Єдина Країна! Единая Страна!
закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас

Чорноморці в інтернеті

Офіційна курінна сторінка Чорноморців
Перейти...

Дописи і звіти

Читати дописи і звіти з наших таборів і акцій
Перейти...

Додати новину

Учасники можуть додавати новини на сторінку
Перейти...

Про ПЛАСТ

Дізнатись більше про ПЛАСТ і скаутинг в Україні
Перейти...


Опитник

Оцініть нашу спільну сторінку

Найкраще з того, що було!
Кльово!
Непогано
Шось я ще не привик

Повідомлення

Останні коментарі

Від SMAUH в новині:
95 річниця підняття українського прапора на флоті
Від prosto Ljybcja в новині:
4.8.3. Вишкільний Курс Провідників Морського Пластування (ВКПМП).
Від Jack Sparrow в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від prosto Ljybcja в новині:
5 березня 1950 р..
Від Emerytura в новині:
Свято Святого Миколая
Від adramelech в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від SMAUH в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від compo в новині:
ПРО100ЛІТО 2013: ніщо нам лихо, ні пригоди…
Від compo в новині:
Історія віндсерфінгу від початку - до наших днів
Від SMAUH в новині:
Їх звали Чорні Шлики
Від SMAUH в новині:
СКР-112. Як це було.
Від SMAUH в новині:
Зустріч Чорноморських Хвиль з членкинею куреня з діаспори.

Хто онлайн

Зараз на сторінці:
Користувачів: 0
Відсутні.
Роботів: 0
Відсутні.
Гостей: 25
Всього: 25

Недавно тут були:
adramelech alekhan
cousin Hubert D3BIHKA
Emerytura Handalf
heilga Jack Sparrow
kosu4ka KriLaN
Lana Wayne Lunatka
molfar os
prosto Ljybcja respect
Russel4 SMAUH
TT Wind


Бокораші не лише ліс сплавляли 

Друк

76-річний синевирець Григорій Кость як свідок, так і безпосередній учасник минулих подій у верховинському краї, що стали історією буття горян, котре за сучасного способу життя вже не побачити і не повернути в реальність. Він був бокорашем. Все менше стає в живих людей цієї мужньої професії минувшини, яка канула в небуття. Мало з тих залишилося, хто може поділитися з теперішнім поколінням спогадами унікальної спеціальності, за якої робота органічно поєднувалася в лісі та на воді. І не тільки тому, що з часу сплаву останнього бокора пройшло чимало років — якраз цьогоріч виповнилося півстоліття…

Бокораші не лише ліс сплавляли
Брати Кості — Іван та Григорій

Хата колишнього плотогона, а тепер пенсіонера, наче символічно вмостилася край берега Тереблі — сріблястої річки, саме якою у молодості йому довелося вести бокори, відважно борознячи ним швидкоплинне голубе русло. Застали хазяїна за відпочинку. Спочивав не тому, що не було діла на обійсті або не бажалося чимось зайнятися, а здоров’я не дозволяло — без палиці крок не може ступити. Права нога нестерпно болить як удень, так і вночі вже п’ять років, ніяка панацея не допомагає. Про причини появи хвороби міркує по-різному: можливо, протяги далися взнаки, а ще, не виключено, наздоганяють застуди нижніх кінцівок, бо коли-коли, а під час лісосплаву не лише одні ноги були в крижаній воді. Що не кажи, а важка то була праця, віку вкоротила багатьом землякам — у селі нині його колег давнього фаху вже мізерна кількість. Жертовна, одне слово, для життя була бокорашська праця…

Бокораші не лише ліс сплавляли
Батько синів — Дмитро Кость (другий справа) із земляками на заробітках у Високих Татрах (1932 р.)

Вже у вісімнадцять років Гриць взявся за опальчину — весло на плоті. Він був старшим серед п’яти дітей Дмитра та Олени Костів, отож, батько-плотогон, до речі, хоч був на вид крижастим, але судилося прожити всього 61 рік, дуже хотів мати спадкоємця, тим паче, що первісток теж нівроку глядівся коренастим. До цього діла годилися лиш спритні та широкоплечі моцаки. Кремезних у селі було повно, а в бокораші за масового безробіття потрапляли з-поміж надійних все-таки за своєрідним “блатом”: родичі чи цімбори зачисляли до себе в товариші по роботі. Іспит на зрілість новачок витримав як завдяки фізичній силі та хоробрості, так і дякуючи Всевишньому. Бо побожність у щоденних молитвах — то велика опора за виживання у небезпечних ситуаціях. А що ризикований був сплав дарабів — то ризикований. Каже, що особлива загроза лиха була в місцевостях за назвами Кайликова, Федакова, Москальова та Гуки. Тут на них за шаленої швидкості плотів, що сягала й під 60 кілометрів за годину, чатували дуже круті віражі. Не раз, бувало, бокори ставали дибом, вдарившись об скелястий берег чи напоровшись на замаскований водою поріг із велетенських брил, і ламалися, мов сірники, та ще розсипалися. Найстрашніша аварія скоювалася тоді, коли гинула людина. Багато хрестів на берегах Тереблі засвідчують трагедії. У тямці Костя теж одне нещастя, очевидцем якого довелося бути.

Бокораші не лише ліс сплавляли
Музей лісосплаву на Чорній Ріці

Бокорашський труд не обмежувався одним лісосплавом. У високогір’ї — урочищах Писся Ріка, Фулейовець та Березовець, куди він з іншими щотижня добирався пішки з Синевира, долаючи від світання понад 20 кілометрів, формувалися плоти. Ночували в колибах, а харчувалися, за його словами, як правило, самотужки спеченою на вогнищі картоплею, хлібом, квашеним молоком. М’ясо їли рідко, бо мало хто його мав — залишали поживний продукт вдома дітям, зате сало куштували повсякчас. Зізнається, що на смаження та варення не вистачало часу, перебивалися в основному сухом’яткою. Григорію Костю, щоб створити таблю, спочатку теж довелося зв’язувати кінцівки деревин гужовками (на носовій частині ставилися поперечини, що кріпилися дерев’яними клинами в просвердлених отворах). Гужовки — це такі собі ліщинові мотузки. Їх виготовляли у гужварнях: у печах попервах випарювали гілки ліщини, а відтак їх викручували. Згодом у час техпрогресу дідівські вірьовки замінили стальні троси. Бокор складався з 5-7 табел, деревина кожної з яких була різною за розміром, залежно від планового замовлення. До ведучої першої, як правило, вибирали найтонші і найдовші, навіть 25-метрові смереки. Тонкі кінці їх були авангардними. З цих місцин, де теж створювалися штучні стави з греблями, й стартував, піднятий випущеною водою бокор, яким управляли три веслярі з одним або двома помічниками-резервістами, проходячи потім нижню велику загату через споруджені спеціальні вузькі ворота. Фінішували після 30-кілометрового марафону синевирські бокораші в колочавському Мерешорі. На цій пристані вони передавали естафету плотогонам-пугарям — так по-чудернацькому горяни чомусь нарекли колег із сусіднього пониззя, котрі продовжували гнати ліс водною дорогою до Хустщини.

Бокораші не лише ліс сплавляли
Графіка з картини синевирського художника Василя Шиндри

Лісосплав викликав велику цікавість. У Синевирській Поляні, Синевирі, Колочаві ледь не все населення сіл виходило на береги, щоб захопитися караваном плотів, які періодично, з інтервалом 10-15 хвилин, пливли один за одним, та героїчною працею бокорашів, вболіваючи за їхню щасливу путь.

Транспортувалася деревина по Чорній Ріці та Тереблі з ранньої весни, коли на потоках зникав льодовий панцир, і аж до пізньої осені за появи перших заморозків. Під час холодної пори, каже Григорій Дмитрович, перекваліфіковувався — сокирою та ручною пилою у дрімучих хащах звалював смереки, спускаючи їх ризами до водосховищ.

Не лише звитяжно трудилися плотогони, як виявляється, але й на славу вміли погуляти. Про традиційний їхній звичай у побуті теж було інтересно довідатися з уст як самого Григорія, так і присутнього за нашої бесіди його молодшого брата — 61-річного Івана, який запам’ятав дійство дітваком. Між іншим, фрагменти дозвілля синевирських бокорашів талановито відобразив на кількох своїх картинах і місцевий обдарований художник Василь Шиндра, котрий мистецтвом свято береже і старожитність.

Бокораші не лише ліс сплавляли
Графіка з картини синевирського художника Василя Шиндри «Бокорашський бал»

Після завершення плотогонного сезону перед говінням на знак вдячності за благополучний результат доблесного лицарського труда, та й щоб просто розважитися, влаштовувалися вечори з танцями під музику, котрі величали не хоч як, а по-світськи — балами. Юрбою бокораші збиралися на гульбу в одній з хижин у зруб, кожен зносячи випивку та закуску.Споживаючи сивуху-самогон, веселилися до самого світання: фіглювали, витинали іскрометні коломийки під мелодії троїстих музик. Добрим словом, зокрема, згадують запальних музик Ілька Пазину, Івана Іванину, Івана Кецука… І особливо закарбувався у тямці Василь Бобик, який мав сільську кличку Хромась. Від цього віртуозного гудака під час шпаркого танцювання босоніж на глиняній підлозі здіймалася курява аж до стелі. Зрозуміло, за столом було чимало жвавих згадок про ще свіжі бокорашські будні. Не обходилося і без азартних спорів-розборів, які навіть часто доходили до стусанів і бійок у нічній темряві, бо ”гамішні бітанги” — так тоді звали бравих парубків — у розпал сутичок ще навмисно погасять лампу. Аргументи правоти кулаками, чого гріха таїти, інколи завершувалися й синяками, і поламаними кістками. Жіноцтво і діти завжди переживали за підсумок забав своїх сімейних заробітчан. І все-таки в кінцевому рахунку дружба перемагала — на тверезу голову забіяки мирилися, розуміючи, що між земляками повинна панувати злагода, що синевирці — люди не так сварливі, як трудолюбиві. Спонукав до ладу і піст. Григорій гордиться не за свою сміливу робочу діяльність на Тереблянській дельті, а передусім пишається впарі з братом Іваном за працьовитого і мужнього покійного батька. “Він все трудове життя був на бокорі, напослідок його портрет начальство занесло і на дошку пошани Буштинського лісокомбінату”, — підтакує молодший старшому, котрий у свою чергу усвідомлює те, що саме нянько навчив його навикам професії, яку навіки поховала модернізована технікою лісозаготівля. Саме із-за цієї причини після всього кількох років плотогонства він із-за браку місць працевлаштування змушений був податися по заробітках в областях України, Латвії, Росії. Під час нашої розмови десь відчувалося, що не тільки спогади, але й біль у нозі нагадувала йому молоді бокорашські літа. Недуга — то скоріше всього наслідок важких умов лісосплавів за тогочасся…

Інформація була взята з mizgir.com.ua
  4 січня 2012,  os
 (голосів: 0)
  Переглядів: 4043
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сторінку як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, чи ввійти на сторінку під своїм ім`ям.
#1 написав:  adramelech
 


 Головні редактори
жаль таких людей все менше стає

   

Інформація


"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 липня 2014 14:55 adramelech
Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga

Хмарка міток

Потрібний для переглядуFlash Player 9 або вище.

Показати всі мітки