закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас
 
Назад  <<  1 2 3 4 5 6 7 8 ... 13 14 15 16 17  >>  Вперед
 
   Всі форуми > повідомлення користувача - Emerytura
Emerytura Посилання на пост #121 Додано: 23 лютого 2011 23:21 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Правда про 23 лютого: більшовики капітулювали перед кайзером і встановили свято
Щоб забути ганьбу поразки, її треба було перетворити на торжество... Навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називати його днем захисника Вітчизни?..


Президент, прем’єр та інші офіційні особи дружно вітають громадян із Днем захисника Вітчизни, не надто вдаючись у деталі – з чим саме. Мовляв, „свято чоловіків” – і все тут.
Ще два десятиліття тому історики затято сперечалися навколо того, що ж сталося 23 лютого 1918 року. Тепер уже не сперечаються. У більшовицькій пресі тих днів вони так і не знайшли жодного посилання на розгром німців, який нібито стався 23-го. Навпаки, 25 лютого більшовики включили гудки в самому Петрограді, щоб розбудити місто й прискорити запис добровольців у Червону армію, очікуючи наступу німців на столицю. 26 лютого Ленін повідомив соратникам, що столицю переноситься до Москви.
Натомість відомо: 23 і 24 лютого – це дні „безумовної” капітуляції Радянської Росії перед кайзерівською Німеччиною. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Тому 23 лютого – це радше день захисника німецької кайзерівської вітчизни, ніж російської радянської, чи, тим більше – української.
У перші післяреволюційні роки в офіційних повідомленнях з приводу свята йшлося про те, що нібито 23 лютого 1918 року Раднарком ухвалив декрет про організацію Червоної армії. Однак насправді цей декрет було видано ще 15 січня.
На десятиліття свята – у 1928 році – з’ясувалося, що 23 лютого 1918 року радянська влада приступила до організації перших загонів Червоної армії.
У вересні 1938 року, в короткому курсі історії ВКП(б) з’явилася нова версія: 23 лютого 1918 року „під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч”.
Пізніше Сталін заявив, що 23 лютого 1918 року загони Червоної армії „вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників”. Так брехня й пішла гуляти світом.
У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Червона армія „вчинила впертий опір переважаючим силам супротивника й завдала їм серйозної поразки”.
Такі суперечливі повідомлення викликають закономірний інтерес: а що ж відбулося насправді?
А насправді 10 лютого 1918 року безрезультатно закінчилися переговори про мир між Росією і Німеччиною в Бресті. Радянська влада сподівалася, що німці просто залишать більшовиків у спокої, маючи значні проблеми на фронтах у Франції і Бельгії. Проте через тиждень, 18 лютого німці почали наступ по всій лінії розваленого фронту. Німці просувалися на схід на поїздах, практично без опору. Швидкість їхнього пересування була зумовлена переважно якістю доріг. 18 лютого німці захопили Двінськ (Даугавпілс), 20 – Мінськ, 21 – Полоцьк, 24 лютого – Псков, Тарту й Таллін.
Наступ здійснювався невеликими загонами, часто лише зі 100-200 чоловік. За визнанням більшовика Зінов’єва, добре укріплений Двінськ захопив загін від 60 до 100 чоловік.
У цей час радянський головнокомандувач Криленко оприлюднив наказ про „організацію братання” з німцями. Однак німці виявилися стійкими до „братерських обіймів”. 19 лютого Раднарком протелеграфував у Німеччину про те, що згоден на все. Проте німці кілька днів не відповідали, продовжуючи наступ.
21 лютого радянська влада в Петрограді оголосила: хто не запишеться в Червону армію, того пошлють під конвоєм копати окопи навколо міста. За кілька днів у Червону армію записалося до 100 тисяч чоловік. Нарком Дибенко повів у бій матросів. 1 березня вони захопили Нарву, і через два дні, з наближенням німців, утекли. 4 березня німці без бою увійшли в Нарву. Назвати цю вилазку „розгромом німецьких військ” було б великою натяжкою, тим більше що сталися ці події не 23 лютого.
23 лютого зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д.
23 лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, згодилися прийняти німецький ультиматум.
О 3 годині ранку 24 лютого Всеросійський Центральний виконавчий комітет (тобто уряд) прийняв німецький ультиматум. За капітуляцію проголосувало 116 членів ВЦВК, 85 – проти, 26 утрималися.
Імовірно, саме факт капітуляції зумовив обрання цього дня як свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Крім того, нова влада просто потребувала нових свят і ліпила їх з будь-чого.
Влада створювала гранично дешеві, лубочні міфи, для „найширшого сприйняття”. Замість того щоб ушанувати якогось реального Худойбердиєва, влада знаходила правильних діячів, з правильними біографіями, пролетарським родоводом до восьмого коліна й відповідними гучними прізвищами.
Згадаймо, що на Рейхстаг у 1945 році видиралося кількадесят бійців, доки туди не знайшлися воїни з „правильними” національностями – росіянин і грузин.
Якщо хтось програє, то хтось має й виграти. Німецький наступ 1918 року – безумовний успіх німецької армії, яка продемонструвала, що навіть після виснажливої трирічної війни на два фронти зберегла організованість і здатність діяти малими групами у ворожому оточенні.
За два тижні німецька армія захопила вп’ятеро більшу територію, ніж їй удалося відвоювати за попередні три з половиною роки першої світової війни. Про німецькі втрати в цьому поході ніде не повідомляється. Німеччина здійснила таку експансію фактично без втрат, хоча за попередні роки війни поклала на східному фронті понад мільйон солдатів. Тим більше що найкращі німецькі частини ще влітку 1917 року, після початку розвалу російського фронту, були перекинуті на Західний фронт головнокомандувачем німецької армії Гінденбургом.
Уся ця історія свідчить про те, наскільки на війні вигідно розкласти супротивника зсередини. І ще більш важливо – не допустити розкладення своїх військ та державних структур.
Чимало істориків вважають, що німці могли захопити Петроград, однак величезне місто їм не було потрібне в умовах війни на Заході, тим більше що більшовики прийняли ультиматум.
...У той час як німці показали всього лише здоровий глузд і свою незмінну організованість, тодішня українська еліта яскраво проявила повну безвідповідальність, розпустивши українізовані частини регулярної армії та навмисне перешкоджаючи бурхливому зростанню Вільного козацтва. Якби не це самовбивче щодо України безглуздя тодішньої української влади, більшовики, можливо, так само тікали б від українського війська, а не організовували масові розстріли й експропріації в Україні, як це було сталося.
Проте, на жаль, в історії не буває умовного способу.
Тож перед Україною сьогодні стоїть дилема. З одного боку, навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називаючи його днем захисника Вітчизни?
З іншого боку, певна частина нашого населення звикла святкувати цю дату і вважає її святом чоловіків. Тому оптимальним було б урахувати сентименти ветеранів та інших ностальгуючих громадян і перейменувати 23 лютого на День ветерана Радянської армії.
А натомість установити ще одне „чоловіче” свято.
Ним цілком міг би стати День Покрови Пресвятої Богородиці – давнє козацьке військове свято (14 жовтня). Однак збіг цього свята з Днем заснування УПА навряд чи викличе ентузіазм у нинішньої влади.
Напевно, оптимальною датою для Дня Збройних Сил України стало б 6 травня, коли православні християни відзначають День Святого Георгія Переможця. Це свято чоловіків та захисників дуже широко відзначається у православних Болгарії, Македонії, а також у Сербії, Чорногорії та Грузії саме як свято чоловіків. До того ж у цей день було здійснено першу перемогу Визвольної війни українського народу під Жовтими Водами 1648 року.
Для Дня Військово-Морського Флоту України можливі інші варіанти. Зокрема, 18 червня 860 року відбувся перший точно зафіксований у візантійських хроніках вихід Київської Русі на міжнародну арену. У цей день наші кораблі (за різними даними від 200 до 360) несподівано з’явилися під столицею Візантійської імперії і взяли її в облогу. Мешканці та імператор були в паніці, однак за тиждень облогу було знято, після розорення передмістя Константинополя й винесення візантійцями чудодійних ікон. Вітчизняний літопис поміщає цю подію під 866 роком, але, швидше за все, помиляється. Візантійці дають точну дату. Після цієї події ідуть перші повідомлення візантійців про хрещення русинів.
Ці дати є не конфліктними, не ретроградними, історично амбітними й здатними об’єднати більшість громадян. А нинішні дні Збройних Сил і Флоту України варто було б перейменувати на дні відродження Збройних Сил та Флоту України.
Поки що влада переважно „озвучує” реформи.
Виходячи з того, що з реальними реформами все ж таки складається, влада могла б ухопитися за шанс зробити хоч щось путнє – бодай на рівні символів.

Олександр Палій, історик

оригінал тут: http://www.unian.net/ukr/news/news-422630.html
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #122 Додано: 21 лютого 2011 22:31 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Цитата: adramelech
файні)
, бо чужі!

___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #123 Додано: 21 лютого 2011 22:30 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Погодка шепче! Хто на вихідні пишеться? На разі знаю про:
- Нашяльніке (ну Prosto Duh, хто не шарить)
- Бородатий з родиною
- я і подруга Жінка

P.S. прошу не плутати поточні виїзди з планованим заходом в єншій частині нашої говорилки.
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #124 Додано: 19 лютого 2011 22:42 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
З досвіду змагань з техніки водного туризму відомо, що в байдарці "двійці" звичайно знаходяться дві істоти, що називаються Гребибля і Гребубля. Також встановлено, що в "трійці" третя істота називається Кудабля...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #125 Додано: 18 лютого 2011 21:00 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
голосування робить? мені ся видає жи нє...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #126 Додано: 11 лютого 2011 22:24 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Підсумки року-4. Трм згубних для України конфлікти

Будівництво ієрархічного, кланового, замкнутого суспільства, при якому правляча каста спирається на силовиків і боїться протестної форми обурення народу - ось, що зводиться сьогодні на території України. При цьому надія на те, що всередині правлячої команди визріють протиріччя настільки серйозні, що Партія регіонів розколеться, вже можна вважати наївними.
Однак конфліктна сутність нинішніх методів влади об'єктивно має породити опір - хоча б у віддаленій перспективі. "Вічних" режимів не буває, і вже точно не режиму Януковича претендувати на такий статус.
Тимчасовий успіх у будівництві корпоративної України можливий. З точки зору простого обивателя, цей час буде тривати довго. Дві каденції нинішнього президента в цьому плані очевидні, але якою буде "начинка" цих каденцій? Не виключено, що в 2015 році і після, на парламентських виборах 2016-го, владі доведеться перемагати виключно лукашенківським шляхом - кийками після імітації демократичної передвиборчої кампанії. Жорстка правда життя свідчить, що консервативні режими завжди стійкіші ліберальних, а, крім того, вони відображають світогляд більшої частини населення, ніж "європейські" та інші "цивілізовані" химери. Між порядком і свободою обиватель зазвичай обирає порядок. Навіть якщо порядок цей наводиться максимально жорсткими методами відносно самого обивателя.
Але тут кілька "але". Правління Партії регіонів повертає нас у нерозвинений кримінальний архаїзм 1990-х, коли вирішував найсильніший у прямому сенсі - фізично. Повернення до цих правил через кілька десятиліть після того, як основні риси цього часу пішли в минуле, виглядає очевидним нонсенсом. З точки зору історичного розвитку, модель вертикально орієнтованого соціуму із жорсткою авторитарною формою правління може бути ефективною тільки за наявності або сильної загрози - зовнішньої або внутрішньої, або при спробі реально модернізувати країну. Нічого подібного ПР не пропонує. Реформи для їнеї- лише змушені заходи, від яких вони б відмовилися в будь-який момент, якби не тиск МВФ. Нинішня діяльність влади спрямована на максимальне зміцнення режиму і швидкісне збагачення.
У перспективі такий режим заведе країну в глухий кут і до розвалу. Його можуть чекати тільки тимчасові успіхи. Влада вже показала ту грань, за якою вона втрачає спокій і самовпевненість - і може або поступитися, або почати бити. Це виступи на майданах. Тому нинішня фронтальна атака на всі види опозиції і просто активно незадоволених, свідчить лише про те, що влада відчуває себе переможцями у завойованій країні, де населення нелояльне і завжди готове до опору. У влади існує величезна спокуса придушити будь-який опір силою, але Україна поки не може дозволити собі білоруської чи російської розкоші ігнорувати Захід. Закиди останнього слабкі і беззубі, але і Янукович для них - не Путін (залежність від газу) і не Лукашенко (який залишається об'єктом потенційних маніпуляцій). Проти них Захід безсилий. А от у нашому випадку білоруський варіант поводження з незгодними не пройшов би точно.
Одвічна роздвоєність України є другою - після потенційно невдалої спроби вибудувати застарілу модель держави - "міною", закладеною під обіцяну на виборах стабільність. З невисоким рейтингом особисто президента і партії, не кажучи вже про інших фігурантів владної системи, можна правити довго, але аж ніяк не вічно, і головне - не успішно. Тому і сакралізація першої особи, культ особистості в Україні неможливі. Янукович не може бути об'єктом культу, і він сам це розуміє. Йому не досягти висот народної любові Лукашенка чи Путіна. Але для класового переформатування країни він потрібен правлячому класу, як фронтмен.
Між тим, ситуація в країні йде за сценарієм трьох конфліктів, кожен з яких потенційно небезпечний для всіх - Януковича, Партії регіонів, влади в цілому, олігархів і населення.
Перший конфлікт пролягає по лінії "Янукович і олігархи". Президент не хоче дозволяти олігархам контролювати ситуацію в країні, пам'ятаючи про долю Кучми і намагаючись копіювати російський досвід. Однак, виходить за відомим принципом "хотіли як краще ...". Олігархат в Росії був зломлений процесами проти Ходорковського і кількома показовими "процесами" пізнішого часу (Чичваркін, Гуцерієв). При цьому справжньої рівновіддаленості олігархічних персон від російської влади не відбулося - в результаті головним олігархом РФ став сам Путін. На даний момент в Росії власне олігархат контролює не так вже й багато галузей: стратегічні напрями знаходяться під контролем змички силовиків і вищих бюрократів, а олігархи є лише "співучасниками" безпосереднього управління, мало впливаючи на політичну ситуацію в країні. Там діє принцип приватно-державного партнерства при домінуванні державної складової.
Інша річ - у нас. Олігархи і їх вищі топ-менеджери самі є урядовцями. Вони приватизують цілі галузі і закріплюють їх за собою. Державна влада для них - інструмент, і Янукович - також інструмент під назвою "верховна інстанція". У ситуації, котра у нас склалась, президент нагадує величезне неповоротке знаряддя, міць і успішність якого залежить від тих, хто з нього стріляє. Маніпуляції главою держави набувають головного значення в умовах, коли сам глава не розбирається ні в економіці, ні в політиці. Для Януковича основною опорою залишаються все ті ж силовики і бюрократія, за допомогою яких він може стати рівним олігархам гравцем. І саме тому він зміцнює - своїми методами, часом незграбними - обидві ці вертикалі.
Другий конфлікт розгорається між самими олігархами. Поки деяких з найбільш вразливих виводять із системи шляхом підпорядкування їх активів. Це сталося з ІСД, Володимиром Бойком, поділений нафтобізнес Коломойського (при "живому" Коломойському) і т.ін. Йде внутрішня боротьба серед 300 найбагатших сімей. Поява нових амбітних гравців на кшталт "Юри Єнакієвського" тільки вносить хаос. Не виключено, що Янукович свідомо вводить нові фігури в олігархічні кола. Чим більше вони будуть займатися внутрішньою гризнею, тим простіше йому буде будувати самостійну вертикаль. Президенту потрібні "ручні" олігархи, могутні, але зобов'язані тільки йому. Тим самим Янукович зміцнює свою владу - але одночасно послаблює її. Президент стає заручником тієї групи, яка наближається до нього в конкретний момент.
У той же час саме небажання українських олігархів пожертвувати кимось із своїх для ролі Ходорковського є ще однією причиною, чому дірки в бюджет і Пенсійному фонді збираються латати за рахунок податкових та пенсійних реформ, і за рахунок знищення середнього класу і бізнесу конкуруючих груп. Янукович не може або не бажає йти путінським шляхом у головному - у побудові моделі державного капіталізму. Структура великої власності в Україні залишається приватною. У цьому сенсі наша країна - найбільш "капіталістична" з трьох колишніх слов'янських республік СРСР. Олігархат хоче закріпити феодальну роздробленість економічну при демонстрації політичної лояльності суверену. Суверен хоче вибудувати свою приватну армію, щоб опиратися впливу економічних феодалів. Але податки для своєї боротьби і суверен, і феодали, тягнуть з народу ...
Янукович не стане Путіним, бо боїться зачепити олігархів публічно. Він навіть чиновників своїх не чіпає, зате всюди насаджує донецьку команду. Поки він не почне бити своїх, він не стане суверенним монархом.
Нарешті, третій конфлікт - фундаментальний - лежить між народом і змичкою великого капіталу та держави. Як би не ворогували між собою президент і олігархи, як би не боролися наші вищі феодали за угіддя і замки, вони єдині у своєму протистоянні народу. А Україна - та держава, де досвід народних виступів величезний. І лише гранично жорсткі методи на час прибивали народні протести. Звідси висновок - без "білорусизації" режиму нинішня форма спілкування з народом не може довго зберігатися. Але і "білорусизація" неможлива - з причин все того ж олігархічного панування, іншої структури економіки, історико-ментального розколу країни, наявності опозиційних фігур, з яких завжди можна зліпити альтернативу Януковичу.
Відмінність від класичної революційної ситуації в нинішньому українському випадку принципова. У марксистському трактуванні верхи хочуть жити по старому, а низи - навпаки. У нас же жити по-старому бажає якраз середній клас, тобто шар, який "давлять" в результаті політики влади. А по-новому хочуть жити верхи. Але якщо б конфлікт пролягав тільки між цими прошарками, все було б просто. Проте в дію мимоволі включаються люмпенізовані, залежні верстви. У країні багато чого починає залежати від них.
Оскільки майбутні реформи - а точніше, позбавлення держави від надбудов у вигляді соціальних зобов'язань і поваги до елементарних прав людини (на житло, наприклад) - ведуть до урізання прав цих прошарків, вони відчують себе скривдженими сувереном. У монархічної системи, яку намагається вибудувати Янукович, відповідальність за всі прорахунки, у підсумку, впаде на нього. Можна бути тривалий час успішним у залякуванні населення силовими методами, але і це все одно призводить до тієї або іншої форми протестів. Уявити Януковича єдиним гарантом незалежності країни і безальтернативним господарем, за принципом Лукашенка, не вийде. На пряме звернення до Росії за військово-політичним захистом він також не піде. Це його погубить ще швидше - тоді проти нього укладуть пакт олігархи, та й суспільство радикалізується остаточно. Після цього про збереження територіальної єдності Україні вести мову буде вже неможливо.
Головні висновки
Підсумки 2010 року, в загальному підсумку, виглядають більш ніж невтішними. Побудова владної вертикалі - єдине, начебто, досягнення команди ПР - стає очевидним інструментом амбітних та небезпечних цілей. Саме в майбутні роки правління Януковича нам належить пережити класову боротьбу зразка XXI століття. Україна стане полігоном для обкатки можливості та успішності такої боротьби.
Все інше - ситуація зі свободою слова, свободою підприємництва, фактичним узаконенням корупції, подвійними і потрійними стандартами щодо політики - лише слідство і спроби переформатувати наше суспільство. На жаль, можна прогнозувати - без силових ексцесів не обійдеться. Влада тільки почала "хрестовий похід" на захист самої себе. До опору такого наступу України поки не готова. Чинять опір у нас шляхом апатії. Але і це вже доказ того, що влада в своєму нинішньому виконанні не зможе протриматися вічно. Їй доведеться видозмінюватися заради продовження власного панування. Але це - справа великої перспективи.
Павло Сєров

Оригінал тут: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/01/02/222542

P.S. Хоча дискусіїї жвавої і не виникло, сподіваюся, що викладене допомогло розставити побачене чи відчуте на свої місця. А головне, маю надію, заставило задуматись...

P.S. І ще. Можливо найголовніший підсумок знайшов в коментарях на першоджерелі (цитую мовою ориґінау): "Браво,Павел. Если за такие тексты еще не садят значит у населения еще есть шанс выкарабкаться из пасти донецких." ...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #127 Додано: 8 лютого 2011 17:23 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
нє-нє! В Дамадєдава нема чо - там шиби повибивані!

повідомлення відредаговано 8 лютого 2011 17:24. Редагувалось 1 раз(ів)
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #128 Додано: 6 лютого 2011 00:00 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Підсумки року-3. У передчутті класового конфлікту

Мабуть, найважливішим підсумком побудови "нової країни" стало чітке позначення класової позиції влади. На порядку денному злам пострадянської системи суспільних відносин і демонтаж соціальних гарантій, які нинішня олігархічна українська держава змушена була тягнути на собі виключно ыз причин електорально-політичного характеру.
України знаходиться на порозі справжнього класового конфлікту, першого у її новітній історії: заморожені досі проблеми свідомо виводяться на поверхню. Влада вважала за краще б розрубати їх, як гордіїв вузол, одним махом. Відкинута навіть політична доцільність - адже напевно Партія регіонів хотіла б правити більше п'яти років.
Необхідність починати жорсткі реформи під чуйним керівництвом МВФ аж ніяк не стала для Віктора Януковича проблемою або несподіванкою. Порядок денний, визначений неоліберальними економістами, завжди і у всіх країнах був гранично жорстким. Податкова дисципліна, згортання державних витрат і зменшення соціальних гарантій - ось поради, які експерти Фонду роздають по всьому світу. Дивним чином саме це і входило в план наведення ладу командою Януковича. Природно, поряд із побудовою вертикалі влади і зрощуванням цієї вертикалі із силовими структурами. Але побудова вертикалі - це метод. Так само як і зменшення соціальних гарантій та інші подарунки для населення - лише інструмент. Метою є класове переформатування суспільства.
Між 300 родинами кращих і їх клієнтелою - люмпенізованими прошарками - не повинно бути прошарку у вигляді відносно вільних громадян, які представляють середню і дрібну буржуазію. Також традиційно авторитарним методам правління противляться інтелігенція та студентська молодь. Робота з цим складним контингентом поки не є пріоритетом влади (вважається, що Табачник і так вміло "ламає" незгодних). Але вже найближчим часом питання може вийти на перший план - надто поспішає Янукович "закручувати гайки", будуючи країну за принципом піраміди, де основою виживання і отримання пайки є персональна лояльність. Загалом, "кому наказано муркотіти - не цвірінькати".
Дрібна і середня буржуазія приречені нині на ліквідацію з кількох причин. Перша - це криза. Олігархат, який досі фінансував систему мультипартійної демократії, усвідомив, що для виживання у кризову епоху потрібна консолідація сил і ресурсів навколо однієї політичної сили, ідеї та угруповання. Коротко кажучи, вижити повинен був один. Безумовна ставка була зроблена на найбільшу політсилу України - Партію регіонів, тим більше, що перемога ПР на виборах здавалася справою вирішеною. Її треба було трошки "підштовхнути". У результаті Юлія Тимошенко була не просто повалена з вершини влади, вона свідомо ліквідується як можлива альтернатива. Замість неї олігархат може в майбутньому висунути інші політичні проекти, але саму Тимошенко через її особливості та усвідомлення того, що вона виявилася поганим будівельником команди, у владу ніхто повертати не збирається.
Зробивши ставку на Партію регіонів і її лідера, олігархат потрапив у складне становище взаємозалежності від ПР. Схильність "донецьких" до ієрархії, до максимальної жорсткості у відстоюванні своїх позицій, певний фанатизм деяких її діячів, а також персональні риси характеру і способи управління Віктора Януковича показали, що Партія регіонів може слугувати лише інструментом, необхідним правлячому класу на даному етапі, але аж ніяк не може бути інструментом модернізації, креативним началом. А метою олігархічів є максимальне посилення та закріплення своїх позицій в умовах скорочення прибутку і ресурсів. І заради досягнення цієї мети було вирішено з другої половини 2010 року почати потенційно ризиковану, але необхідну для планів олігархії соціальну контрреволюцію.
І це прагнення правлячого шару закритися, реанімувати на початку XXI століття традиціоналістську модель феодальних відносин, скинути непотрібні соціальні зобов'язання із себе і своїх керуючих - бюрократів, є другою причиною атаки на дрібну й середню буржуазію. При поверненні в якийсь феодалізм, до архаїчних методів управління, буржуазія, як потенційно модернізаційний, самостійний клас, клас-новатор, не потрібна.
Прагнучи побудувати державу із закритими міжкласовими бар'єрами, правлячий клас ліквідує, як витратні, цілі системи соціальних стримувань і противаг. Побудова кастової корпоративної держави з опорою на бюрократію і силовиків - ось кінцева мета олігархічного клану і Партії регіонів як її авангарду. Всі інші партії - лише політпроекти, які отримують гроші в касі на Банковій. Вони - такі ж дітища олігархії, її громовідводи, її запасні варіанти. Для тих, хто не готовий діяти в каналах, надісланих суспільству для вираження незгоди, існують силові та податкові структури. Опора на силу стає просто вимушеною і єдиною для консервації олігархічного панування. Градації застосування сили можуть бути дуже широкими. Все буде залежати від бажання глави держави, але не виключені й горезвісні "ексцеси виконавця".
Третьої причиною курсу на ліквідацію середнього класу є усвідомлення його незалежності і страх перед цією незалежністю. Саме середній клас став однією з рушійних сил опору першого Майдану і організував на свій захист Майдан другий. Тому влада розуміє - матеріально і ментально незалежних і людей потрібно максимально послабити і примусити думати лише про виживання. Середній клас свідомо ставиться у дуже жорсткі рамки: у молодій капіталістичній державі, якою є Україна, дрібна і середня буржуазія грають об'єктивно прогресивну роль, а її ворогами виступає якраз взаємозалежний союз буржуазії великої і репресивної машини держави. Усе це вже було в історії людства півтора-два століття тому, і дуже дивно і сумно спостерігати таку ж ситуацію у начебто європейській країні у друге десятиліття XXI століття.
Але оскільки після поступок другого Майдану кавалерійський наскок на середній клас провалився, владі доводиться змінювати тактику. Судячи з усього, буде прийнята за основу маніпулятивна тактика часткового погодження з вимогами дрібно-середньої буржуазії із одночасним посиленням адміністративного тиску на неї. Лідерів підприємницьких рухів будуть або залякувати, або купувати. Сам середній клас буде чітко розділятися на сегменти - одним з принципових для влади методів стане недопущення змички дрібного бізнесу і "офісного планктону" (потенційно свідомого, але пасивного на практиці), а також співробітництва підприємницького та можливого студентського рухів.
Але ще важливіше для влади буде створення атмосфери недовіри та ворожості між підприємницьким рухом та можливими групами незадоволених серед пенсіонерів і бюджетників. Пропаганда вже працює на створення максимально ворожого образу середнього класу у залежних верств. На жаль, останніх арифметично більше, і зосереджені вони багато в чому саме в базових регіонах правлячої партії.
У клієнтелу олігархів - тобто в число соціальних груп, які отримують пайку - входять бюджетники, пенсіонери, пролетаріат і почасти працівники сільського господарства. Сюди ж входять прямі слуги держави - силовики і бюрократія. З усіх цих груп за результатами реформ може бути, в першу чергу, втрачено довіру частини пенсіонерів - найбільш дисциплінованого та консервативного електорату. Уникнути втрат, з цим пов'язаних, влада може двома способами: знову активізувавши гуманітарні питання і граючи з Тягнибоком (або іншим кандидатом) як конкурентом Януковича, або просто застосувавши адмінресурс. Тим більше, що втрата симпатій пенсіонерів все ж таки не буде тотальною.
Решта залежних верств поки що залишається середтих, хто підтримує нинішню владу. Пролетаріат безпосередньо залежить від власників заводів. Бюджетники - від держави. Складніше питання із силовиками та бюрократією. Тільки безумовна лояльність цих прошарків і груп може зробити вертикаль влади незмінною і довготривалою. Поки що ні ті, ні інші не можуть вважатися безумовною опорою режиму.
Нинішній масовий вихід на пенсію працівників силових структур і суддів зовні пов'язаний з реформою пенсійного законодавства. Проте в перспективі у влади є і стратегічний план - виховати нове покоління працівників силових структур, суддів і чиновників. І база для цього створюється. Бюджет на 2011 рік передбачає збільшення фінансування МВС і прокуратури. На останню виділено 77,8% більше, ніж у 2010 році. Бюджет МВС став дорівнювати бюджету Міноборони: у 2011-му це 13 млрд 656 млн грн, на відміну від 11 млрд 807 млн у 2010-му і 11 млрд 167 млн у 2009-му. Тобто, головний ворог, з точки зору влади, знаходиться усередині країни. В умовах потенційного масового невдоволення силові та судові органи стають єдиною опорою влади.
Однак і тут не все гладко. Пересічний український міліціонер, так само як і офіцер середньої ланки, як і раніше бідніші за своїх найближчих східноєвропейських колег. Рази в три. А то і в чотири, якщо порівнювати із Білоруссю. В даний час вітчизняний силовик, що знаходиться нижче рівня полковника, все ще не відчуває особистої подяки режиму. Можливо, до 2015 року, коли в країні знову будуть президентські вибори, силовиків і "розгодують".
Але поки поліцейської держави ще немає - замість неї є величезний, хаотичний у своїх діях, загін найманців, готових у будь-який момент залишити службу. Вони можуть служити зброєю охорони режиму тільки в тому випадку, якщо протестні рухи будуть розрізненими і несерйозними. У нашій країні, на відміну від Білорусі та Росії, міліція і внутрішні війська ще не відчули смаку крові і не відчували, що є справжньою елітою, лейб-гвардією государя, яка має карати невдячних підданих. І тільки від влади залежить, чи захоче вона піти на такі крайні заходи, як провокації у вигляді актів тероризму або жорсткі розгони протестних акцій.
Бюрократія також продовжує більше боятись, ніж відчуватис вою всемогутність. Імовірність чергових скорочень висить над нею. Звичайно, вже зараз знайдено безліч лазівок у здійсненні президентської "оптимізації" - наприклад, свідомо укрупнені кілька місяців тому штати з дутими вакансіями тепер скоротять. Тим не менше, у бюрократичному середовищі Віктор Янукович може безумовно спиратися на лояльність лише двох груп управлінців: "земляцьких" і "ідеологічних".
До числа перших відносяться всі бюрократи, зобов'язані своїми кріслами донецькому походженню, і їхні безпосередні підлеглі. Серед других - ті, хто щиро поділяє методи управління й ідеологічні установки режиму. Решта бюрократичний корпус - конформісти за вдачею і сірі виконавці по суті, а також невеличка частина позаідеологічних "ефективних менеджерів", яких кидають на конкретні ділянки роботи. Ці "підвиди" бюрократів не можуть вважатися безумовно лояльними - у разі будь-яких коливань "лінії партії" в середовищі чиновників почнеться розлад.
Поки що все тримається на персональній лояльності верхніх ешелонів. Але правлячий клас єдиний у бажанні убезпечити себе від решти народу, максимально ізолювавшись від нього. Усередині верхівку української влади роздирають конфлікти, що лише погіршує майбутню болісну розбудову країни. Те, що відбувається поки що, - тільки початок, хоча і знакового процесу побудови "нової країни". І якщо населення сприйме все це апатично і покірно, ніяких особливих репресій не буде - окремі групи незадоволених будуть ізольовані і "виховані" поодинці.
Павло Сєров

Оригінал тут: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/01/01/222541
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #129 Додано: 5 лютого 2011 15:34 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
історичні події, факти, коментарі.

Додано через 12 хвилин 13 секунд:

Ось натрапив на давні ілюстрації. Подумав, що теми відповідної не маємо - тож започаткував.





Цікаво, а хто як мав в уяві?


Додано через 2 хвилини 7 секунд:

P.S. На горішній знимці наш водякний знак перекриває підпис "черноморец"
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #130 Додано: 3 лютого 2011 09:50 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Russel4,
збадай!
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #131 Додано: 2 лютого 2011 20:06 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
one gog,
Я б радше казав четвер по обіді. Тоді Бук-Драг-Бук. Принаймні буде час на спілкування і менше стресу від дороги, котрої не є...

Додано через 1 хвилину 12 секунд:

А ще Кузька згадувала про витяг в Ворохті, той шо зразу при скочнях.
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #132 Додано: 1 лютого 2011 19:02 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Цитата: Prosto Duh
...потім затвердимо Івку Капітаном і все вдасться!
Ху із іт?

Ну то було заки Тебе не було... Словом, Ясінська пояснить.
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #133 Додано: 1 лютого 2011 13:11 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Конкретизуємося кожен по пунктах:
- хто зголошується?
- як (тобто формат)?
- коли?
- де?
- скільки готові викласти?

...потім затвердимо Івку Капітаном і все вдасться!


___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #134 Додано: 31 січня 2011 21:11 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Ніби на ЗЗ ми говорили зимову зустріч на нартах. Робимо щось?
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #135 Додано: 21 січня 2011 20:03 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
one gog,
мо'.
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #136 Додано: 21 січня 2011 00:38 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
б.к.: http://www.facebook.com/note.php?note_id=145573762167718&id=100001573355487
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #137 Додано: 20 січня 2011 20:20 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Думаю час зійтися по ЮМПЗ. Є пропозиції?
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #138 Додано: 20 січня 2011 16:07 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Цитата: one gog
Атож ба.....
треба більше заробляти і купувати собі пристойні плавзасоби, не нижче класом ніж у олігархів!
а то дорослі люди і такими дрібницями переймаєтесь...
каму ета нада!

Як-би Тебе не знав, то сказав би, що Ти злий. Поясни тепер всім, що то гумор такий!
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #139 Додано: 19 січня 2011 23:53 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Нарешті добрі новини...

Росія втягується в кризу, яка може поставити під сумнів існування держави

Вперше за багато років російська влада по-справжньому злякалася. На запитання УНІАН відповів політолог, доктор історичних наук, професор МДІМВ Валерій Соловей
Валерію Дмитровичу, на якому етапі свого розвитку перебуває Росія? Іншими словами, що за країна Росія сьогодні?
Щоб відповісти на це питання, потрібно прочитати або цілу лекцію, або постаратися відбутись однією фразою. Я б сказав, що Росія, як казали в російській літературі ХІХ століття, "страна межеумочная". Тобто Росія перебуває між якимись станами, до яких вона не прийшла, і тут почала формуватися нова якість. Якщо говорити дуже поглиблено, то Росія і Україна пішли різними шляхами. Росія почала будувати ринкову економіку в поєднанні з авторитарною державою, Україна пішла шляхом плюралізму. Це різні моделі. Я не беруся обговорювати, чому вони пішли різними траєкторіями, але, на мій погляд, Україна пішла більш вдалим шляхом. Російська модель виглядала дуже успішною, і наслідки "помаранчевої революції" у нас видавалися як доказ успіху російського вибору. Але зараз Росія втягується у колосальну кризу, хоча, власне, вона з неї не виходила. Просто ми підходимо до нового витка цієї кризи. Причому мова йде не про економічну кризу, а про кризу соціополітичну. Ця криза може поставити під сумніви саме існування цієї держави.
Ви маєте на увазі наближення президентських виборів 2012 року?
Ні, все набагато фундаментальніше. У Росії наростає масове невдоволення тим, що тут побудовано і що склалося. Рефрен, який об'єднує всіх незадоволених - зверху донизу і знизу доверху - несправедливість. Усі хочуть справедливості. Її хочуть як великі підприємці, які вбачають несправедливість у тому, що їх гноблять, так і маса населення. Ця держава виявилася вкрай неефективною, вона існує лише завдяки нафті, газу й іншій сировині. А також завдяки інерції населення. Росіяни довго приходили до тями після шоку 90-х років, і потребували певної паузи, відпочинку. Населення отримало цю паузу, але з'ясувалося, що шлях, як здавалося, процвітання, - це шлях в нікуди. Далі - порожнеча. Швидше, в цій порожнечі - прірва.
Тобто в Росії може статися щось екстраординарне?
Насправді такі події вже почали відбуватися. Те, що відбувалося в грудні в Москві та в інших містах європейської Росії (я маю на увазі заворушення на етнічному ґрунті) - це події екстраординарні. Вперше в Росії почалися масові заворушення. І дуже важливо, що кістяк цих виступів складають молоді люди, виховані в пострадянську епоху. Вони вільні від обмежень людей мого покоління. Моє покоління - 40-50-річні люди - більш законослухняні, хоча їм може не подобатися державна влада. Сучасна російська молодь дуже критично ставиться до держави. Вона відчайдушна або, як кажуть зараз в Росії, відморожена. Таких людей не так вже й мало і, що дуже важливо, вони живуть в іншому технологічному середовищі. Інтернет дозволяє координувати дії, проводити масові акції, не вимагаючи ніяких формальних структур - зустрічей, погоджень. Міліція когось заарештує, але це не міняє ситуації, все одно знайдеться група людей, яка буде через Мережу закликати вийти на мітинги. Я бачу по реакції, що російська влада боїться, вперше за багато років російська влада по-справжньому злякалася. Тому що це не ті, хто виходить на Тріумфальну площу (тих небагато, і їх вплив обмежений), це люди, за якими стоїть маса російського народу. Тому що цей народ відчуває себе приниженим і ображеним. Які будуть наслідки і довгострокова динаміка, я не беруся пророкувати. Поясню чому - не зі страху. Я дуже довго займався вивченням революцій і можу сказати дуже спрощено так: можна передбачити державну або загальнонаціональну кризу, для цього є методики, але неможливо передбачити революцію. Росія втягується у кризу.
Наскільки небезпечна для російської держави етнічна складова цих виступів?
Це не небезпечно для Росії, як не дивно. Тому, що мова йде про право голосу 80% населення. Росіяни, які становлять 79-80% населення Росії, вважають, що вони не мають права голосу, і я з ними згоден. Яка ж загроза від того, що люди, предки яких створювали Росію і чиєю працею вона тримається, отримають права голосу? Це є справжня демократична вимога.
Те, що сталося на Манежній площі, - ще зовсім не бунт. Це навіть ще не гроза. Це перші сполохи... Дивно, але з грудня в країні щось змінилося в масових відчуттях. Це відчуваєш шкірою. Це досить важко описати. Для цього потрібно тут бути. Я сьогодні листувався зі своїм колегою з Англії, і він запитував, що відбувається в Росії. Я відповів: "Це тяжко передати словами, а концептуалізувати взагалі неможливо".
Є відчуття, що ми перед грозою - похмуре суворе мовчання тут нависає, щось погане, щось недобре. Ненависть. У Росії з'явилося дуже багато ненависті. Порівнюючи з Україною, можу сказати, що в Україні при всіх своїх економічних і соціальних проблемах значно спокійніше суспільство. Не розслаблене, як грецьке чи італійське. А в Росії накопичується те, що психологи називають "невідреагованою напругою". Тут дуже високий рівень агресії, причому агресії, яка не знайшла виходу. Тут дуже багато взаємної ненависті. Достатньо проїхати в московському метро, особливо в годину пік. Це модель соціального пекла. Люди постійно живуть у пеклі, природно, що вони починають ненавидіти і одне одного, і владу. Ця енергія знаходить свій вихід, наприклад, в масовому алкоголізмі...
Газпром сильніший від МЗС
Після розвалу СРСР пройшло практично 20 років. І сьогодні у Росії напружені відносини практично з усіма сусідами, країнами, що колись складали єдину радянську державу. Чому так відбувається?
Треба дуже постаратися, щоб посваритися з усіма.
При всьому відштовхуванні від Росії, був пієтет перед Москвою. Я пам'ятаю 90-і роки, коли приїжджали українські колеги, вони дивилися знизу вгору. У всіх республіках, за винятком прибалтійських і, можливо, Грузії, був дуже сильний провінційний комплекс.
Це не секрет, але своєю політикою Росія дійсно примудрилася багатьох відштовхнути.
Багатьох чи всіх?
Я б сказав майже всіх. Судячи з відносин з Білоруссю, це був останній справжній союзник Росії. Зараз Росія опинилася в блискучій самоті, тому що прагнення перекласти все на економіко-центричну основу дуже погано закінчується. Переважає загальнонаціональна політика приватних економічних інтересів. Зрозуміло, що в якихось відносинах Газпром сильніший від МЗС, значно сильніший того, що можна назвати "національним інтересом". Це не секрет для тих, хто займається вивченням і аналізом російської зовнішньої політики.
Крім того, цьому сприяла зневага до партнерів. У Росії весь політичний клас дивиться на Україну зверху вниз. Можна почути, що українська мова - це "спотворена російська", українці - це "якась погіршена версія росіян". Вони ведуть себе відповідно до цього. Але Україна це все спростувала - там відбулася революція. І справа не в тому, які її підсумки. Справа в тому, що Україна опинилася здатна до самостійного вибору. Не тільки Україна, але й інші сусіди.
А цей снобізм, який тут демонструється, насправді безпідставний.
А як вам здається, сучасні українські політики позбулися провінціалізму?
Мені здається, ні. Від нього не те що не можна позбутися, можна, звичайно. Але в Україні зараз діє принцип "ласкаве теля двох маток ссе" - і з Заходом, і з Росією. Це, до речі, розумна політика національних інтересів. Але є щось таке в цій пострадянській еліті незнищенно холопське. Раніше вони запобігали перед Кремлем, тепер вони так само поводяться стосовно Вашингтона, Брюсселя, Берліна. В українському Кабміні був чиновник (не хотів би називати його прізвище), який був взірцем радянської людини, але після розпаду Союзу переорієнтувався на Захід. Зараз він говорить, що забув російську мову, хоча раніше не знав української. Людина стала лобістом вступу України до євроструктур і так далі. Це те ж саме - знайти господаря.
Російська еліта відрізняється тим, що вона не вважає, що вона повинна перед кимось запобігати, вважає, що вона сама по собі якийсь центр. А ось еліти пострадянських країн заражені таким провінціалізмом. Хоча, чесно кажучи, такий світовий лад. Дуже важко в сучасному світі залишитися незалежним. Можна бути незалежним, якщо від всіх закритися, як Північна Корея, або стати технологічно дуже розвиненою, як Південна Корея.
Україна має шанси бути прийнятою в Євросоюз, Росії їх не має взагалі
Зараз Росія активно працює над різними інтеграційними об'єднаннями - Митний Союз, ЄЕП, ОДКБ. Міністр закордонних справ Лавров взагалі говорив про створення Євразійського союзу. Чи можуть на тлі складних відносин з потенційними членами такі структури бути в принципі успішними?
У принципі, якщо буде політична воля з боку Росії та збіг економічних інтересів, це було б можливо. Але я не впевнений, що це завдання під силу нинішній російській еліті, яка здатна рушити в цьому напрямку, але в неї, як правило, немає волі щось довести до кінця. Хоча б тому, що такий союз вимагатиме обмеження якихось групових і приватних інтересів. Як сказав один російський журналіст, всі російські чиновники - державники і патріоти, але рівно до того моменту, поки це не вступає в конфлікт з їхніми особистими інтересами. Це відноситься і до політики Росії в цілому.
Я не дуже вірю, що це можливо. Потім, історичного часу не так багато. Росія – держава, що слабшає. Вона слабшає демографічно, слабшає технологічно, адже ідея модернізації з'явилася не від хорошого життя. А від того, що наш товар (сировина), звичайно, потрібен, але його значення буде зменшуватися. А більше нам нічого запропонувати. Росія дійсно сировинний придаток. Свого часу Радянський Союз критикували за те, що він експортує лише сировину, але тоді продавалося значно більше машинобудівної продукції.
А участь України в цих структурах не суперечила б просуванню у європейському напрямку? Наприклад, тим же переговорам про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС?
Економічна доцільність для України в економічних об'єднаннях на пострадянському просторі, звичайно ж, є. Європа поки це все-таки журавель у небі з дуже простої причини - зараз у неї не дуже багато грошей. Я думаю, що якби не було глобальної економічної кризи, то інтеграція України, як і Білорусі, до європейських структур йшла б значно швидше.
Криза не закінчилася в Європі, і ми можемо побачити її черговий виток, причому більш масштабний, ніж попередній. Це стримує можливості інтеграції України. Хоча, якщо говорити про якесь стратегічне майбутнє, то в України є шанси бути прийнятою в Євросоюз. У Росії їх немає взагалі. Хоча кращі шанси у Білорусі. Як тільки піде Лукашенко, через 2-3 роки Білорусь може стати членом Євросоюзу. З усіх країн вона найбільше готова і найлегше піддається інтеграції. У України шанси значно менші, але, тим не менш, вони є.
Зараз керівники Україна і РФ демонструють поліпшення відносин між двома країнами. Чи можна прогнозувати, ніж у середньостроковій перспективі закінчиться така дружба?
Думаю, вона закінчиться підписанням якихось економічних угод. Але я б не став переоцінювати значення цієї дружби. У мене таке відчуття, що за флером цієї дружньої риторики Янукович проводить цілком прагматичну політику в інтересах України, і якщо хочете, в принципі такий союзницький дискурс стосовно Росії був необхідний після охолодження відносин за часів президентства Ющенка. Ющенко маятник загнав занадто далеко, зараз маятник йде назад, але не думаю, що можливий якийсь дуже тісний союз Росії і України. На це є серйозні причини. Можливі дуже гарні відносини, але неможливе об'єднання. Нічого схожого на Союзну державу Росії і Білорусі між Росією і Україною бути не може. Поділюся спостереженнями. Всі мої друзі в Україні, яких дуже багато - етнічні росіяни чи русифіковані українці - ніколи не знали української мови і в порівнянні з 90-ми роками стали прихильниками незалежності. Причому мова йде про людей з Донбасу.
Більше того, зараз навіть від старшого покоління можна почути: "Може й добре, що розпався Радянський Союз". У 90-і роки вони думали зовсім інакше.
Існує дискусія, хто кращий, Янукович чи Тимошенко, але не існує дискусії, бути Україні незалежною чи ні, за винятком, можливо, Криму. Все це означає, що в Україні складається єдина українська політична нація, всередині якої йде дискусія - будувати її як націю політичну, як пропонує умовно Схід, або етнічну - як пропонує умовно Захід України. Дискусія про мову насправді індикатор того, яку націю будувати - політичну чи етнічну.
Досить, щоб держава побула незалежною 20 років, нехай це буде навіть опереткова незалежність, виростає покоління, яке стає її оплотом. Вони вже не знають іншої держави та культурної ситуації.
Те ж характерно для Росії. Тут молоді люди не хочуть жодних союзів ні з ким. Ті, хто пройшов пострадянську соціалізацію, вважають, що Росія повинна бути незалежною і не потребує союзів ні з ким. Для Росії це означає якісне зрушення - росіяни перестають бути імперською нацією. Вони не хочуть імперії, не хочуть жертвувати. Кажуть, було б непогано "бути імперією", але якщо поставити питання, що ви готові за це платити - чи готові проливати кров, направляти фінанси, - ні, ніхто цього не хоче.
Українське суспільство будується як національно-демократична держава. За образом країн, які виникали в Європі у ХІХ столітті.
Наприкінці року російський прем'єр заявив, що Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні без України. Для чого робляться такі заяви?
Можливо, це образа за невдалі переговори з Януковичем. Політики ж люди, і не треба переоцінювати продуманість їхніх слів і вчинків. Вони дуже часто керуються емоціями.
По суті, якщо виходити з історичних фактів, це не правильно. Це такий укол, якщо хочете, це комплекс великоросійської переваги. Треба, мовляв, хохлам показати їхнє місце. Нехай знають. Це характерно для російської політики.
Але Путін практично повторив цей вислів ще раз, трохи згодом. А адже протягом останніх років, "одна на всіх" перемога залишалася чи не єдиною сполучною ланкою між пострадянськими країнами (крім Прибалтики, звичайно). Можливо, ця риторика - побудова якоїсь нової ідеології?
Це було єдине в нашій пам'яті, що об'єднувало. Якщо починається сепарація цієї перемоги, поділ її, то в соціологічному плані це показує, що Росія стає національною державою. Вона відділяє, вона виділяє свою частину минулого. Вона намагається з того імперського чи радянського минулого вичленувати якийсь свій домен. Слова "ми б перемогли" показують, що нам вже ніхто не потрібен. А насправді час покаже, що за цим стоїть. Важливі не слова політиків, а їхні реальні дії.

взяв тут: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/01/19/224503
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #140 Додано: 17 січня 2011 20:47 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
one gog,
Підозрюю, шо тілько Ти і перечитав відповідь...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #141 Додано: 15 січня 2011 18:44 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Підсумки року 2: Три періоди будівництва "нової країни"

Протягом 2010 року можна виділити три періоди у відносинах влади і потенційно нелояльних до неї груп і персон. Перший - весна, період Харківських угод і т.зв. "Медового місяця" між президентами Росії та Україні.
Це був період, коли існувала найвища ймовірність швидкої і відвертої ідеологічної контрреволюції і показового повернення у промосковську орбіту - в тому числі, економічну. У цей час стартувала спеціальна активність СБУ, що реалізувалася у відкрито провокативні інциденти із затриманням Ніко Ланге, бесідами з ректорами вузів на тему політичної лояльності і т.д. Перший наскок "залізного порядку" і стрімке перетворення України в путінську Росію здавалося майже непорушним, але тут відбулася зустріч президента Медведєва з українським олігархатом, на якій нашим першим капіталістам стало зрозуміло, що жодних прямих преференцій від такого зближення вони не отримають, а змушені будуть ще і ділитися з незваним старшим братом.
Після, а саме напередодні місцевих виборів, настав другий етап, який тепер можна називати періодом помірності. Влада відверто не демонструвала авторитарних замашок (за винятком випадку з арештом львівського історика Романа Забілого) - навпаки, спостерігалося деяке коливання між дотриманням демократичного декоруму, внутрішніми процесами побудови вертикалі та підготовки до потрібного результату виборів.
Одночасно влада, мабуть, вважаючи, що народ або максимально їй довіряє, або ж апатичний і нездатний до опору, готувала соціальну контрреволюцію у вигляді Податкового і наступних за ним інших кодексів.
Це був період теоретичної модернізації - на початку літа Янукович оголосив про реформи, на цю тему регулярно піарився "надія нації" Сергій Тігіпко і т.д. У цей період допускалися витрати "керованої демократії", що в підсумку призвело до зовні демократичних результатів місцевих виборів. І цей же період показав суттєві електоральні втрати рейтингу Партії регіонів і всього вищого політичного керівництва країни, не виключаючи президента.
Підсумки виборів - справжні, а не оголошені - стали неприємним сюрпризом для регіоналів. Здобута ними перемога виявилася не такою потенційно міцною, народна любов - зовсім не безумовною, як у Росії. До того ж почалася активна кампанія антиподаткових бунтів. Логічним завершенням цієї фази уявного демократизму став підприємницький Майдан.
У його розпал Янукович зрозумів, що потрібно починати грати власну гру, стаючи не теоретичним, а фактичним вождем. Потрібно звільнятися від потенційних обмежувачів особистої влади - спочатку від чужих, потім від своїх. Після попередніх поступок Майдан був розігнаний, і з 3 грудня 2010 року в Україні розпочався третій етап у спілкуванні влади з народом - період нового, максимально демонстративного, наступу на "незгодних". Причому, схоже, ставиться мета переламати ситуацію в максимально стислі терміни.
Нинішній курс влади характеризується неприкритою жорсткістю щодо реальних і потенційних опонентів, прискореним демонтажем залишків парламентаризму, придушенням паростків нових сил опору, і - що особливо важливо - ліквідацією системи негласного консенсусу всередині еліти. Система такого консенсусу передбачала, що, незалежно від політичної приналежності, особи, що знаходяться всередині правлячого класу, є недоторканними. Тепер ця система ламається свідомо, і з проекцією на довгострокову перспективу. Остерігатися зобов'язані всі.
Ворогом номер один залишається Юлія Тимошенко і її БЮТ. В даний час на них спрямований головний удар репресивної машини, щоб створити більш ніж показовий приклад нехай абсурдної, юридично некоректної, але послідовної і суворої розправи. Ця акція має стати апофеозом політики залякування, після якої, як вважається, встановити повну стабільність за російсько-білоруським зразком - справа часу.
Той факт, що в пулі найближчих радників Януковича, як і раніше,перебуває група "яструбів" Фірташа, значною мірою вплинуло на хід грудневого повороту у відносинах вертикалі влади з нелояльними групами. Не слід скидати з рахунків і прагнення представників різних угруповань всередині ПР показати лояльність і потрібність президенту - йде кастинг на прем'єрське крісло. Так, атакою на депутатів БЮТ увечері 16 грудня керував, як вважається, Андрій Клюєв - а його шанси прийти на місце Азарова досить високі, якщо він виявиться "ефективним менеджером" не тільки в економіці, але і в розборках з незгодними.
Початок справ проти Тимошенко і Луценка, показова реанімація справи з акції Україна без Кучми 2001 року, затримання і допити журналістів, настійна порада депутата від ПР Ярослава Сухого не сміятися над депутатами від влади, побиття депутатів від БЮТ, арешти активістів підприємницького Майдану і кримінальні справи проти них "за псування комунального майна" та блокування доріг - все це початок стрімкого та комплексного наступу на активні сили, які висловлюють незгоду з режимом. Це вже не сигнали і експерименти, як було навесні, це - тенденція до вибудовування закритого корпоративно-олігархічного режиму з готовністю захищати свій статус на вершині влади архаїчними, але незмінно дієвими методами силової розправи. Розгони мітингів незгодних як єдиного способу донести до влади свої вимоги тепер стають реальністю. Варто у новому році розігнати ще один майдан, причому десь у провінції, і це остаточно налякає країну. Але думається, що в наступному році і Майданів особливо не буде - посил влади вже зрозумілий тими, хто хоче вижити.
При цьому у ПР з'являється час перед виборами 2012 року для остаточної маргіналізації БЮТ. Тимошенківських депутатів побили ще й тому, щоб населення не вирішило, як у нас люблять, голосувати за "мученицю", яка сидить на нарах. Її симпатикам слід розуміти, що віддавати голоси за БЮТ безглуздо і небезпечно: Тимошенко може опинитися у в'язниці, ставши персональним в'язнем глави держави. При такому розвитку подій її партія може бути фактично продана і переформатована. За цей "продаж бренду" частина верхівки БЮТ може отримати легалізацію в новому режимі, зайнявши ще одне місце в ряду кишенькових опозицій влади.
Розпочата після розгону підприємницького Майдану спроба корінного перелому настроїв мас, нагнітання страху, вибудова системи ручної опозиції і "перетрушування" медіа-простору буде тривати півтора роки. Арешти політичних опозиціонерів будуть показовою акцією, але одночасно і початком наступного етапу репресій: після приведення до послуху БЮТівців та частини "демократично стурбованих" з НУНС, візьмуться за ЗМІ і представників нелояльної інтелігенції. Останніх залякати простіше простого - у силу устрою своєї особистості інтелігент не здатний протистояти грубій і постійній силі, а охочих стати дисидентами навряд чи виявиться багато. У крайньому випадку, найбільш видатні її представники виїдуть за кордон, або ж осядуть в "галицькому гетто" - під наглядом Тягнибока.
Навесні розпочнеться новий наступ на малий бізнес: "спрощенку" знову уріжуть, назвавши це "розумним консенсусом" (хоча до формату відкинутих статей Податкового кодексу все ж не повернуться). До літа 2012 року побудова "нової країни" за путінсько-лукашенківським зразком - з опорою на силові структури і лояльні ЗМІ - має завершитися, і закордонним візитерам під час чемпіонату з футболу повинна постати усміхнена і безхмарна країна, майже цілком згодна (Тягнибок, звичайно ж , проти) з режимом. Ну, просто як на Олімпіаді 1936 року в Німеччині.
При цьому реальний рейтинг довіри до влади, на відміну від Росії та Білорусі, буде все одно дуже низький. Населення, навіть перебуваючи в страху і конформізмі, буде відчувати бажання повалити або хоча б частково усунути ПР від влади. Негативні настрої будуть посилюватися, а режим - продовжувати тиснути на суспільство до тих пір, поки не почне - приблизно через три-чотири роки - отримувати постійну і дієву відсіч, незважаючи на жорсткі репресії. Відсіч ця або стане підсумком самоорганізації знизу, за прикладом другого Майдану, або ж буде осідлана в інтересах влади "Свободою" та іншими опозиційними силами, які вже передчувають, як вони займуть місце, яке стрімко наближається до казенних, Юлії Володимирівни.
Павло Сєров

Оригінал тут: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/12/31/221992
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #142 Додано: 14 січня 2011 21:45 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
До адмінів: а чо воно збиває все в одно? Я то хотів двома повідомленнями...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #143 Додано: 14 січня 2011 21:41 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Різдвяне :)


Додано через 1 година 31 хвилину 24 секунди:

Морське:




Оригінал тут: http://www.julienberthier.org/Love-love.html

повідомлення відредаговано 14 січня 2011 21:42. Редагувалось 1 раз(ів)
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #144 Додано: 5 січня 2011 12:35 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Без коментарів:

Hi Guys,
With sadness I want to let everyone know that Olyia Palydowycz - Erko's wife has passed away last night, after a tough battle with leukemia.

Viewing and Panahyda will be at the Morocco Funeral Home on Fri 1/7/11 at 2-4 in the afternoon & 7-9 in the evening. Church Sat morning.Address of the funeral home is as follows:
470 Colfax Ave
Clifton,NJ
973-249-6111
Vichnaya Pamyiat!

...

Dorohi Druzi,
Brak meni sliv podiaky za vashi shchyri slova spivchuttia.
Moja rodyna i ja takozh diakujemo Bohovi shcho dozvolyv
Oli spokijno vidijty u Carstvo Nebesne.
DV, Epko

Ви не можете завантажувати файли з нашого сервера

повідомлення відредаговано 5 січня 2011 12:36. Редагувалось 1 раз(ів)
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #145 Додано: 4 січня 2011 23:13 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Цитата: Jack Sparrow
Поки не дуже виджу за компом. Ше відживаю після аварії.

а з цього місця детальніше, будь ласка!
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #146 Додано: 4 січня 2011 00:39 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Можливо не всі мають час заморочуватися чимсь більшим ніж репетиціями вертепу, але все ж пропоную цикл аналітичних підсумків року, що так швидко минув.


2010 запишуть у "поворотні". Україна епохи Януковича тільки почалася, і побудова нової країни буде здійснюватись методом проб і помилок, але досить цілеспрямовано, коли йтиметься про залякування та показове навіювання страху.
Іноді створюється відчуття, що громадян навмисно випробовують на ступінь терпіння. Щоб потім, можливо, трохи відпустити - і почати наступ знову, але вже із врахуванням отриманої реакції. Повільно, але впевнено здійснюється латиноамериканізація країни, і підсумком цього процесу може стати зникнення країни як цілісної держави.
Влада Віктора Януковича - це влада великих капіталістів, експортерів, неолібералів, яка при цьому намагається поки ще стояти на шпагаті: в її базових регіонах традиційно сильний запит на популізм і ностальгія по соціалістичній батьківщині. Однак ці обидва фетиша Партією регіонів відкинуті. З боку правлячого класу це досить сміливий хід, однак влада вважає себе настільки сильною, що може дозволити собі подібну відвертість. Соціалістичні принципи інтерпретовані нею по іншому: кожен так отримає свою пайку. За умови, що буде частиною нової, лояльної ієрархії станів і прошарків, які конструюється у "новій країні". Пайок замість гарантії - ось максимум, на який може розраховувати лояльний "гвинтик" в умовах цієї системи. І за сам факт отримання пайку владі треба обов'язково дякувати - невдячність карається навіть суворіше, ніж нелояльність.
Однак нічого доброго населення від влади вже не чекає. Рейтинг народної любові впав до рівня ядра електорату ПР, і має перспективи до розмивання і на цьому рівні - як тільки почнуться пенсійна реформа, візьмуться Житловий і Трудової кодекси. Крім самого президента, влада (на рівні Кабміну, парламенту і губернаторів) фактично повністю дискредитована, і цей процес буде посилюватись. Спроби на цьому тлі знайти ворогів в особі діячів попередньої влади, "безвідповідальних наклепників" - журналістів і мітингувальників - "порушників громадського порядку" виглядає очевидною калькою з російського досвіду і єдиною можливістю для влади почати максимально швидке насадження "нового порядку" в Україні, ще пронизаній залишковоюдемократією.
Від самого початку російська модель спілкування еліти і народу тяжіє над Януковичем. Усвідомлення того, що відтворити у нас цілком і повністю кремлівську методику управління та маніпуляції суспільною свідомістю неможливо, ще не проникло повністю у найбільш далекоглядні голови правлячої партії. І справа не в тому, що цих голів там немає взагалі.
Справа в тому, хто має доступ до тіла президента, і хто вміло маніпулює його схильностями характеру. Група Фірташа - Льовочкіна з окремою штатною одиницею у вигляді Хорошковського поки отримує перемогу за перемогою. На даному етапі фірташівській групі вигідне зближення із Росією. Вигідне воно й верхівці Партії регіонів, що прийшла до влади на експлуатації "антипомаранчевих" і москвофільських сентиментів. Третьою групою, яка ініціює постійний крен влади у бік російського досвіду, є правляча бюрократія. Їй подобається модель чиновницького всевладдя у РФ. Нарешті, четвертим ініціатором максимального зближення з Росією виступає УПЦ МП.
Однак чи можна говорити про перспективи тотального домінування російського фактора і вектора в зовнішній і внутрішній політиці на найближчий час? Група Дмитра Фірташа сильна. За аналогією, власника РУЕ можна порівняти з Абрамовичем, але це порівняння шкутильгає в базовому аспекті - Абрамович залежить від Путіна, виступаючи легалізатором бізнес-імперії фактичного господаря Кремля, а Фірташ виступає в ролі самостійного "хвоста", який планує "виляти собакою". Які б не були чутки про напружені відносини всередині групи, і про майбутнє роз'єднання Януковича з фірташівців, поки доказів цьому немає. Навпаки, за результатами політреформи саме ця група не втратила свого впливу, і навіть посилила його.
Втім таке домінування не означає безумовної гарантії проросійського курсу Януковича. Глава держави використовує "фірташівців" так само, як і вони його. У всякому разі, намагається так робити. На даному етапі можна говорити, що наш гарант виявився достатнім економічним націоналістом, що ще навесні здавалося неймовірним.
Станом на грудень 2010 року немає підстав говорити про тотальну і цілеспрямовану політику здачі стратегічних активів України, хоча амбіції північного сусіда виражені більш ніж чітко - банківський сектор, енергетика, хімпром, чорноземи. В інших випадках навколо російських придбань або претензій в Україні виникають постійні колізії, як, наприклад, у випадку із Луганськтепловозом і Кременчуцьким НПЗ, та й проект спільного управління ГТС поки "завис", хоч і не знятий з порядку денного.
Економічна підпорядкованість України Росії залежить не тільки і не стільки від Фірташа, скільки від загального консенсусу еліти і бачення самого Януковича. Так що бажання росіян і їх натиск - це одне, заяви президента "назустріч" Митному союзу - інше, а реальність - третє. Саме завершення боротьби з опозицією, яке відбудеться в найближчий рік, може, як не дивно, стати на шляху здачі нашої економіки Москві: відчувши себе майже повними господарями країни, пул верховних олігархів прийде до консенсусу про недопуск росіян до решти стратегічних активів. І буде відстоювати цю думку перед Януковичем.
Що стосується бюрократії, то вона зазнала попередньої і публічної прочуханки у вигляді адмінреформи. Скорочення повинні зробити її максимально лояльною і слухняною, а також розчистити дорогу амбітному поколінню мажорів - дітей правлячого класу.
При цьому правлячий клас не асоціюється цілком з Партією регіонів - в ній є місце "правильним" опозиціонерам у вигляді Тягнибока і Яценюка, сателітам у вигляді Тігіпка й т.ін. Головним критерієм вірності стає персональна відданість вождю і готовність приймати будь-які його рішення, сумніваючись "разом з лінією партії".
При цьому Партія регіонів, як така, сприймається Януковичем як один, хай поки і основний, інструмент утримання влади - поряд із силовими структурами і потенційно позапартійною бюрократією, яка у зручний президенту момент може бути зібрана під крило нового, паралельного або альтернативно ПР, проекту. Тотальна "партизація" влади вигідна більше самій ПР, ніж Януковичу, який у перспективі може спробувати отримати незалежність від власної партійної вертикалі, вже розпухлої від натовпу "тих, хто примазався", і занадто залежної від окремих членів ПР. Членство в "регіонах" нині є умовою лояльності, але не може бути автоматичною гарантією вірності і постійною індульгенцією. Мало того - навіть виключно русофільські погляди для зразкового члена ПР також не є обов'язковими. Особливо для місцевих еліт, які зібралися під прапором ПР.
Однак промосковські ідеологічні позиції ще довго будуть ідеологічною основою, на якій будується Партія регіонів - до тих пір, поки Янукович не вирішить, що шлях багатовекторності, ним задекларований, слід підтвердити реальними справами, залишивши затяте москвофільство на відкуп радикальному крилу партії.
З цього радикального крила можуть почати ліпити ще одну політсилу до якої зберуть неабияк побиті залишки "російських партій" - їх не можна залишати в потенційній опозиції. Відбутися це може вже в наступному році, в рамках підготовки до парламентських виборів. А Янукович буде все більше відходити від іміджу суто партійного президента, намагаючись вжитись у роль загального арбітра. Інша справа - наскільки йому це вдасться. Рейтинг голови держави, як говорилося, вже знаходиться на межі стабільності. Тенденцій для зростання немає. Так що поки опора на партійну машину необхідна.
Нарешті, Російська Православна церква МП як фактор "російського маршу" Януковича. Мабуть, в цьому питанні він, як не дивно, найбільш послідовний. Найближчим часом підтримка УПЦ МП буде тільки зростати, і політичні амбіції Патріарха Кирила цілком можуть реалізуватися. Києво-Печерська лавра вже в наступному році може стати патріаршим обійстям. Потихеньку церковна ситуація в Україні радикалізується, що зіграє тільки на руку Тягнибоку як "проекту-2015" і самому президенту, який має право розраховувати на вдячність Кирила у вигляді паювання фінансовими потоками, що йдуть через церкву. А якщо врахувати і інформацію про те, що нібито Патріарх Кирило порадив Дмитра Табачника на посаду міністра освіти, стає зрозуміло, що Московському патріархату постараються забезпечити в Україні таку ж роль, як і в Росії - ідеологічного департаменту правлячої партії. Тому що у самій владі ідеології, як такої, немає - ось і доводиться запозичувати у Москви дивовижну суміш хреста із серпом і молотом. Знову очевидна непродумана калька з Росії, кінцевий успіх якої може бути досягнутий тільки за допомогою тотального насильства.
У підсумку, економічний, політичний і ментальний поворот в бік азіатських методів відносини влади і суспільства можна назвати головними політичною подією для України цього року. Але в тому-то й річ, що поворот цей - відносний, і має носить маніпулятивний характер. Приблизно з літа, коли Януковичу став зрозумілим розмір московських претензій, він намагається триматися - з притаманною йому "грацією" - такої собі середини. Більше в плані економічному, але трохи і в гуманітарному. Можна говорити про припинення мовної кампанії як останнього аргументу Партії регіонів, щоб не позбавляти її козирів перед наступними виборами. Повзуча деукраїнізація поки ще не перетворилася на відверту русифікацію, але за фактом може нею вважатись.
Тим не менше, ідеологічна агресивність режиму в 2011-у буде залишатися на високому градусі - що, відповідно, грає на руку "Свободі". І зайвий раз робить Партію регіонів "чужою" для значної частини населення.
Павло Сєров

Оригінал тут http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/12/30/221991
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #147 Додано: 26 грудня 2010 17:18 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
На скільки мені відомо, вчора в Свічі Хтось злапав воду. Ну? Ми прагнемо фоток і вражень!
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #148 Додано: 24 грудня 2010 12:38 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Цитата: Iron_Man
Витяг з правильника про однострої:
http://www.plast.org.ua/files/files/users/10701/Pravylnyk_odnostrojiv_2.pdf
5. Спосіб виконання: нашивання з матеріалу або гафт.


Той правильник друкували ще на друкарській машинці, а копію Ти маєш в електронному форматі - то ще питання чи вона леґітимна! Ну і гуму можна розглядати як "матеріал", що тримається за допомогою волокон...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #149 Додано: 23 грудня 2010 18:51 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
"Майже половина українців відчувають наближення революції. 45% опитаних громадян погодились із тезою, що в Україні назрівають революційні настрої, - показало дослідження, яке провела соціологічна група „Рейтинг”.
Найбільше таких на Заході і в Центрі країни. Більшість (47%) із них переконані, що масові акції протесту можливі на соціальному ґрунті (через низький рівень життя) і лише 7% кажуть, що до акцій може призвести потурання національних інтересів. Водночас не вірять у нову революцію - 41% опитаних.
Дослідження проводили в середині грудня. Було опитано 2000 респондентів. Похибка - не більше, ніж 3%."
джерело тут http://www.lwr.com.ua/index.php?action=news&id=45879
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Emerytura Посилання на пост #150 Додано: 17 грудня 2010 00:14 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Віктор Янукович своїм указом №1119/2010 від 10 грудня ввів в дію рішення РНБО від 17 листопада 2010. "Про виклики і загрози національної безпеки у 2011р.".

Цитата...
2) Кабінету Міністрів України разом із Національним банком України:

а) підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про надання Національному банку України права тимчасово запроваджувати обов'язковий продаж суб'єктами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, частини валютної виручки;

б) вжити заходів щодо поступового зменшення у 2011 році використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

Таке враження, що президент не в курсі, що єдиним законним засобом платежу в Україні є національна валюта - гривня.
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
 
Назад  <<  1 2 3 4 5 6 7 8 ... 13 14 15 16 17  >>  Вперед
 
 

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 липня 2014 14:55 adramelech
Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga