Єдина Країна! Единая Страна!
закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас

Чорноморці в інтернеті

Офіційна курінна сторінка Чорноморців
Перейти...

Дописи і звіти

Читати дописи і звіти з наших таборів і акцій
Перейти...

Додати новину

Учасники можуть додавати новини на сторінку
Перейти...

Про ПЛАСТ

Дізнатись більше про ПЛАСТ і скаутинг в Україні
Перейти...


Опитник

Оцініть нашу спільну сторінку

Найкраще з того, що було!
Кльово!
Непогано
Шось я ще не привик

Повідомлення

Останні коментарі

Від SMAUH в новині:
95 річниця підняття українського прапора на флоті
Від prosto Ljybcja в новині:
4.8.3. Вишкільний Курс Провідників Морського Пластування (ВКПМП).
Від Jack Sparrow в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від prosto Ljybcja в новині:
5 березня 1950 р..
Від Emerytura в новині:
Свято Святого Миколая
Від adramelech в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від SMAUH в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від compo в новині:
ПРО100ЛІТО 2013: ніщо нам лихо, ні пригоди…
Від compo в новині:
Історія віндсерфінгу від початку - до наших днів
Від SMAUH в новині:
Їх звали Чорні Шлики
Від SMAUH в новині:
СКР-112. Як це було.
Від SMAUH в новині:
Зустріч Чорноморських Хвиль з членкинею куреня з діаспори.

Хто онлайн

Зараз на сторінці:
Користувачів: 0
Відсутні.
Роботів: 0
Відсутні.
Гостей: 26
Всього: 26

Недавно тут були:
adramelech alekhan
cousin Hubert D3BIHKA
Emerytura Handalf
heilga Jack Sparrow
kosu4ka KriLaN
Lana Wayne Lunatka
molfar os
prosto Ljybcja respect
Russel4 SMAUH
TT Wind


На тихих водах. Частина 1-6 

Друк

Тарас Крушельницький (Чача, ЛЧ), 1930 р.Б.,
(хроніка першого водного, мандрівного пластового табору на Волині)


Заголовна вінєта і марка Видавництва роботи Івана Крушельницького.
Адреса Видавництва: Л. Робак, Львів Супінського 21.
Друковано черенками друкарні ОО. Василіян у Жовкві.


На самім початку хочу навести одну золоту думку вибраного народа Єгови: Оселедець — є добрий! Шоколяда — є добра! Який жеж то добрий мусить бути оселедець із шоколядою.
Я позволю собі дещо змінити: Водний табор — є добрий! Мандрівний табор — в добрий! Який жеж то добрий і т. д.
Це є теж золота думка, а стала вона актуальною 4. серпня 1929, в Жовкві, де зібралось 13 гультіпак, щоб доказати, що абсурдом є думати, немовби то в світі існували взагалі якісь абсурди.
Колиб Ви собі одного дня пішли до пластової домівки й старались у всіх тих, що величезним відзначаються пластуванням, вивідати, яка їхня думка що до такого оселедця з шоколядою, чи пак табору водного і мандрівного рівночасно, вони
взялиб по чотири пальці до голови, що означалоб премудрість їхню стопроцентову, і співчуваючо з Вами усміхнулибся. А відтак висказали своє обурення, що хтось сміє строїти собі з них аж такі жарти.
Воно так і було. І найбільші поступовці в тім напрямі і смільчаки мали настільки лише пластової відваги, щоб цей табор назвати "водною прогулькою на Волинь".
Та мимо цього цих кілька тижнів мали визначний характер таборування і то не лиш з огляду на протяг часу. А що ми весь час були на воді і зміняли місця, з чистим серцем і совістю звемо цей час — водним, мандрівним табором.


І

В Жовкві, старім місті князів Жовків-ських, зібрались протягом суботи, 3серпня, всі ті, що мали йти до табору, і ті, що приїхали чи то на посвячення човнів, чи на панахиду за бп. секретаря Д. Вітовського.
Першими були Райвах, Старий Мурлика і Чача, не вчисляючи, розуміється, декількох місцевих. Коли розважити, що вони весь місяць перед тим були серед гір, лісів і Бойків, не одно не ясне нам виясниться й ми зовсім з инчого боку зачнемо оцінювати їх діяльність серед мирного жовківського населення. Ясним стане, що ці люде могли з одної сторони реферувати по два обіди за порядком, що може мирні жовківські ґромадяне брали на карб здичіння нашої післявоєнної молоді, з другоїж сторони виявляли безмежно приязну пошану перед усім родом жіночим.
Тогож таки дня пішли вони всі три оглядати Жовкву з її історичними "забутками" і, здавалося, було це завдання їм досить приємне, бо день злетів птицею.
По соліднім нічлігу в бурсі наступила неділя, перший день табору,
В памяті таборитів, що в міжчасі зібрались усі, остав той день через панахиду за полковника Вітовського, в памяти жовківських, мирних громадян через те, що перший раз бачили, як карними трійками ступають пластуни (а було їх 26).
По обіді відбулось посвячення човнів "Скоб-а" і "Хортиці".
Сама історія тих човнів коротка: Адьо Кархут дав 120 примірників "Перша проба пластуна", Робак розпродав, жовківський курінь збудував човна, 50. курінь зі Львова дав всі желізні роботи, а з посвячення заплачено всі довги і з нічого повстали, немов земля з мряковиння, два нові пластові човни. Самого посвячення доконав жовківський парох в присутності З пар хрестних родичів, 8 трійок пластунів і великої товпи народа.
По посвяченню було щось в роді фестину й аж пізно порозходились люде домів.
Взагалі перший таборовий день зачався не лиш інтересно, але й гарно. Бо рано кропив легенький дощець дорогу, а в вечір кропила собі фамілія дорогу сміхом і ставила колеса щастя.

ІІ


Раннім ранком 5/VIII функціонували вже всі. Обозний Березюк докінчував окуття, Робак дбав за фас, Адьо видавав грімкі прикази, що їх чути було на пів міста, (це зоветься: залагоджував всякі фор-мальности), а Старий Мурлика протягав свої лапи.
Частина таборовиків під проводом Робака пішла наперід до Мостів Великих до води, саміж човни з малою обсадою поїхали двома фірами, Прибули ми туди в год. 14 і розбили над Ратою табор. Три шатра, два човни й посередині ватра — це те, що приманює людей здалека до себе, приневолює їх постояти, обдивитись і потім піти домів, хитаючи головами. Це все могло бути також і в Мостах, тільки що вони занадто жидівські. І замість всіх тих головою киваючих людей прийшла лиш купа жиденят, так що дижурний, ради пластової тайни мав велику приємність гнати їх при помочі Адя й Чачі від табору. Ціле попо лудне пішло на ущільнювання човнів.
Мандрівна братіє! Коли тобі колись прийдеться бродити по тих сторонах, приїзди обовязково до Мостів на нічліг. Піди ти там над ріку, що зоветься Ратою, а найдеш на зарінку серед будяків і хабаззя три рівчаки і ямку, що означає, що там колись стояв перший водний, мандрівний пластовий табор.
І все одно, Скоб ти, розвідчик, чи В. П.К., розбий ти там шатро, а коли тобі в ночі розібють голову, чи кавалок руки, не дрися, як старе простирало, а спімни тих, що їм перед тобою розбивали, не розбіраючи, чи вожд, чи ні, і спімни славного обозного Березюка, що перший зробив з весла шаблю, наче Бог з темряви світло.
Вибач вкінці за поетичних цих слів кілька, але всі вони випливають з тої пяної радости по побіди над ворогами, що скрито і злобно досить хотіли виказати боєздатність звичайних парканових штахетів, вибравши собі за мірило опору і сили мирних "члонкуф пластуна".
Що до подрібного перебігу "шпарґи" починаючи від визову: "Chlopcy, ile was tu jest, chodzcie na pole walki!" аж до купання в ріці в год. 1. в ночі, то все воно найлучче розповість кождий з таборовиків, бо було стільки цікавих моментів, що годі стямити.

ІІІ

На другий день коло полудня покинув водний табор з тяжким жалем і животом гостинні Мости, полатавши діри в човнах і головах, чим попало.
Їзда була чудесна! Рата, хоч пливе помалу, на рати, і кількома ратами вливається в головну Рату, всеж таки води має досить, а на шість весел їдеться досить солідно. Крім того дбала за нас природа, мати всіх волоцюг, і щоб на мілинах не бракло води, падав легенький дощ, а вітер йшов проти води, щоб нові Запоріжці, борони Боже, не потребували здержувати човнів.
Та назва "нових Запорожців" прилипла до таборовиків ще на Раті й так нас відтак все називано всюди, де ми причалювали. Та можна це пояснити будовою човнів, а три пари весел, коли рівно йдуть, всежтаки імпозантно виглядають.
З поодиноких таборовиків перезвано тоді тільки Чачу, що сидів при стерні, Карпом Летючим і було йому від тоді два імена: одно сухе, друге мокре.
Дощ і ніч казали нам висісти в Сільці Вепськім і шукати теплого огнища. Прання небесне було солідне й хлопці всі виглядали, як помоклі Скоби. Тим більший був розуміється, фасон. В делегації до священика пішли Маркірандо й Чача й по кількох реченнях була хата, кухня, серця, а що найважніще стодола отверті. Шлюмерок був, розуміється, завзятий, бо попереджений пиріжками, смаженицею, молочком, чайком, хлібцем, булочками, а трівав з огляду на ранній дощ годин кругло 11.
Рано 7/VIII., я вже сказав, падав дощ. Дощ — то є чудесна річ, часом просто неоцінено чудесна річ!
Шановний Читачу! Не мучив Тебе описуванням всього, шо водний табор зїв в Сільці і лиш натякнув. Але рано 7/VIII. абсолютно нічого не сталось, крім того, що ми вирушили в дальшу дорогу і мокли, як сливки в компоті, а що не можна в хроніці пропустити одного дня й написати на тім місці одне те слово: дощ!, так, будь-ласка, прийми Ти від мене цих скромних кілька гадок про дощ!
Дощ — то є дощ, зачавби старий Мурлика і хочби він може навіть не зовсім подобав на дощ, то всеж таки він є — дощ! Ця залізна певність дає і мені деяку змогу — про дощ сказати. На приклад мігби хтось сказати, що дощ не паде з синього неба. Я цього не скажу, бо 7/VIII. падав дощ з синього неба, і то синього, як волошки, і то дощ, як з ведра, Це бачиш, є один новий доказ і в тім напрямі требаби змінити всі підручники географії. а другий це те, що дощ є мокрий, що перед ним можна окритись у воду, над якою то квестїєю переводилась жива півторагодинна дискусія між залогою "Хортиці".
Всежтаки під вечір випогодилось зовсім і табор пристав під Сокалем над Бугом, бо Бугом йшли ми вже від полудня. Тут був заіт і зимний обід, а по півтора години їзди були ми вже в Сокалі, У др. Волосянського найшлась саме добра стодола, ну і відповідна скількість сіна, журитись не було чим.

ІV

Сокаль є то град з визначним орієнталістичним характером. Життя в ній зачинається з 20 години вечора, а на Бесіді з 22 ґод
Пані в Сокалі перфумуються з дуже великою самопосвятою і самопожертвою, що свідчить о їх добрім серці і злім носі.
Панове в Сокалі ходять в довгих споднях, в дуже довгих споднях, тож за голими пластовими колінами оглядаються всі по десять разів.
Пані і панове разом стараються при тім на корзі по українськи не говорити, що все разом взяте свідчить о культурі їх великій.
В Сокалі стрінулась "стара война" з проф. Юрком Могалевським, з яким зналась ще зі Львова, й провели з ним симпатично весь вечір при чайку, рисунках і легкій розмові. Проф. Могалевський — це один з цих Українців, що навіть в Сокалі остають Українцями Його чисто українська вдача поставила нам чай, ще заки ми встигли привитатись, а по двох гадинах вже нам годі було розстатись. Та сурма просурміла і треба було йти спати, а можу запевнити, спалось нам добре.
Ви не були в таборі? Це шкода! Ви зналиб, що за роскіш, коли Ви втягнете вперід з сусіда з ліва коц, (мовляв і так тепло), і коли він не пробудився, огорнетесь двома і засиплявте, а тут Вам вже сурмач, знаючи, що Ви найбільший спюх, над самим вухом затрубить вставання. Тоді Ви з дивом стверджуєте, що Ви спали вже шість годин, а Вашими двома коцами вкривається сусід з права. І Ви тоді порозставляєте дижурному і сурмачеві фамілію по кутках і викинете братії з рота, подібно як Зевес Атену, сто чортів на сніданок, а в голові у Вас ще тисячі їх. В тій свисток на руханку і Ви рухаєтесь. А за кождим рухом один чорт вилітає, за кождйм згинанням три і Ви раптом стверджуєте, що Ви їх всіх викинули і спокійно усміхнені Ви сідаєте пити какао. А потім вже є робота.
Крім звичайних таборових занять доповнили ми ще того дня харчеву скриню, а потім братія дала нагоду др. Волосянському виказатись знайомістю рідного міста. І треба йому признати, знав він його лучче, як Микола Горубець бо від найстаршої башти до наймолодшої жидівки.
По обіді відійшли ми в год. 15-тій, проводжені третою лодкою, трома пластунами і трома господарями : зігнувшися в три погибелі тягнули веслами в три пари. Підбадьорені чорною кавою і рожевими словами проф. Могалевського йшли ми так в синю даль невідому й прибили вечером до Старгорода,
Старгород, хоч більше старий, чим город, мав бути місцем, де колись стояв табор Хмельницького й ми забавились в нього й розбили на тімже місці наші шатра.
Старий Буг немало здивувався, коли побачив таких нових козаків, коли в сяйві вогня замигтіли їх лиця, коли в темну ніч понеслась їх свобідна пісня.
Тут мали ми першу варту на низах. Це так бував тільки раз, коли на небі зацвітуть зірки, а в воді плюскається риба, коли між шатрами палав вогонь і по полях лине широко, безжурно пісня. Тоді найбільш пробуджується та сила, шо казала Чортами Лісовими стати, що гонить нами по землі нашій повздовж і впоперек, по лісах, по горах і по волинських тихих водах. Тоді щось таке невідоме розпирав серце, що воно трохи не лопне. Це ті хвилі, коли Кравців Богдан, архидідько, сідав і пише свою "Дорогу", а в Янкля проявляється потреба "реву сили".
В тім так поволі протяжно засурмить сурма на спочинь і ми йдемо сати. Лиш не думайте може, що ми розкиснемо й не можем заснути! Ні! Ми тоді спимо, як забиті.

V

Рано 9.VIII. пробували ми нашого щастя що до "рибуїв", але цим разом воно не показалось великим і ми відплили заведені нашими рибацькими здібностями.
В тім місці мушу згадати про один наш прибуток на Хортиці, про нашого неоціненого Паташонця, що вправді вже й перед тим був між нами під скромним назвищем Довганика, котрого ми однак аж тепер відкрили. Що це є — Паташонцьо?
Паташонцьо — це не жарт, не видумка таборова. Паташонцьо — це Паташонцьо!
Ви бували може часом в кіні? А бачили Ви там фільм: Пат і Паташон, як моряки? Ну, от представте собі, їдем ми так і бачимо, сидить Вам тут в човні Паташон і черпав воду. Такийже сам Паташон і так само черпав, такимже самим черпаком воду! Ясно Вам? Можете собі тепер представити нашу радість з того приводу. Наші весда подвійно занурювались у воду, а сонце смалило подвійно наші плечі. У нас же був Паташонцьо.
Коло полудня пристали ми до Голубя й зварили обід, а що спека була страшенна, тож аж коло 6 рушили ми в дальшу дорогу.
Позволь мені. Шановний Читачу, знов забрати до Тебе слово, хоч як це не допускаеме в таких паскудствах, що зовуться хроніками, але це лише в Твоїм інтересі. Хочу Тобі, бачиш, дати одну добру раду, а саме: коли в Тебе мягке серце, "в що впрочім не вірю" або коли Тобі грозить запалення мозку, то будь так дебрий і перекинь цих кілька відступів аж до місця, де ми вже дійшли до Устєлугу.
Бо боюся, що Твоє мягке серце ствердне зо сміху над долею нашою поганою, а запалення мозку готово ще Тебе, борони Боже, оминути.
Зачалось властиво з того, що як я вже казав; була спека страшена і ми не могли перед, шостою годиною вечора відплисти. А що так пізно відплили: постановили в ночі надложити. І справді о год. 21. пристали ми лиш на пів години до Крилова й купили суху вечеру, а там й поплили дальше. А щоб менше нудилось "кленусь, шо лиш тому", ми зробили полювання на гусуїв.
Гусуї — це, мігби хтось подумати, гуски. В тім воно не так. Ріжниця ціла в тім, що гуски бувають або свійські, або дикі. І, значить, колиб ми полювали на гусок, так ми мусілиб мати лямпки електричні "цеж була ніч"! і оглядати, дикі це гуски, чи свійські. Після мене — це скрайнє не економічно і не практично, що більше, це навіть не совісно! Бо ануж убєш свійську гуску! При лямпціж не розбереш, а життя дурній гусці не вернеш. І бери тут гріх на душу — за гуски. Це так що до гусок!
А гусуї річ инша! Гусуїв нема ані диких, ані свійських, є лиш гусуї! Значить, не треба тобі лямпки, щоб розглядатися, ну й совість відтак чиста — гусуї і кінець.
Скажіть, будь ласка, громадяни, чом це мають бути якраз дурні гуски, коли це можуть бути — гусуї. А гусуів тих, як на те, хмари цілі, човном тяжко проїхати було. Ми і взялись до них солідно. Своє значіння мало теж, що всі ми були по сухій, зимній вечері, тож кождий уважав, що в здібний зїсти сам — цілого гусуя.
І запанувала радість велика иа човні між мужами, шо вчинили погром гусуів, а таборовий маґазинєр вийняв книгу і торжественно нотував скількість трупів врубриці приходів... кили це нечайно на переді хтось скрикнув і скочив у воду.
Я сидів тоді при стерні, коли це знов два, знов два і раптом я теж крикнув і скочив у воду.
Я до сьогодні не маю повного образу, як це могло все виглядати. Я знаю лиш, що мене щось ударило по грудях, вирвало стерно й скотило нязад у воду і я укрився своїмиж власними ногами. А доперва, коли я вже доходив до дна, я пригадав собі, що це всі так, і щоб я кого під водою не копнув. Рівночасно подумав я про це, що й в однострою і можу згубити капелюх, і хватився одною рукою за голову, в тім другою діткнув дна й ствердив, що там мусить бути води до 5 метрів, бо дуже довго йдеться долів. Тут переконався я, що людська думка зумів, коли треба, машин льно працювати, бо поза тими всіми думками (всі вони автентичні!) тямлю, я прийшов до переконання, що це нас линва від порома мусла струнути, що Поташонцьо слабо плаває, що те, що тепер мене вдарило хвостом по лиці - це щупак, або сом, (шкода, що рукою мушу держати капелюх) і що мені мусли замокнути всі нотатки і записки, не говорячи вже про сірники-одинокі на табор. Крім того мав я, як виринав з води готовий плян, який одначе до нічого не придався, бо тимчасом вода човна забрала і я взагалі нічого не бачив. Пітьма булаж така на воді, як і під водою. Вкінці й не чути було, щоб де хтонебудь рухався і хоч я навіть раз гукнув, ніхто не відозвався.
Тодіж то я постановив, ще вправді в однострою плавається досить добре, але обійдеться й без того і я поплив до берега.
Та тут зачалась доперва правдива Одиссея, бо берега не було! бо беріг — це самі плавні безконечні, з хмарами "гусуів", а всі вони зачали принимати грізну поставу! Я вправді не дуже боюся звірят нищої сорти від чоловіка, поплив однак до другого берега і застав — те саме. Це зоветься попасти між Скіллу і Харибду, бо: тут ті самі плавні безконечні з шуварами і трощами, з болотом і "гсуями" в грізній поставі, лиш без сухого берега, деб можна стати ногою, а там пробувати було стати — це означало втопитись десять разів гірше, бо в болоті. А я чомусь особисто волю — воду.
Але бував часом в нещастю, що сама нещаслива причина нещастя став щастям в нещастю
І тут воно так було. Бо випливши назад на воду, я нагадав собі туж саму линву, що нас постручала у воду і зрадівши з такої мефістофельської гадки, мовляв, зверху сяду на неї кляту, що мене трутила, я поплив проти води.
Та не довелось!
Не щоб втопився, бо тоді, хоч як то прикро, громадяне, не писавб я мабуть цеї хроніки, але попливши хвилин з дві почув яперед собою крик. І в мить нагадав я, шо "Скоб", наш другий човен плив за нпми й відстав був попереду. І от саме случилось з ними те саме, що з нами. І тоді мені страшно жалко стало, що я не доплив раніше їх до линви, бо був би виліз на гору і глядів, як вони полетять в воду. Але і так мав я те велике плюс, що за другу хвилину надплив порожний човен і я вихопився на гору, а тоді вже криком збірав товаришів.
Що тут дальше оповідати! Скупались всі здорово, добре що нікому сом нічого не відгриз, Зловили ми трохи нище й другого човна й прибили до першого сухото берега, що стріли, бо дальше плисти бракувало весел і фантазії. Зарились ми тоді в копицю сіна й перекуняли три години, а як лиш зачало свитати, ще сонце з годину не сходило, поїхали ми шукати весел. А збірали ми їх до полудня! Так і не снідали і не обідали, лиш плили, бо сірники замокли, а до людей приставати не випадало, не думайте, щоб через гусуїв громадини, та — бож — однострої були мокрі.
А на вечір стали ми у Устєлугу й попращались з Бугом.
Воно все було добре, бо і Паташонцьо навчився добре пливати, мусів. Лиш мені одному жаль, чому я не підплив скорше до линви й не зобачив, як тамті летять у воду. Лучче булоб описувати. Та вже пропало. А так попращались ми з Бугом й поплили Лугою проти води до Володимира.

VI

Після ріжних теорій, ріжних публіцистів ми галичани-провансали. Заскорузлі рутенці й годі. Для нас немає нічого понад рідну Зарваницю і Пациків, а людей зі світа не уважаємо людьми. Це така істина і так її всюди підчеркують, що і я повірив. (Як же тут не вірити? Це теж булоб провансальство). Та приїхавши до Володимира, переконався я, що я не я. Себто так: коли правдою в, що для галичан нема нічого милійшого від Зарваниці, то я не галичанин, одним словом я — не я Я ще навіть ніколи з так великою приємністю не вимовляв назви жадного міста, як Володимиру.
Во-ло-ди-мир!
Скажіть, чули Ви коли кращу назву? Я, мушу признатись, ні! Володимир! В тім однім слові відчуваєте всю повноту, всю мельодійність мови! Я писавби до Володимира листи часто-часто, щоб тільки одержати відповідь, взяти листа в руки й не отвираючи, прочитати почтову печатку: Володимир. Ви мене зрозумієте, Володимирці, що я цього не зроблю, бо на тій печатці буде: Wlodzimierz.
Так подібно було мені і, я думаю, І другим коли ми ранком 11.VIII причалили у Володимирі під собором.
І це додатне вражіння остало нам чомусь до кінця. Хай буде, що там кацапня, що мало свідомих, ще менче поступових, Володимир перше волинське місто прийняло нас не лиш гостинно, але й щиро.
Зачалось від сбіду у д-ра Полянського. Я властиво вагаюсь, чи назвати це обідом у д-ра Полянського, але факт в, що ми до нього пішли на обід, і ні до кого инчого і, що ми того дня обідали. Тож, хоч як не люблю минатись з правдою, пишу, що зачалось від обіду у д-ра Полянського, а властиво зачалось від того, що ми облягли його дім чорною хмарою в той час, коли він після всіх можливих припущень, мусів сідати до обіду. Та цим разом ми завелись. І хоч як нам прикро було це, ствердили ми входячи, що д-р Полянський вже по обіді. І вслід за цим пішло зрозуміле реторичне питання шановного доктора: Панове вже по обіді, правда?
Шановний Читачу! Позволь мені затягнути чорну заслону на ділення і маневрування першого водного, мандрівного пластового табору у Володимирі на Волині аж до хвилини, коли ми, зложивши шлункови офіру, виходили з найлуччого ресторану у Володимирі і позволь себе заспокоїти, що водний табор голодний не остав і що його це нічого не коштувало, a відтак пішло все як на маслі і ми були півтора дня між своїми. Чи це був д-р Полянський, чи пластова братія, чи повні темпераменту володимирські кра-савиці, чи це була гутірка в домівці, чи прохід, чи купіль, ніхто не мав чим поскаржитись, всюди було добре і всюди був на братію великий попит, а ще на памятку приніс старий Мурлика фляшку оливи.
Це не в гріх, одержати памятку, хиба що може трохи дивно виглядав, коли ця памятка-олива. Але представте Ви собі: Відпроваджуєте Ви собі дівчину домів і чуєте раптом сурму, що відпливають. Ви тоді бате в дах, чи як там прийдеться, біжите і вскакуєте. І аж коли Ви відплили, бачите, що в Вас олива, яку Ви несли дівчині. Після мене, вазеліна лучча, аше й олива здалась. Окуття були і так не мащені. А впрочім дарованому коневі не глядить ніхто в зуби.
Це так, гарно, коли Ви їдете, відіжджаєте, на беріг вийдуть Ваші знайомі, одні давнійші, другі з цих останніх двох днів і Ви їм гукнете тричі "Скоб", піднесете прапора і перед Вами вже лиш даль синя, невідома. Вдарять весла по воді та поволі, поважно струснеться Хортиця, тоді Вам коло серця стає трохи пусто — трохи тужно, Ви спімнете спільну ватру з володииирчанами, але Ви певні, що це не лиш Ви так. І тоді плинете й не счувтесь, мине година, дві і вже Зимне.
Так плили ми до Зимного.

На тихих водах. Частина 1-6

На тихих водах. Частина 1-6

На тихих водах. Частина 1-6
  4 березня 2008,  Jack Sparrow
 (голосів: 2)
  Переглядів: 3639
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сторінку як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, чи ввійти на сторінку під своїм ім`ям.
#1 написав:  Jack Sparrow
 


 Адміністрація
Шось я позабув, чи все закинув tongue тре буде звіритись...

   
#2 написав:  molfar
 


 Адміністрація
зі старого сайту перекинув всьо шо було......
чекаєм продовження smile

п.с.
пропоную всі такі рідкісні і не дуже доступні книжки що стосуються нас публікувати на нашій сторінці

   
#3 написав:  Jack Sparrow
 


 Адміністрація
З публікацією на нашій сторінці є підтримка fellow Та й взагалі з наповненням сторінки lol

   
#4 написав:  Emerytura
 


 ЧМ
Шось я позабув, чи все закинув тре буде звіритись...

Точно. Ми вже рік чекаємо продовження.

   

Інформація


"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 липня 2014 14:55 adramelech
Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga

Хмарка міток

Потрібний для переглядуFlash Player 9 або вище.

Показати всі мітки