закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас
Пошук по форуму
Попередня тема :: Наступна тема  
Назад  <<  1 2 3 4 5 6 7 8  >>  Вперед
   
Політика etc.
  • 0
Emerytura Посилання на пост #76 Додано: 6 лютого 2011 00:00 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Підсумки року-3. У передчутті класового конфлікту

Мабуть, найважливішим підсумком побудови "нової країни" стало чітке позначення класової позиції влади. На порядку денному злам пострадянської системи суспільних відносин і демонтаж соціальних гарантій, які нинішня олігархічна українська держава змушена була тягнути на собі виключно ыз причин електорально-політичного характеру.
України знаходиться на порозі справжнього класового конфлікту, першого у її новітній історії: заморожені досі проблеми свідомо виводяться на поверхню. Влада вважала за краще б розрубати їх, як гордіїв вузол, одним махом. Відкинута навіть політична доцільність - адже напевно Партія регіонів хотіла б правити більше п'яти років.
Необхідність починати жорсткі реформи під чуйним керівництвом МВФ аж ніяк не стала для Віктора Януковича проблемою або несподіванкою. Порядок денний, визначений неоліберальними економістами, завжди і у всіх країнах був гранично жорстким. Податкова дисципліна, згортання державних витрат і зменшення соціальних гарантій - ось поради, які експерти Фонду роздають по всьому світу. Дивним чином саме це і входило в план наведення ладу командою Януковича. Природно, поряд із побудовою вертикалі влади і зрощуванням цієї вертикалі із силовими структурами. Але побудова вертикалі - це метод. Так само як і зменшення соціальних гарантій та інші подарунки для населення - лише інструмент. Метою є класове переформатування суспільства.
Між 300 родинами кращих і їх клієнтелою - люмпенізованими прошарками - не повинно бути прошарку у вигляді відносно вільних громадян, які представляють середню і дрібну буржуазію. Також традиційно авторитарним методам правління противляться інтелігенція та студентська молодь. Робота з цим складним контингентом поки не є пріоритетом влади (вважається, що Табачник і так вміло "ламає" незгодних). Але вже найближчим часом питання може вийти на перший план - надто поспішає Янукович "закручувати гайки", будуючи країну за принципом піраміди, де основою виживання і отримання пайки є персональна лояльність. Загалом, "кому наказано муркотіти - не цвірінькати".
Дрібна і середня буржуазія приречені нині на ліквідацію з кількох причин. Перша - це криза. Олігархат, який досі фінансував систему мультипартійної демократії, усвідомив, що для виживання у кризову епоху потрібна консолідація сил і ресурсів навколо однієї політичної сили, ідеї та угруповання. Коротко кажучи, вижити повинен був один. Безумовна ставка була зроблена на найбільшу політсилу України - Партію регіонів, тим більше, що перемога ПР на виборах здавалася справою вирішеною. Її треба було трошки "підштовхнути". У результаті Юлія Тимошенко була не просто повалена з вершини влади, вона свідомо ліквідується як можлива альтернатива. Замість неї олігархат може в майбутньому висунути інші політичні проекти, але саму Тимошенко через її особливості та усвідомлення того, що вона виявилася поганим будівельником команди, у владу ніхто повертати не збирається.
Зробивши ставку на Партію регіонів і її лідера, олігархат потрапив у складне становище взаємозалежності від ПР. Схильність "донецьких" до ієрархії, до максимальної жорсткості у відстоюванні своїх позицій, певний фанатизм деяких її діячів, а також персональні риси характеру і способи управління Віктора Януковича показали, що Партія регіонів може слугувати лише інструментом, необхідним правлячому класу на даному етапі, але аж ніяк не може бути інструментом модернізації, креативним началом. А метою олігархічів є максимальне посилення та закріплення своїх позицій в умовах скорочення прибутку і ресурсів. І заради досягнення цієї мети було вирішено з другої половини 2010 року почати потенційно ризиковану, але необхідну для планів олігархії соціальну контрреволюцію.
І це прагнення правлячого шару закритися, реанімувати на початку XXI століття традиціоналістську модель феодальних відносин, скинути непотрібні соціальні зобов'язання із себе і своїх керуючих - бюрократів, є другою причиною атаки на дрібну й середню буржуазію. При поверненні в якийсь феодалізм, до архаїчних методів управління, буржуазія, як потенційно модернізаційний, самостійний клас, клас-новатор, не потрібна.
Прагнучи побудувати державу із закритими міжкласовими бар'єрами, правлячий клас ліквідує, як витратні, цілі системи соціальних стримувань і противаг. Побудова кастової корпоративної держави з опорою на бюрократію і силовиків - ось кінцева мета олігархічного клану і Партії регіонів як її авангарду. Всі інші партії - лише політпроекти, які отримують гроші в касі на Банковій. Вони - такі ж дітища олігархії, її громовідводи, її запасні варіанти. Для тих, хто не готовий діяти в каналах, надісланих суспільству для вираження незгоди, існують силові та податкові структури. Опора на силу стає просто вимушеною і єдиною для консервації олігархічного панування. Градації застосування сили можуть бути дуже широкими. Все буде залежати від бажання глави держави, але не виключені й горезвісні "ексцеси виконавця".
Третьої причиною курсу на ліквідацію середнього класу є усвідомлення його незалежності і страх перед цією незалежністю. Саме середній клас став однією з рушійних сил опору першого Майдану і організував на свій захист Майдан другий. Тому влада розуміє - матеріально і ментально незалежних і людей потрібно максимально послабити і примусити думати лише про виживання. Середній клас свідомо ставиться у дуже жорсткі рамки: у молодій капіталістичній державі, якою є Україна, дрібна і середня буржуазія грають об'єктивно прогресивну роль, а її ворогами виступає якраз взаємозалежний союз буржуазії великої і репресивної машини держави. Усе це вже було в історії людства півтора-два століття тому, і дуже дивно і сумно спостерігати таку ж ситуацію у начебто європейській країні у друге десятиліття XXI століття.
Але оскільки після поступок другого Майдану кавалерійський наскок на середній клас провалився, владі доводиться змінювати тактику. Судячи з усього, буде прийнята за основу маніпулятивна тактика часткового погодження з вимогами дрібно-середньої буржуазії із одночасним посиленням адміністративного тиску на неї. Лідерів підприємницьких рухів будуть або залякувати, або купувати. Сам середній клас буде чітко розділятися на сегменти - одним з принципових для влади методів стане недопущення змички дрібного бізнесу і "офісного планктону" (потенційно свідомого, але пасивного на практиці), а також співробітництва підприємницького та можливого студентського рухів.
Але ще важливіше для влади буде створення атмосфери недовіри та ворожості між підприємницьким рухом та можливими групами незадоволених серед пенсіонерів і бюджетників. Пропаганда вже працює на створення максимально ворожого образу середнього класу у залежних верств. На жаль, останніх арифметично більше, і зосереджені вони багато в чому саме в базових регіонах правлячої партії.
У клієнтелу олігархів - тобто в число соціальних груп, які отримують пайку - входять бюджетники, пенсіонери, пролетаріат і почасти працівники сільського господарства. Сюди ж входять прямі слуги держави - силовики і бюрократія. З усіх цих груп за результатами реформ може бути, в першу чергу, втрачено довіру частини пенсіонерів - найбільш дисциплінованого та консервативного електорату. Уникнути втрат, з цим пов'язаних, влада може двома способами: знову активізувавши гуманітарні питання і граючи з Тягнибоком (або іншим кандидатом) як конкурентом Януковича, або просто застосувавши адмінресурс. Тим більше, що втрата симпатій пенсіонерів все ж таки не буде тотальною.
Решта залежних верств поки що залишається середтих, хто підтримує нинішню владу. Пролетаріат безпосередньо залежить від власників заводів. Бюджетники - від держави. Складніше питання із силовиками та бюрократією. Тільки безумовна лояльність цих прошарків і груп може зробити вертикаль влади незмінною і довготривалою. Поки що ні ті, ні інші не можуть вважатися безумовною опорою режиму.
Нинішній масовий вихід на пенсію працівників силових структур і суддів зовні пов'язаний з реформою пенсійного законодавства. Проте в перспективі у влади є і стратегічний план - виховати нове покоління працівників силових структур, суддів і чиновників. І база для цього створюється. Бюджет на 2011 рік передбачає збільшення фінансування МВС і прокуратури. На останню виділено 77,8% більше, ніж у 2010 році. Бюджет МВС став дорівнювати бюджету Міноборони: у 2011-му це 13 млрд 656 млн грн, на відміну від 11 млрд 807 млн у 2010-му і 11 млрд 167 млн у 2009-му. Тобто, головний ворог, з точки зору влади, знаходиться усередині країни. В умовах потенційного масового невдоволення силові та судові органи стають єдиною опорою влади.
Однак і тут не все гладко. Пересічний український міліціонер, так само як і офіцер середньої ланки, як і раніше бідніші за своїх найближчих східноєвропейських колег. Рази в три. А то і в чотири, якщо порівнювати із Білоруссю. В даний час вітчизняний силовик, що знаходиться нижче рівня полковника, все ще не відчуває особистої подяки режиму. Можливо, до 2015 року, коли в країні знову будуть президентські вибори, силовиків і "розгодують".
Але поки поліцейської держави ще немає - замість неї є величезний, хаотичний у своїх діях, загін найманців, готових у будь-який момент залишити службу. Вони можуть служити зброєю охорони режиму тільки в тому випадку, якщо протестні рухи будуть розрізненими і несерйозними. У нашій країні, на відміну від Білорусі та Росії, міліція і внутрішні війська ще не відчули смаку крові і не відчували, що є справжньою елітою, лейб-гвардією государя, яка має карати невдячних підданих. І тільки від влади залежить, чи захоче вона піти на такі крайні заходи, як провокації у вигляді актів тероризму або жорсткі розгони протестних акцій.
Бюрократія також продовжує більше боятись, ніж відчуватис вою всемогутність. Імовірність чергових скорочень висить над нею. Звичайно, вже зараз знайдено безліч лазівок у здійсненні президентської "оптимізації" - наприклад, свідомо укрупнені кілька місяців тому штати з дутими вакансіями тепер скоротять. Тим не менше, у бюрократичному середовищі Віктор Янукович може безумовно спиратися на лояльність лише двох груп управлінців: "земляцьких" і "ідеологічних".
До числа перших відносяться всі бюрократи, зобов'язані своїми кріслами донецькому походженню, і їхні безпосередні підлеглі. Серед других - ті, хто щиро поділяє методи управління й ідеологічні установки режиму. Решта бюрократичний корпус - конформісти за вдачею і сірі виконавці по суті, а також невеличка частина позаідеологічних "ефективних менеджерів", яких кидають на конкретні ділянки роботи. Ці "підвиди" бюрократів не можуть вважатися безумовно лояльними - у разі будь-яких коливань "лінії партії" в середовищі чиновників почнеться розлад.
Поки що все тримається на персональній лояльності верхніх ешелонів. Але правлячий клас єдиний у бажанні убезпечити себе від решти народу, максимально ізолювавшись від нього. Усередині верхівку української влади роздирають конфлікти, що лише погіршує майбутню болісну розбудову країни. Те, що відбувається поки що, - тільки початок, хоча і знакового процесу побудови "нової країни". І якщо населення сприйме все це апатично і покірно, ніяких особливих репресій не буде - окремі групи незадоволених будуть ізольовані і "виховані" поодинці.
Павло Сєров

Оригінал тут: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/01/01/222541
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
one gog Посилання на пост #77 Додано: 7 лютого 2011 11:14 + --   
ЧМ
Капітан 25-го рангу

Вік: 46 Козеріг
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 475
Репутація:
Подякував: 1
Подякували: 1
Попереджень: 0
дістало це все....
___________________________
arbeit maht frei
Догори 
Emerytura Посилання на пост #78 Додано: 11 лютого 2011 22:24 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Підсумки року-4. Трм згубних для України конфлікти

Будівництво ієрархічного, кланового, замкнутого суспільства, при якому правляча каста спирається на силовиків і боїться протестної форми обурення народу - ось, що зводиться сьогодні на території України. При цьому надія на те, що всередині правлячої команди визріють протиріччя настільки серйозні, що Партія регіонів розколеться, вже можна вважати наївними.
Однак конфліктна сутність нинішніх методів влади об'єктивно має породити опір - хоча б у віддаленій перспективі. "Вічних" режимів не буває, і вже точно не режиму Януковича претендувати на такий статус.
Тимчасовий успіх у будівництві корпоративної України можливий. З точки зору простого обивателя, цей час буде тривати довго. Дві каденції нинішнього президента в цьому плані очевидні, але якою буде "начинка" цих каденцій? Не виключено, що в 2015 році і після, на парламентських виборах 2016-го, владі доведеться перемагати виключно лукашенківським шляхом - кийками після імітації демократичної передвиборчої кампанії. Жорстка правда життя свідчить, що консервативні режими завжди стійкіші ліберальних, а, крім того, вони відображають світогляд більшої частини населення, ніж "європейські" та інші "цивілізовані" химери. Між порядком і свободою обиватель зазвичай обирає порядок. Навіть якщо порядок цей наводиться максимально жорсткими методами відносно самого обивателя.
Але тут кілька "але". Правління Партії регіонів повертає нас у нерозвинений кримінальний архаїзм 1990-х, коли вирішував найсильніший у прямому сенсі - фізично. Повернення до цих правил через кілька десятиліть після того, як основні риси цього часу пішли в минуле, виглядає очевидним нонсенсом. З точки зору історичного розвитку, модель вертикально орієнтованого соціуму із жорсткою авторитарною формою правління може бути ефективною тільки за наявності або сильної загрози - зовнішньої або внутрішньої, або при спробі реально модернізувати країну. Нічого подібного ПР не пропонує. Реформи для їнеї- лише змушені заходи, від яких вони б відмовилися в будь-який момент, якби не тиск МВФ. Нинішня діяльність влади спрямована на максимальне зміцнення режиму і швидкісне збагачення.
У перспективі такий режим заведе країну в глухий кут і до розвалу. Його можуть чекати тільки тимчасові успіхи. Влада вже показала ту грань, за якою вона втрачає спокій і самовпевненість - і може або поступитися, або почати бити. Це виступи на майданах. Тому нинішня фронтальна атака на всі види опозиції і просто активно незадоволених, свідчить лише про те, що влада відчуває себе переможцями у завойованій країні, де населення нелояльне і завжди готове до опору. У влади існує величезна спокуса придушити будь-який опір силою, але Україна поки не може дозволити собі білоруської чи російської розкоші ігнорувати Захід. Закиди останнього слабкі і беззубі, але і Янукович для них - не Путін (залежність від газу) і не Лукашенко (який залишається об'єктом потенційних маніпуляцій). Проти них Захід безсилий. А от у нашому випадку білоруський варіант поводження з незгодними не пройшов би точно.
Одвічна роздвоєність України є другою - після потенційно невдалої спроби вибудувати застарілу модель держави - "міною", закладеною під обіцяну на виборах стабільність. З невисоким рейтингом особисто президента і партії, не кажучи вже про інших фігурантів владної системи, можна правити довго, але аж ніяк не вічно, і головне - не успішно. Тому і сакралізація першої особи, культ особистості в Україні неможливі. Янукович не може бути об'єктом культу, і він сам це розуміє. Йому не досягти висот народної любові Лукашенка чи Путіна. Але для класового переформатування країни він потрібен правлячому класу, як фронтмен.
Між тим, ситуація в країні йде за сценарієм трьох конфліктів, кожен з яких потенційно небезпечний для всіх - Януковича, Партії регіонів, влади в цілому, олігархів і населення.
Перший конфлікт пролягає по лінії "Янукович і олігархи". Президент не хоче дозволяти олігархам контролювати ситуацію в країні, пам'ятаючи про долю Кучми і намагаючись копіювати російський досвід. Однак, виходить за відомим принципом "хотіли як краще ...". Олігархат в Росії був зломлений процесами проти Ходорковського і кількома показовими "процесами" пізнішого часу (Чичваркін, Гуцерієв). При цьому справжньої рівновіддаленості олігархічних персон від російської влади не відбулося - в результаті головним олігархом РФ став сам Путін. На даний момент в Росії власне олігархат контролює не так вже й багато галузей: стратегічні напрями знаходяться під контролем змички силовиків і вищих бюрократів, а олігархи є лише "співучасниками" безпосереднього управління, мало впливаючи на політичну ситуацію в країні. Там діє принцип приватно-державного партнерства при домінуванні державної складової.
Інша річ - у нас. Олігархи і їх вищі топ-менеджери самі є урядовцями. Вони приватизують цілі галузі і закріплюють їх за собою. Державна влада для них - інструмент, і Янукович - також інструмент під назвою "верховна інстанція". У ситуації, котра у нас склалась, президент нагадує величезне неповоротке знаряддя, міць і успішність якого залежить від тих, хто з нього стріляє. Маніпуляції главою держави набувають головного значення в умовах, коли сам глава не розбирається ні в економіці, ні в політиці. Для Януковича основною опорою залишаються все ті ж силовики і бюрократія, за допомогою яких він може стати рівним олігархам гравцем. І саме тому він зміцнює - своїми методами, часом незграбними - обидві ці вертикалі.
Другий конфлікт розгорається між самими олігархами. Поки деяких з найбільш вразливих виводять із системи шляхом підпорядкування їх активів. Це сталося з ІСД, Володимиром Бойком, поділений нафтобізнес Коломойського (при "живому" Коломойському) і т.ін. Йде внутрішня боротьба серед 300 найбагатших сімей. Поява нових амбітних гравців на кшталт "Юри Єнакієвського" тільки вносить хаос. Не виключено, що Янукович свідомо вводить нові фігури в олігархічні кола. Чим більше вони будуть займатися внутрішньою гризнею, тим простіше йому буде будувати самостійну вертикаль. Президенту потрібні "ручні" олігархи, могутні, але зобов'язані тільки йому. Тим самим Янукович зміцнює свою владу - але одночасно послаблює її. Президент стає заручником тієї групи, яка наближається до нього в конкретний момент.
У той же час саме небажання українських олігархів пожертвувати кимось із своїх для ролі Ходорковського є ще однією причиною, чому дірки в бюджет і Пенсійному фонді збираються латати за рахунок податкових та пенсійних реформ, і за рахунок знищення середнього класу і бізнесу конкуруючих груп. Янукович не може або не бажає йти путінським шляхом у головному - у побудові моделі державного капіталізму. Структура великої власності в Україні залишається приватною. У цьому сенсі наша країна - найбільш "капіталістична" з трьох колишніх слов'янських республік СРСР. Олігархат хоче закріпити феодальну роздробленість економічну при демонстрації політичної лояльності суверену. Суверен хоче вибудувати свою приватну армію, щоб опиратися впливу економічних феодалів. Але податки для своєї боротьби і суверен, і феодали, тягнуть з народу ...
Янукович не стане Путіним, бо боїться зачепити олігархів публічно. Він навіть чиновників своїх не чіпає, зате всюди насаджує донецьку команду. Поки він не почне бити своїх, він не стане суверенним монархом.
Нарешті, третій конфлікт - фундаментальний - лежить між народом і змичкою великого капіталу та держави. Як би не ворогували між собою президент і олігархи, як би не боролися наші вищі феодали за угіддя і замки, вони єдині у своєму протистоянні народу. А Україна - та держава, де досвід народних виступів величезний. І лише гранично жорсткі методи на час прибивали народні протести. Звідси висновок - без "білорусизації" режиму нинішня форма спілкування з народом не може довго зберігатися. Але і "білорусизація" неможлива - з причин все того ж олігархічного панування, іншої структури економіки, історико-ментального розколу країни, наявності опозиційних фігур, з яких завжди можна зліпити альтернативу Януковичу.
Відмінність від класичної революційної ситуації в нинішньому українському випадку принципова. У марксистському трактуванні верхи хочуть жити по старому, а низи - навпаки. У нас же жити по-старому бажає якраз середній клас, тобто шар, який "давлять" в результаті політики влади. А по-новому хочуть жити верхи. Але якщо б конфлікт пролягав тільки між цими прошарками, все було б просто. Проте в дію мимоволі включаються люмпенізовані, залежні верстви. У країні багато чого починає залежати від них.
Оскільки майбутні реформи - а точніше, позбавлення держави від надбудов у вигляді соціальних зобов'язань і поваги до елементарних прав людини (на житло, наприклад) - ведуть до урізання прав цих прошарків, вони відчують себе скривдженими сувереном. У монархічної системи, яку намагається вибудувати Янукович, відповідальність за всі прорахунки, у підсумку, впаде на нього. Можна бути тривалий час успішним у залякуванні населення силовими методами, але і це все одно призводить до тієї або іншої форми протестів. Уявити Януковича єдиним гарантом незалежності країни і безальтернативним господарем, за принципом Лукашенка, не вийде. На пряме звернення до Росії за військово-політичним захистом він також не піде. Це його погубить ще швидше - тоді проти нього укладуть пакт олігархи, та й суспільство радикалізується остаточно. Після цього про збереження територіальної єдності Україні вести мову буде вже неможливо.
Головні висновки
Підсумки 2010 року, в загальному підсумку, виглядають більш ніж невтішними. Побудова владної вертикалі - єдине, начебто, досягнення команди ПР - стає очевидним інструментом амбітних та небезпечних цілей. Саме в майбутні роки правління Януковича нам належить пережити класову боротьбу зразка XXI століття. Україна стане полігоном для обкатки можливості та успішності такої боротьби.
Все інше - ситуація зі свободою слова, свободою підприємництва, фактичним узаконенням корупції, подвійними і потрійними стандартами щодо політики - лише слідство і спроби переформатувати наше суспільство. На жаль, можна прогнозувати - без силових ексцесів не обійдеться. Влада тільки почала "хрестовий похід" на захист самої себе. До опору такого наступу України поки не готова. Чинять опір у нас шляхом апатії. Але і це вже доказ того, що влада в своєму нинішньому виконанні не зможе протриматися вічно. Їй доведеться видозмінюватися заради продовження власного панування. Але це - справа великої перспективи.
Павло Сєров

Оригінал тут: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2011/01/02/222542

P.S. Хоча дискусіїї жвавої і не виникло, сподіваюся, що викладене допомогло розставити побачене чи відчуте на свої місця. А головне, маю надію, заставило задуматись...

P.S. І ще. Можливо найголовніший підсумок знайшов в коментарях на першоджерелі (цитую мовою ориґінау): "Браво,Павел. Если за такие тексты еще не садят значит у населения еще есть шанс выкарабкаться из пасти донецких." ...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
adramelech Посилання на пост #79 Додано: 11 лютого 2011 23:42 + --   
Головні редактори
Капітан 14-го рангу

Вік: 30 Діва
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 294
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 0
Попереджень: 0
чергова лажа януковича
ICQ: 399958374
Догори 
Emerytura Посилання на пост #80 Додано: 23 лютого 2011 23:21 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
Правда про 23 лютого: більшовики капітулювали перед кайзером і встановили свято
Щоб забути ганьбу поразки, її треба було перетворити на торжество... Навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називати його днем захисника Вітчизни?..


Президент, прем’єр та інші офіційні особи дружно вітають громадян із Днем захисника Вітчизни, не надто вдаючись у деталі – з чим саме. Мовляв, „свято чоловіків” – і все тут.
Ще два десятиліття тому історики затято сперечалися навколо того, що ж сталося 23 лютого 1918 року. Тепер уже не сперечаються. У більшовицькій пресі тих днів вони так і не знайшли жодного посилання на розгром німців, який нібито стався 23-го. Навпаки, 25 лютого більшовики включили гудки в самому Петрограді, щоб розбудити місто й прискорити запис добровольців у Червону армію, очікуючи наступу німців на столицю. 26 лютого Ленін повідомив соратникам, що столицю переноситься до Москви.
Натомість відомо: 23 і 24 лютого – це дні „безумовної” капітуляції Радянської Росії перед кайзерівською Німеччиною. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Тому 23 лютого – це радше день захисника німецької кайзерівської вітчизни, ніж російської радянської, чи, тим більше – української.
У перші післяреволюційні роки в офіційних повідомленнях з приводу свята йшлося про те, що нібито 23 лютого 1918 року Раднарком ухвалив декрет про організацію Червоної армії. Однак насправді цей декрет було видано ще 15 січня.
На десятиліття свята – у 1928 році – з’ясувалося, що 23 лютого 1918 року радянська влада приступила до організації перших загонів Червоної армії.
У вересні 1938 року, в короткому курсі історії ВКП(б) з’явилася нова версія: 23 лютого 1918 року „під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч”.
Пізніше Сталін заявив, що 23 лютого 1918 року загони Червоної армії „вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників”. Так брехня й пішла гуляти світом.
У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Червона армія „вчинила впертий опір переважаючим силам супротивника й завдала їм серйозної поразки”.
Такі суперечливі повідомлення викликають закономірний інтерес: а що ж відбулося насправді?
А насправді 10 лютого 1918 року безрезультатно закінчилися переговори про мир між Росією і Німеччиною в Бресті. Радянська влада сподівалася, що німці просто залишать більшовиків у спокої, маючи значні проблеми на фронтах у Франції і Бельгії. Проте через тиждень, 18 лютого німці почали наступ по всій лінії розваленого фронту. Німці просувалися на схід на поїздах, практично без опору. Швидкість їхнього пересування була зумовлена переважно якістю доріг. 18 лютого німці захопили Двінськ (Даугавпілс), 20 – Мінськ, 21 – Полоцьк, 24 лютого – Псков, Тарту й Таллін.
Наступ здійснювався невеликими загонами, часто лише зі 100-200 чоловік. За визнанням більшовика Зінов’єва, добре укріплений Двінськ захопив загін від 60 до 100 чоловік.
У цей час радянський головнокомандувач Криленко оприлюднив наказ про „організацію братання” з німцями. Однак німці виявилися стійкими до „братерських обіймів”. 19 лютого Раднарком протелеграфував у Німеччину про те, що згоден на все. Проте німці кілька днів не відповідали, продовжуючи наступ.
21 лютого радянська влада в Петрограді оголосила: хто не запишеться в Червону армію, того пошлють під конвоєм копати окопи навколо міста. За кілька днів у Червону армію записалося до 100 тисяч чоловік. Нарком Дибенко повів у бій матросів. 1 березня вони захопили Нарву, і через два дні, з наближенням німців, утекли. 4 березня німці без бою увійшли в Нарву. Назвати цю вилазку „розгромом німецьких військ” було б великою натяжкою, тим більше що сталися ці події не 23 лютого.
23 лютого зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д.
23 лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, згодилися прийняти німецький ультиматум.
О 3 годині ранку 24 лютого Всеросійський Центральний виконавчий комітет (тобто уряд) прийняв німецький ультиматум. За капітуляцію проголосувало 116 членів ВЦВК, 85 – проти, 26 утрималися.
Імовірно, саме факт капітуляції зумовив обрання цього дня як свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Крім того, нова влада просто потребувала нових свят і ліпила їх з будь-чого.
Влада створювала гранично дешеві, лубочні міфи, для „найширшого сприйняття”. Замість того щоб ушанувати якогось реального Худойбердиєва, влада знаходила правильних діячів, з правильними біографіями, пролетарським родоводом до восьмого коліна й відповідними гучними прізвищами.
Згадаймо, що на Рейхстаг у 1945 році видиралося кількадесят бійців, доки туди не знайшлися воїни з „правильними” національностями – росіянин і грузин.
Якщо хтось програє, то хтось має й виграти. Німецький наступ 1918 року – безумовний успіх німецької армії, яка продемонструвала, що навіть після виснажливої трирічної війни на два фронти зберегла організованість і здатність діяти малими групами у ворожому оточенні.
За два тижні німецька армія захопила вп’ятеро більшу територію, ніж їй удалося відвоювати за попередні три з половиною роки першої світової війни. Про німецькі втрати в цьому поході ніде не повідомляється. Німеччина здійснила таку експансію фактично без втрат, хоча за попередні роки війни поклала на східному фронті понад мільйон солдатів. Тим більше що найкращі німецькі частини ще влітку 1917 року, після початку розвалу російського фронту, були перекинуті на Західний фронт головнокомандувачем німецької армії Гінденбургом.
Уся ця історія свідчить про те, наскільки на війні вигідно розкласти супротивника зсередини. І ще більш важливо – не допустити розкладення своїх військ та державних структур.
Чимало істориків вважають, що німці могли захопити Петроград, однак величезне місто їм не було потрібне в умовах війни на Заході, тим більше що більшовики прийняли ультиматум.
...У той час як німці показали всього лише здоровий глузд і свою незмінну організованість, тодішня українська еліта яскраво проявила повну безвідповідальність, розпустивши українізовані частини регулярної армії та навмисне перешкоджаючи бурхливому зростанню Вільного козацтва. Якби не це самовбивче щодо України безглуздя тодішньої української влади, більшовики, можливо, так само тікали б від українського війська, а не організовували масові розстріли й експропріації в Україні, як це було сталося.
Проте, на жаль, в історії не буває умовного способу.
Тож перед Україною сьогодні стоїть дилема. З одного боку, навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називаючи його днем захисника Вітчизни?
З іншого боку, певна частина нашого населення звикла святкувати цю дату і вважає її святом чоловіків. Тому оптимальним було б урахувати сентименти ветеранів та інших ностальгуючих громадян і перейменувати 23 лютого на День ветерана Радянської армії.
А натомість установити ще одне „чоловіче” свято.
Ним цілком міг би стати День Покрови Пресвятої Богородиці – давнє козацьке військове свято (14 жовтня). Однак збіг цього свята з Днем заснування УПА навряд чи викличе ентузіазм у нинішньої влади.
Напевно, оптимальною датою для Дня Збройних Сил України стало б 6 травня, коли православні християни відзначають День Святого Георгія Переможця. Це свято чоловіків та захисників дуже широко відзначається у православних Болгарії, Македонії, а також у Сербії, Чорногорії та Грузії саме як свято чоловіків. До того ж у цей день було здійснено першу перемогу Визвольної війни українського народу під Жовтими Водами 1648 року.
Для Дня Військово-Морського Флоту України можливі інші варіанти. Зокрема, 18 червня 860 року відбувся перший точно зафіксований у візантійських хроніках вихід Київської Русі на міжнародну арену. У цей день наші кораблі (за різними даними від 200 до 360) несподівано з’явилися під столицею Візантійської імперії і взяли її в облогу. Мешканці та імператор були в паніці, однак за тиждень облогу було знято, після розорення передмістя Константинополя й винесення візантійцями чудодійних ікон. Вітчизняний літопис поміщає цю подію під 866 роком, але, швидше за все, помиляється. Візантійці дають точну дату. Після цієї події ідуть перші повідомлення візантійців про хрещення русинів.
Ці дати є не конфліктними, не ретроградними, історично амбітними й здатними об’єднати більшість громадян. А нинішні дні Збройних Сил і Флоту України варто було б перейменувати на дні відродження Збройних Сил та Флоту України.
Поки що влада переважно „озвучує” реформи.
Виходячи з того, що з реальними реформами все ж таки складається, влада могла б ухопитися за шанс зробити хоч щось путнє – бодай на рівні символів.

Олександр Палій, історик

оригінал тут: http://www.unian.net/ukr/news/news-422630.html
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
one gog Посилання на пост #81 Додано: 24 лютого 2011 16:56 + --   
ЧМ
Капітан 25-го рангу

Вік: 46 Козеріг
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 475
Репутація:
Подякував: 1
Подякували: 1
Попереджень: 0
цікаво в якому стані нині були б напрямки Львів-Тернопіль, якби німці у 1818 не відмовились від Петрограду і не приймали б капітуляції камуняк???
___________________________
arbeit maht frei
Догори 
Emerytura Посилання на пост #82 Додано: 24 лютого 2011 18:28 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
one gog,
Та грець з тими ніцями! Треба думати самим, а то буде як завжди:
"тодішня українська еліта яскраво проявила повну безвідповідальність, розпустивши українізовані частини регулярної армії та навмисне перешкоджаючи бурхливому зростанню Вільного козацтва. Якби не це самовбивче щодо України безглуздя тодішньої української влади, більшовики, можливо, так само тікали б від українського війська, а не організовували масові розстріли й експропріації в Україні, як це було сталося.
Проте, на жаль, в історії не буває умовного способу."

Як на мене, то власне з цього абзацу нам висновки робити. А решта, то так, для загального розвитку...
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
Jack Sparrow Посилання на пост #83 Додано: 25 лютого 2011 15:55 + --   
Адміністрація
Доглядачі сторінки

Вік: 39 Ваги
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 225
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 1
Попереджень: 0
Курча. Всьо та еліта і влада винуваті. Люди як завжди ні при чому wassat

"тодішня українська еліта
___________________________
Доброго вітру!
ICQ: 3202500
Догори 
Cheska Посилання на пост #84 Додано: 26 березня 2011 11:20 + --   
ЧХ
Капітан 25-го рангу

Вік: 34 Діва
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 433
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 1
Попереджень: 0
"Азаров помиляється: продукти в Україні не найдешевші"
http://www.epravda.com.ua/publications/2011/03/23/278556/

а тут взагалі без ком..http://www.youtube.com/watch?v=DtvS4ypVKww
___________________________
don't worry be Ukrainian:))
Догори 
adramelech Посилання на пост #85 Додано: 2 квітня 2011 01:06 + --   
Головні редактори
Капітан 14-го рангу

Вік: 30 Діва
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 294
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 0
Попереджень: 0
Мінськ, 19 грудня думаю ця пісня стосується і України...
ICQ: 399958374
Догори 
AMGG Посилання на пост #86 Додано: 9 квітня 2011 11:28 + --   
Користувачі
Капітан 2-го рангу

Вік: 65 Близнюки
З нами: 11 років
Повідомлень: 10
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 0
Попереджень: 0
Як вам це http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/8/6090201/
Догори 
Cheska Посилання на пост #87 Додано: 9 квітня 2011 14:20 + --   
ЧХ
Капітан 25-го рангу

Вік: 34 Діва
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 433
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 1
Попереджень: 0
панські маєтки:)
___________________________
don't worry be Ukrainian:))
Догори 
adramelech Посилання на пост #88 Додано: 22 квітня 2011 09:22 + --   
Головні редактори
Капітан 14-го рангу

Вік: 30 Діва
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 294
Репутація:
Подякував: 0
Подякували: 0
Попереджень: 0
свіжачок, міліція з народом...

http://www.youtube.com/watch?v=N9NCFdvKIUs
ICQ: 399958374
Догори 
one gog Посилання на пост #89 Додано: 24 квітня 2011 00:19 + --   
ЧМ
Капітан 25-го рангу

Вік: 46 Козеріг
З нами: 12 років 10 місяців
Повідомлень: 475
Репутація:
Подякував: 1
Подякували: 1
Попереджень: 0
розмах просто ах.
увікніть україну!
і досить скігліті....
___________________________
arbeit maht frei
Догори 
Emerytura Посилання на пост #90 Додано: 12 травня 2011 22:26 + --   
ЧМ
Капітан 31-го рангу

Вік: --
З нами: 12 років 11 місяців
Повідомлень: 507
Репутація:
Подякував: 2
Подякували: 3
Попереджень: 0
"В краю закопанных шмайсеров это верх сдержанности."

Назбиралося в мене думок про наш "Дєнь Побєди", що аж не знав як то викласти... А побачив допис Дмітрія Рєзнічєнко і дуже мені легче стало. Все правильно: хто вміє писати - хай пише, хто вміє читати -хай читає. А ми всі маємо вміти думати.


Специально для россиян, которые охуели от ситуации во Львове на 9 мая



Первое

Подумайте – почему в этот день беспорядки были только во Львове? Почему в других городах западной Украины всё прошло без мордобоя? Почему в другие года, даже при Ющенко, в том же Львове ветераны прекрасно справляли свои потребности, и возлагали куда хотели что хотели?

Всё просто – именно в этом году, именно во Львов заезжали ребята из «Русского Единства» (Крым) и «Родины» (Одесса).

Ребята обнаружили, что в Украине есть солидный кусок советско-русского электората, который остался без чабана: Наталья Михайловна Витренко ушла в безвременный запой, Петр Симоненко окончательно махнул рукой на советский имидж, расслабился и превратился в успешного буржуя, «регионалам» вообще не до борьбы против НАТО за русский язык, им бы с реальными проблемами совладать. Итого – местечковые РЕ и «Родина» решили, что хватит прозябать в своих провинциях, надо расширяться на всю страну. «Собирались в 2011 выйти за пределы Крыма. Выходим. Планы «Русского единства» распространяются на всю Украину. И вообще, хватит сидеть в глухой обороне, надо продвигаться вперед и распространять свои идеи, свои ценности», - сказал координатор акции Юхин.

А чтобы привлечь много-много внимания, надо сделать что-то очень-очень яркое. Например, привезти во Львов красный флаг и поднять его над городом, как над Берлином.

Второе

Львовяне не любят красный флаг, у них есть на это миллион весомых причин. Не вдаваясь в исторические подробности, представим: на одно из кладбищ солдат вермахта в России торжественно прибывает делегация их немецких внуков. Не просто внуков, а идейных таких внуков, - «руссиш швайне, хо-хо-хо». За два месяца до приезда внуки показывают всем бааааальшущее знамя со свастикой, которое планируют торжественно развернуть в России. А на все претензии отвечают, что их деды воевали именно под этим флагом, а память дедов свята.

Как вы их встретите?

Третье

9 мая Львов еще раз подтвердил свое звание культурной столицы Украины - не был избит ни один настоящий ветеран. НИ ОДИН. Раздухарившаяся шпана срывала ленточки с тетушек средних лет, давала подзатыльники молодым, но стариков никто не трогал. Не зафиксировано ни одного обращения ветеранов в милицию с жалобами на физическое насилие или даже оскорбление.

Хотя, между нами говоря, многим именно львовским ветеранам стоило бы врезать. Обычные советские ветераны после демобилизации возвращались в родные русские колхозы. А во Львове, невероятно красивом европейском городе, любили оседать на пенсии крупные армейские и силовые чины, или просто бывшие ГБшники, которых тут к концу «бандеровщины» развелось, как вшей. Но это так, к слову.

Четвертое

Если посмотреть внимательно знаменитое видео с насмерть перепуганной девчушкой, не трудно заметить, что толпа не пытается раскурочить автобусы и всех там убить. Люди пытаются не пустить автобусы на холм славы, а их оттесняет милиция, начинаются драки.

Русские националисты из «Родины» и «Русского единства» повели себя, как палестинские арабы, - прикрылись детьми и женщинами. Загрузили в автобусы тетушек, навязали на них ленточек и погнали на злополучный холм. На том самом видео слышно, как львовянин кричит бабушке – «Ты зачем привела её (девочку), сука старая?! Детьми [прикрываешься]?» Хотя, вообще-то, по совести, вопрос не к бабушке.

С 10 марта работали мобилизационные пункты «Русского Единства» в Крыму. Русскоеды сами заявляли, что планируется «не пикник, а серьезное мероприятие».

Пятое

Украинская власть повела себя подло. Выстроив с утра кордоны вокруг места поклонения и не давая занять его львовянам, она отказалась пускать настоящих, не понаехавших ветеранов. Свидетели событий утверждают, что пока не появились автобусы с одесскими и крымскими «внуками», ситуация развивалась вполне мирно – люди с ленточками спокойно прохаживались по толпе, вели политические споры, и как все, поглядывали на милицию у холма, бросали цветы через кордон. А когда подъехали «гости» - вот тогда и началась свистопляска.

Почему милиция, не смотря на запрет суда, обеспечила проезд именно этих автобусов, проигнорировав настоящих ветеранов – тут будем разбираться еще долго. МВД уже путается и отбрехивается.

Шестое

Русская агит-пресса сразу обгадилась заголовками типа «Во Львове ветеранам пришлось вновь биться с нацистами». Если чуть-чуть приглушить треск и праведные стенания, имеем: несколько расквашенных физиономий каких-то быков в пиджаках, несколько сорванных ленточек, одно разбитое стекло, 5 уголовных дел по итогу. В краю закопанных шмайсеров это верх сдержанности. В цивилизованной Европе, в Берлине, обыкновенная первомайская демонстрация не считается удачной, если не сожгут пару машин, не разобьют кучу витрин и вообще не разгуляются до крови. Корреспонденты, снимающие берлинский праздник весны и труда, бегают исключительно в шлемах.

Седьмое

Янукович, к которому сейчас все вопиют, честно попытался сгладить ситуацию до ее возникновения.
Чтобы не обвиняли в «фашизме», на киевском параде т.н. «знамя победы» несли впереди государственного, и вообще всю Украину красными тряпицами поистыкали. Чтобы не обвиняли в прогибе перед Кремлем, закон о признании красных тряпиц Знаменами он так и не подписал. И вообще явился на торжества не с «георгиевской» ленточкой на груди, а с желто-голубой, как нормальный президент независимой страны.

Наверняка он сам сейчас хуеет от ментовских интриг, русскоедских политических амбиций и львовской «завзятости» (извините, не знаю, как это слово по-русски, но оно подходит больше всего). Оставьте человека в покое, наш МИД вам уже ответил.

Восьмое

Верьте или нет, но на кадрах из бушующего Львова видно очень мало настоящих, идейных националистов. С милицией, в основном, толкаются обыкновенные львовяне.

Карпаты – это наш Кавказ. Считать жителей Львова националистами – всё равно, что называть всех партизан Дудаева ваххабитами. Галичане не любят красный флаг, и у них, повторяю, есть для этого миллион причин. Молча терпеть его в своем городе не станут. Они у нас такие.

Девятое

Некоторые суровые русские парни, услышав, что нацисты убили и съели сто тыщ ветеранов, собрались приехать во Львов и показать зарвавшимся хохлам всю силу имперской мощи. Реально говорю – не стоит этого делать.

Большая часть украинских националистов живет не во Львове. Среди украинских правых перед русскоедо-родинской вылазкой бродило желание выехать на западную и принять посильное участие в мероприятии. Но из-за пресловутого решения суда, запретившего любые массовые мероприятия, а большей частью из-за уверенности, что уж львовяне-то сами разберутся, махнули рукой и остались на праздники в кругу семьи. На видео и фото мелькали повязки и флаги ВО «Свобода», другой символики из бесчисленного количества правых партий Украины не видно вовсе. Где камуфляжная форма «Патриота Украины» и «Тризуба»? Где флаги УНСО?..

Но если (если, блять) ребята из России таки решат приехать в наш любимый Львов не как гости, а как хозяева – уж поверьте, поверьте, блять, встречать их выйдет так много народу, места мало будет.

И десятое (это уже к украинцам)

Мы привыкли, что, сколько бы разные активисты не кидались друг на друга, милиция играет роль лесника из известного анекдота, - приходит и всех разгоняет. Собственно, милиция и есть центральная ось уличной политики.

Но стоит однажды собраться по-настоящему большой толпе, которая милицию опрокинет, и Бог знает, какой конституционный строй будет в стране на следующее утро.

оригінал тут http://reznichenko-d.livejournal.com/
___________________________
Чим дальше в море, тим ближче до неба...
Догори 
 
Назад  <<  1 2 3 4 5 6 7 8  >>  Вперед
     
 

Інформація


Відвідувачі, що знаходяться в групі Гості, не можуть залишати повідомлення в данній темі.

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 липня 2014 14:55 adramelech
Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga