її робили, а малий спав. Я десь стукну голосніше → малий «Вєєе-вєєе..!». Тоді Поль – похресник – сідав на ровер і бігом їхав в магазин. Привозив йому молока. Ми його нагодували, підмили, перебрали → фіть в візочок → далі спить. А ми канойку клеїти. А Оптимісти тіки минулого року почав робити. Сашік за мною ходив – «Давай! Давай!» - «Ну давай!». Почали робити. Сашік спригнув, я робив далі. А отово, - показує, на корпус яхти, що будується, - то я колись з одим французом робив таку яхту. То є нормальний проект, там багато треба додумувати-довигадувати. Але цілком реально.
Мені важко повірити, що чувак, який народився у Львові і штопав шкари вже півжиття будує кораблі. Невже навіть не мав дотику до моря під час служби в армії?!
- Ооо.. Такої романтики в мене в дитинстві не було. Я взагалі не вірю, що то можна чимось пояснити. Я не зачитувався пригодницькими романами і не мріяв стати моряком чи там рибалкою :)). Але одне мріяти, так, знаєш, нічо не роблячи для того, щоб та мрія здійснилась. А інше робити те, що тобі подобається. Я про першу чайку прочитав в газеті. Кажу Криськіву - «Там одні чайку будують!», він мені - «Я їх знаю. Хочеш покажу тобі.». Сіли тоді ми з Кабаном на мотоцикля, поїхали з Криськівом туда.. І з того часу був біля неї і бачив як там кожна нова дошка клалась. Наприклад тут, - показує під ноги, - палуба взагалі не добре зроблена. Бо на кораблі не повинно бути отаких гострих кутів.
Я встаю і починаю ходити по палубі. Роздивлятись. Куди не глянь – купа різних штук. Мирон пробує коротко розповідати що до чого, але я заледве запам’ятовую кілька назв. Ми підходимо до самого краю носа.
- Ото є півклюз . Сюди пропихаєш шнурок і притягуєш борт до берега. Чесно кажучи, я не люблю тих клюзів і півклюзів так близько до носа. Їх треба робити далі. Так зручніше. О! Давай поміряєм реальну довжину кіля, до сантиметра.
Трюм яхти виявився просторішим ніж мені здавалось. Всередині майже нічого немає. Залишки меблів з лакованого дерева і обладнання. В кормі видно місце, де колись стояв двигун.
- Ще довоєнний, фірми «Skoda». - Уточняє Гума. Всі ілюмінатори цілі, але на стільки брудні, що світла всередину попадає не багато. ЧІК!БУХ! Ми знімаєм частину настилу другого дна і добираємось до кіля.
- Значить так, ширина. Ага, 35. А так – 13. Всьо правильно, так як я і рахував. Давай довжину. Дай, ручку я собі запишу. Отут я відкрутив один болт. – Показує гума на один з центральних шпангоутів. – Якщо взяти ключ, то дуже легко відкручується. А потім туда його ПЕУМЦ, і він випав. І абсолютно здоровий, нормальний без, скажим так, жадних проблем в плані міцності і ржавчини. Єдине, що зогнило - це діагональ між шпангоутами. Але їх нема проблєм замінити. А шпангоутам і обшивці майже нічо не бракує. Де не де є місця, які тре замінити і всьо. Палуба і всьо всередині зривається нафіг. Я вже таке робив з «Покровою» ))) І робим як має бути. Коли я зробив список робіт і деталей, що потрібно, то я взагалі не бачу проблєм з тим «Шквалом». Хіба матеріали і меблі. Ну але то вже які собі зробим, такі будем мати.
На борту був один наказ – «МИРОООООООН!!»

Я жартую, що можна і без меблів взагалі. Але Гума сприймає цілком серйозно.
- На спортивних яхтах взагалі всередині пусто. Ліжко – гамак. Посередині стіл для карт + купа навігаційної електроніки. А камбуз, так, дуже скромненько. А ще там весь корпус в таких трубах. Там воду для баласту набирають. Бо він йде навкруг світу в одіночку, а сам яхту в крені не втримаєш!.
Дзлень-дзлень! Дзлень-дзлень! Мирон дістає з кишені телефон. Поки говорить, я детальніше роздивляюсь трюм. В носі взагалі пусто. З боків по периметру шафки для інвентарю зі спеціальними ручками, щоб не відривались при крені. Згори залишились старі вимикачі і частина проводки. Відразу при вході в трюм, розбита панель приладів, що вимірювали швидкість, тиск, час… Виглядає, що тут було і радіо
- Мій вітрильний катамаран хочуть купити. – Каже Гума, ховаючи телефон. - Якраз дзвонив мужичок. Давно планував його продати. Замість того одного, зроблю два! Тамтой цілий рік на Задорожному простояв і тіки пару разів на воду виходив. Ніхто толком ним керувати не вміє. Я його ще в Франції складати почав. Найдовше, що я там пробув без перерви то два з половиною роки. Якось питались скільки разів в Парижі був, то я не міг пригадати. Мову вивчив. Але я її вивчив фактично розмовну. Я не вмію писати. Але я можу послати так шо…. )))) Знаю такі елементарні слова, які не є корект. Наприклад машина буде «вуатюр». Але вони не кажуть «вуатюр», вони кажуть «баньоль», або «кєс», а «кєс» то взагалі – ящик. Або слово «дегуляс». То взагалі не знаю як перекласти. Чисто розмовне їхнє. Ситуація взагалі була яка. Коли ми прийшли з козаками, то всі зразу кинулись на будівництво чи ше десь, заробляти. І в принципі можна було заробити. Ну але я, як дурак па жизні пішов десь шукати якусь роботу на яхтах. Ну і було важко щось знайти. Будував он таку яхту, - показує на перевернутий корпус в іншому кінці ангару, - там дуже мало платили, але дали мені той проект, який пролежав 16 років.. Але, розумієш, якшо б я тоді того не робив, то я би зараз не робив. На будівництві я працював деякий час також. І не шкодую, бо дуже багато навчився.
Я пригадую, неперевірені чутки про те, що в Мирон встиг в Франції сином обзавестися.
- Матео звати. Вже 14 років було…
Мирон помітно посерйознішав. Вирішую уточнити, чи не почулося мені ім’я Матвій.
- Богдан! Богом даний. Італійською – Матео. Французькою – Маттю. Цілком нормальні стосунки в нас. Скайпом, інтернетом балакаєм часто. Минулого року я Марту (дружину, маму Марка і Усті) відправив в Туреччину, а сам зібрав всіх своїх трьох дітисок і ми поїхали на чайку. Пройшлися по Дніпрі. Так класно було… З Мартою ми в 2001 весілля мали… Так, давай збиратися, бо через 10 хвилин на зупинці буде автобус!..

Перед тим як злізати з палуби Гума закриває трюм. Все решта залишається на своїх місцях. Проходим під кормою до виходу. Звертаю увагу на шків, що стирчить з корпусу.
- Гвинт вкрали ще в Києві. Буквально за пару днів до того як ми забрали яхту. Рагулі якісь!! Точно на металолом здали. 20 років ніхто не рухав…
WOOF! woof! WOOF! Woof! WOOF! Woof! Собаки так і не впізнають мене. Мирон починає набирати сина на мобільний, голосно припускаючи, де він міг би бути. З хати виходить мама.
- А де Марко!? Я без марка не поїду
- А я відки знаю де! Я його взагалі не виділа!
- Я виходив, то бачив як він живчик з магазину носить. Поїть місцевих)))) казав, що вже 25 гривень витратив )). Казав, що деееесь туда йде.
– Мирон показує на невеликий сад, на сусідньому подвір’ї. – А може Андрія, сусіда, виділи?
- Нє, не було його. І машини нема.
- Мені треба з ним з понеділка той дуб привезти!..

Під ногами з’являється котик. Той другий, що мав десь бути.
- То мені син, брат Мирона, привіз котика. – Розповідає Пані Євгенія. – З сином тоді був, внуком моїм – Ромчиком. То внук мені дає кота і каже – «Тато назвав його Жора». А я кажу, - «Жора є в Москві, в мене Жора не буде!!!». В мого тата були коти - Мацько або Чапа! Теперка котик є Чапа.
Поки чекаємо Марка, Гума знаходить гайку, яку відкрутив з корпусу «Шквалу». Показує, щоб підтвердити, що вона в цілком нормальному стані.
- Якщо, вже 70 років витримала, то ще, не один, бляха, шторм витримає. – Каже не без захоплення. - Оцинкувати хіба зверху. Перейдем, корочє, Атлантику з козаками на чайці, а потім і «Шквал» попробую. На ньому би точно пішов!... Там головне правильний час вибрати, щоб погода файна була!

В маршрутці надзвичайно тісно. Люди з сумками вертаються до Львова. Мирон посадив малого на коліна.
- Ну шо, Марко!? Як тобі той дуб, шо ми сьодні знайшли?…


***

Довідка

Гуменецький Мирон Мирославович

Народився у Львові у серпні 1968-го. Капітан козацької чайки „Пресвята Покрова”, яку провів навколо Європи, зараз – капітан чайки „Спас”, яку сам проектував і будував. Ініціатор і технічний директор проекту „Козацька Атлантика”. Один з відновників та перших членів Пласту в незалежній Україні. Постійний член пластового куреня «Чорноморці» . Нагороджений почесним орденом ВМС ЗС України. За освітою – швець. Довгий час прожив у Франції, де вчився кораблебудуванню та мореплавству. Має красуню дружину і трьох дітей.


розмовляв Роман Балук
фото Роман Балук, Люда Добриніна, chaykaspas.org.ua
ДВ!
  4 квітня 2012,  respect
 (голосів: 0)
  Переглядів: 4904
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сторінку як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, чи ввійти на сторінку під своїм ім`ям.
#1 написав:  respect
 


 Головні редактори
п.с. прошу вибачення у ТТ, Лю і Маріко, (що тоді були з нами) за "не включення" у сюжет. Якщо в якихось моментах ви зауважили не значні зміни в контексті, то зверніть увагу, що на загальну суть це не впливає.

   
#2 написав:  os
 


 Головні редактори
Цікаво написано. Будуть з тебе люди, *** ;)

   
#3 написав:  Xvulja
 


 ЧХ
сподобалось!!!..:)

   
#4 написав:  Anneska
 


 Пластуни
купа задоволення від прочитаного - гарно :)

   
#5 написав:  molfar
 


 Адміністрація
прочитав до кінця. для мене це показник! )))
і по при те шо Гуму ніби добре знаю, навіть по Дніпру з ним ходив на Спасі

   
#6 написав:  adramelech
 


 Головні редактори
дуже цікавий допис, як почав читати то відірвався вже як дочитав! smile

   
#7 написав:  one gog
 


 ЧМ
клас!
початок є!!!

   
#8 написав:  Suger
 


 ЧМ
Допис дуже вартісний!
Ромко, дякую за отримане задоволення від читання!

   
#9 написав:  kosu4ka
 


 ЧХ
дуже гарно написано! і справді важко відірватися від читанння)

   

Інформація


"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 липня 2014 14:55 adramelech
Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga

Хмарка міток

Потрібний для переглядуFlash Player 9 або вище.

Показати всі мітки