Єдина Країна! Единая Страна!
закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас

Чорноморці в інтернеті

Офіційна курінна сторінка Чорноморців
Перейти...

Дописи і звіти

Читати дописи і звіти з наших таборів і акцій
Перейти...

Додати новину

Учасники можуть додавати новини на сторінку
Перейти...

Про ПЛАСТ

Дізнатись більше про ПЛАСТ і скаутинг в Україні
Перейти...


Опитник

Ваш улюблений засіб пересування

Катамаран
Байдарка
Каяк
Віндсерф
Яхта
Ласти+Маска

Повідомлення

Останні коментарі

Від SMAUH в новині:
95 річниця підняття українського прапора на флоті
Від prosto Ljybcja в новині:
4.8.3. Вишкільний Курс Провідників Морського Пластування (ВКПМП).
Від Jack Sparrow в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від prosto Ljybcja в новині:
5 березня 1950 р..
Від Emerytura в новині:
Свято Святого Миколая
Від adramelech в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від SMAUH в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від compo в новині:
ПРО100ЛІТО 2013: ніщо нам лихо, ні пригоди…
Від compo в новині:
Історія віндсерфінгу від початку - до наших днів
Від SMAUH в новині:
Їх звали Чорні Шлики
Від SMAUH в новині:
СКР-112. Як це було.
Від SMAUH в новині:
Зустріч Чорноморських Хвиль з членкинею куреня з діаспори.

Хто онлайн

Зараз на сторінці:
Користувачів: 0
Відсутні.
Роботів: 0
Відсутні.
Гостей: 43
Всього: 43

Недавно тут були:
adramelech alekhan
cousin Hubert D3BIHKA
Emerytura Handalf
heilga Jack Sparrow
kosu4ka KriLaN
Lana Wayne Lunatka
molfar os
prosto Ljybcja respect
Russel4 SMAUH
TT Wind


Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас" 

Друк

Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"     Ми завтра йдемо в море…  Нарешті. За плечима три роки будівництва, довгі два тижні дрібних, проте дуже важливих доробок, підготовка спорядження та закупка харчів. Нарешті наша рідна- кохана прикордонна служба дала нам добро на вихід в море. Правда  до Грузії нас таки не пустили. Яка б не була в нас “демократична” країна, бюрократів маємо з надлишком. В своїй загальній масі вони як правило відповідають згенерованій  класиком тезі: “…чином розуму позбавлені…”. І зрозуміло кожен хоче добре попоїсти… Ну як би там не було хабарів козацтво не платить принципово. Отож і вийшло так, що Рось з Гумою залишали “печеру” чиновників голосно грюкнувши дверима. Далі була остання вечеря- нарада в Миколаївському морському порту. За мискою гречки та склянкою міцного чаю практично вирішувалась доля нашої мандрівки. “Бути, чи не бути…”, а якщо “бути” то як ? Гарячі молоді голови пропонували наплювати на всі заборони і чкурнути таки до Грузії, а там видно буде. Проте найдосвідченіші і бувалі Гума, Доктор, Мисливець все таки переконали не порушувати “літери закону”. Далі дискусія змінила русло, проте не вщухла. Куди тоді, як не до Грузії?  Варіанти лунали різні. Ось кілька з них : “на о. Хортиця”, “до Одеси”, “до Севастополя”, “до коси Тузла”, “на о. Зміїний”….. Посиділи обмізкували, та вирішили більшістю голосів йти до Криму, в Севастополь. Капітан розписав вахти, призначив вахтових офіцерів. Всю залогу 16 чоловік було поділено на три вахти по 5 чоловік (кок буз звільнений від несення вахти). Моя вахта N 2 з 16:00 до 20:00 (денна) та з 04:00 до 08:00 (нічна). Решту часу можна було вважати умовно вільним. Винятками були “полундри”( Корабельні “алярми”.) та “аврали”( Загальні збірки на палубі для керування вітрилами чи якоїсь іншої роботи.). Нам докладно пояснили обов’язки вахтових.  Далі боцман погнав всіх спати, бо ж година була пізня. Я заліз в трюм і “зашився” в спимішок. Спати довго не хотілось, в голові мов бджоли роїлись думки. Шо воно буде, як воно буде ? “Та холера з ним, буде як буде…”.
Отже в п’ятницю 20 жовтня 2006 р Б. о 16:30 за Київським часом на “Спасі” було віддано швартові. Цю мить всі страшенно чекали, бачили в мріях та снах… Заспівав двигун, ми рушили в свій перший похід.

Судова роль ( Офіційний документ про розподіл ролей (обов’язків) на судні.)


1. Мирон Гуменецький “Гума”, ЧМ капітан
2. Віктор Попов старпом
3. Роман Муляк “Мисливець” хорунжий
4. Богдан “ ” лікар
5. Олег Малишевський “Дядя” боцман
6. Роман Кибальчич “Віні- Пух” кок
7. Роман Рось “Рось” отаман
8. Остап Іванишин юнга
9. Володимир Ступак “Зьома” матрос
10. Богдан Салій “Гудзик” матрос
11. Володимир Гривінський матрос
12. Олександр Біткін матрос, кіно-оператор
13. Володимир Шацький “Шаця” матрос
14. Юрій Лампіко “Мормон” матрос
15. Олександр Дітчук “Дяк” матрос
16. Іван Гаврилко, ВБ матрос

Вітер майже не відчутний, поверхня лиману- дзеркало …  Спокій…
Над  водною поверхнею немов винищувачі кружляють чайки. Раз- по- раз стрімко стрілою падаючи на воду. І зринають знов в небо зі здобиччю в дзьобі. Триває моя вахта, сиджу з Гудзиком на носі тримаюсь за леєр (шнуровані перила), вдивляюсь в окуляри далекогляда. Наше завдання завчасно попередти стернового про перешкоди . Бачу бакен, щосили перекрикуючи гул двигуна верещу: “Зелений бакен з ліва по бо-о-орту !!!!” Мордують душу сумніви: що як не побачу, зроблю щось не так, загроблю корабель..???? Тоді я не тільки поставлю в небезпеку своє, а й життя товаришів. Ні все буде гаразд, бо ж є Гудзь, що не побачу то він побачить. Напружую сильніше очі продоржую вглядатись в горизонт. Минаєм зелені, червоні бакени, будівлі порту, десятки суден різних конструкцій, великих та малих, зустрічні судна вітаються з нами дружнім гудком, а то і просто помахом руки. Рибальські тральщики, буксири з нагруженими різноманітним добром баржами, сухогрузи, пасажирські катери, якась моторна дрібнота. Та все і не перелічиш. За якусь годину наздогнав нас сухогруз “UNCAS” під турецьким прапором. Він довго-довго стояв на якорі арештованим в Миколаївському морському порту. Серед морячків та портових працівників ходила чутка що при митному огляді в каюті капітана знайдено було 15 кілограм кокаїну…!!! Ну і судно на арешті, капітан під слідством. Але видно, якось та справа вирішилась бо “UNCAS” ота “плавуча гора” нас наздоганяв. Капітан наказав швиденько ладувати гармату. І коли турок порівнявся з нами пролунала команда : “По туркам вогонь !”. Взревіла гармата виплюнувши з  свого жерла сніп вогню і хмару диму. Кілька чоловік з команди “турка” весело замахали нам руками. Темніє стає трохи складніше орієнтуватись. Вмикаєм топові (ходові) вогні на щоглі. Промінь ліхтаря, хай навіть доволі потужного, дає смутне уявлення що ж там по курсу. Минаємо кілька згаслих бакенів !?  (Йой!). Для загального уявлення “бакен” – триметровий залізний поплавок з ліхтарем на верхівці, ну і так метрів зо три підводної частини. Колір світла ліхтаря відповідає кольору бакена. Бакени виконують функцію коридору шо відділяє мілини від форватера (глибокої судохідної частини), а також маючи всі порядкові номери є непогапими орієнтирами. Тримається бакен на одному місці завдяки “мертвому якорю” (здоровенній бетонній плиті) і тросу яким то тієї плити міцно прив’язаний. Думаю не важко уявити наслідки зіткнення невеличкого дерев’яного судна на повному ходу з таким “щастям”. Все 20:00 кінець вахти. Йду в трюм спати.
     23:20 ми в Очакові. Капітан завітав до прикордонників, оформив всі формальності нашого перебування в порту.

21 жовтня субота.
03:50 вставання на нічну вахту. Швиденько тепло вдягаюсь. Вітер, злегка моросить дощик холоно бр-р-р-р… . Будим кока. Бурчить, явно незадоволений таким станом речей. Розумієм, самі сонні мов мухи. Готується кава для вахти. Перевіряєм рівень води в трюмі, випомповуєм, забивається велика ручна помпа, брудно лаємось… ,але продовжуєм помпувати малою і відром. Я порпаюсь в нутрощах помпи. Нерешті ніби все, працює і в трюмі сухо.  Будим пана капітана. Реакція така ж як і в кока… .  П’єм каву з вівсяним печивом. Зв’язуємось з прикордонниками по радіо, просимо дозволу на вихід. “Лебідь-Х” (“лебідь” – загальні радіо- позивні берегової прикордонної служби, “Х”-номер залежить від географічного розміщення) дає “добро”. Заводим двигун, пішли. Очаківський порт огорнув передранковий туман. “…Не видно ніц, хоч в око стріль…” минаємо ворота з двох бакенів. Йдем повільно, не поспішаєм. Гума попередив що далі мають бути два згаслі бакени. І тут мені стало дійсно не по-собі. Туман такий, що сокиру можна втикати. Дивишся в “молоко” і нічого далі кількох метрів не бачиш. В разі потреби повинен подати ліхтариком сигнал стерновому. Один блиск- перешкода по правому борту, два по лівому, три- прямо по курсу. Але …. не бачу ніц хоч вбий. І справа зовсім не в моїй короткозорості, бодай би їй. За деякй час бачимо вогонь маяка, що втішив нас. Отже ті бісові бакени ми якось проскочили і ось вже виходимо на простори Чорного моря. Далі спокійніше і легше, ніяких тобі форватерів, несподіваних мілин, дурних згаслих бакенів… Світає.
     08:30 кінець моєї вахти, заступає вахта на чолі з Мисливцем. Глушим двигун, ставим квадратне вітрило (S=100м²) і стаксель (трикутне носове вітрило). Швидкість 5-6 вузлів (морських миль на годину). Снідаєм. Миска гречки з тушівкою, два шматка хліба, два шматка сала, четвертина цибулини, кавальчик шоколадної плитки, кава з молоком, печиво. Спершу мили посуд в відрі забортної води з плином. Але то скоро всім набридло, відро одне, нас багато, якось незручно. Хтось спробував перехилившись за борт занурити тарілку в воду, вимиває ідеально. Одна лиш проблема, тре міцно тримати, бо вириває з рук. Дурний приклад заразний, то ж невдовзі так мити начиня почали геть усі. Кілька ложок та тарілок знайшли свій вічний спокій на морському дні. Благо в них недостатку не було.
     Відчуття від руху під вітрилами, абсолютно відмінні, від ти що можна відчути коли працює двигун. Корабель немов летить по поверні моря. Чути лишень шум хвиль та “дерев’яне” поскрипуванна корпусу і інших частин такелажу.
     11:45 помітили що стаксель полоще (тепіпає), виявилось він трохи надірвався, тож його замінили меншим. В день до трюму майже ніхто не намагався пхатись, навіть якщо робити було взагалі нічого. Справа в тому, що на чайці трюм заввишки приблизно 150 сантиетрів від пайол (дерев’яної підлоги) до палубного настилу. І перебувати там можна або навприсядки, або сидячи на пайолах, або лежачи на спальному місці на рундуку. Взагалі ліжками служать такі собі півкруглі ящики дуговою півкруглою площиною прикріпленні до внутрішньої сторони бортів. Так шо між рундуком та палубою є відстань так десь до 60 сантиметрів. Я постійно зриваючись серед ночі на полундру чи аврал бився головою об палубу, дивно як то не було гулі. Відстань між рундуками правого та лівого бортів була десь до 1,5-1,7 метрів, такий собі коридорчик, яким можна було доволі зручно пересуватись вздовж трюму. Моє спальне місце було на рундуках лівого борту, з одного боку від мене до щогли була прикручена важка двосекційна ручна помпа, а з другого боку був прикручений до борту кран виходу води з електро помпи. Тож іноді я навіть лежачи на рундуку, був на свому робочому місці.
     Залога була доволі монолітним, хоча різношерстним утворенням, різні за віком, освітою, іноді поглядами на життя ми маємо спільну мету і йдем до неї пліч-о-пліч. Докладаючи кожен до неї свій час, енергію, кошти. Ще в часи будівництва в Раковці виникла навіть окрема козацька субкультура чайки “Спас” зі своєю хоч і не сильно розвинутою говіркою.  Наприклад дуже багато працювали з французьким клеєм для дерева “Emfi” клей визначний тим, жо ду-у-уже погано відмивається від рук, та і від будь чого взагалі. Злазить лишень на 3 добу після двох діб інтенсивного відмиваня. Часом працюючи без рукавичок  всі мали чорні руки. Хтось жартома назвав це хворобою “ємфібуа”, так і пішло. Фірмова зупа Віні-Пуха “Йо-хо-хо” (з усього що є в запасах) ще жодного разу не біла схожа на попередню але нікому від того не переставала смакувати. Вже під час походу почали виникати клуби за інтересами, вони не були закритими іноді можна було належати одразу до двох. Виникли клуби “офіцерський”(думаю зрозуміло без зайвих коментарів), “кокі-клуб”(хто крутився на і біля камбузу у вільний час, та допомагав коку в його нелегкій праці), “боцманський” (хто допомагав боцману з рухомим такелажем.). В хвилини дозвілля всі, окрім вахтових, робили що хотіли, хто читав якусь літературку (“Лоція Чорного моря”, якісь журнали, хтось мав щось Паоло Коєльо…), боцман міг декламувати імпровізом вірші, а хтось просто дрімав лежачи чи сидячи на палубі. Особливою розвагою було погойдатись на штевні (самому носі) тримаючись за скульптурну голову козака Мамая, спиною спершись на штаг (напрямний стальний трос) стакселя. Відчуття такі немов взлітаєш до небес, а потім каменем падаєш до води. Сухим звісно не будеш, проте дух захоплює.
     В другій половині дня хвилі посилились, мені стало трохи … тойво… зле… , але терпіти можна. Берега не видно, орієнтуємось за GPS-ом.

22 жовтня неділя.
     Вночі під час моєї вахти перетерло і обірвало фал (линва за котру підіймать вітрило) стакселя. Змушені були заводити двигун. Хвилі стали ще більшими, і моє обличчя набрало блідо-зеленкуватого кольору… . Нудило мене дико. З огляду на мій стан Віктор (мій вахтовий офіцер) дозволив мені трохи схалявити з вахтою. І поспати в трюмі. В трюмі набиралась вода. Генератор не працює, на електро помпу надіятись не особливо доводилось. То ж  помпували ручними, і старим перевіреним методом- відром. Як говорить стара морська приказка “Найліпша помпа переляканий матрос з відром”.
     Хвилі 2-3 бали, я….. ну не взагалі, але….. . Голова розривається на шматки. Сніданкові вівсяна каша і кава немов показились в шлунку. Час від часу “заглядав” за борт. Була потіха для залоги. Навіть незворушному доктору стало весело. Попри все я намагався не втрачати доброго гумору, і сміявся теж. Сміх сміхом але кок сказав що в камбузі поселились демони, і хай готує хтось інший, бо і його теж трохи піднуджувало. Штормовим коком зголосився Гудзик. Яле я нічого не міг їсти окрім сухарів і чаю. Та й який сенс ???
     З’явився новий член залоги. На антену радіо на щоглі сіла велика чорна ворона. Зрозумівши, що там сидіти не надто зручно, нерелетіла і сілав на планшир, далі зовсім обнагліла і спокійнісінько гуляла по палубі. Кок кинув їй черствий шматочок хліба. Їсть з привеликим задоволенням. На друге вороні подали шматочок сиру. Так пташина собі потроху гуляла по палубі і освоювалась в колективі.
     Ремонтуєм з боцманом подертий стаксель. Я вломив два гачки, шию циганською голкою за допомогою плоскогубців. Переколов всі пальці. Нудить від хитанини, а тут ще те шиття в руках туди- сюди.  Словом мордувався я мордувався, доки боцман не зжалився наді мною і дошив сам. Ну але поломки на цей день не закінчились, тріснула рея (проте не вломилась) Рось з Остапом забандажували шнурком і ніби все стало гаразд.
     Погодка була ще та, хмарно, час від часу накрапав дощик хвилі 3-4 бали.  Бачили в льорнетку смерч. Правда не по курсу, а на достатньо великій відстані по правому борту, він  рухався в протилежну нам сторону і загрози не становив. Бачили покинуту нафтову плаформу. Часом з’являютьсь здоровені поодинокі хвилі, стерновий бере круто проти них, корабель стає майже вертикально “на свічку”. В такі секунди стає зовсім не по собі, папаєшся за що бачиш. А перейшовши гребінь такої хвилі все летіло вниз каменем, немов в прірву.  Далі був удар і зграя білих солоних  бурунів накривали ніс корабля.
     Намагались зв’язатись по радіо з якимось судном на горизонті, щоб дізнатись прогноз погоди на найближчі дні , але у відповідь почули тріскотню на якісь ніким з залоги не знаній мові. Йдем на двигуні. Близько 16-ї години вдалині побачили мис Тарханкут. Зграя близько 5 дельфінів близько години супроводжували нас, стрибали розсікаючи воду спинними плавниками немов ножами. Іноді коли дельфін вистрибував з води дуже близько від борту здавалось що він дивиться на мене з веселим докором. Не знаю чому, але мені так здавалось. Можливо то  сам себе чимось докоряв ? та як би то не було, відганяв від себе сумні думки. 20:00 зайшли в солоне озеро Донгузлав. По радіо викликали диспетчера. Нам дозволили стати на ніч на якір. Озеро спокійнісіньке, поверхня – дзеркало. Всі “хворі” на морську хворобу вздихнули з полегшенням. Кок почав готувати і невдовзі всі смакували сьорбаючи смачнющу гарячу зупу. Всі були добряче потомлені. Вахту скоротили до двох чоловік (тільки дві години). Всіх відправили спати.

23 жовтня, понеділок.
     Ранок почався з кави і ремонту такелажу. Шацю нашого неперевершеного верхолаза підняли на самий вершок шогли, він там висячи проводив ремонт блоків та фалу стакселя. Спелеолог за покиканням  Шаця завжди ліз в будь яку погоду на щоглу, щоб владнати неполадки. Знайшли ще одну трішину на реї, знов накладали бандаж. Видраяли палубу до кришталевого блиску. Поснідали. Почав моросити дощ. Всі понатягали на себе “непромокаці” (гумові плаші, комбенізони). Постала проблема дозаправки пальним. Видзвонили телефоном Тимура знайомого військового журналіста телерадіокомпанії “Бриз”. Тімур швиденько приїхав до селища Мирний та розповів про нас комадуючому Південної бази ВМС. Командир бази любязно запросив нас в гості на базу ВМС. Виник невеличкий конфлікт з прикордонниками, котрі забороняли нам рухатись в напрямку бази.
     На причалі №8 бази нас зустріли місцеві рибалки, місцевий прикордонник і кудлатий пес невідомої породи. На відміну від рибалок і пса, прикордонник нам не дуже радів. Був одягнений в шкіряну куртку, спортивні штани “на три смужки” та шлюбні туфлі з гострими носами. Він стрибав довколо нас тицяв посвідченням, намагався заборонити сходити з пірсу на сушу. Та шо нам J… . Невдовзі підкотилась чорне легкове авто з тонованими вікнами. Приїхав Тімур з командувачем бази. Командувач відвів в бік охоронця морських кресів, і щось йому довго пояснював. В решті нас пустили на берег, а військові моряки навіть обіцяли залити нам 100 літрів пального в подарунок. Також поступило  запрошення побувати на борту середньго десантного корабля “Кіровоград”.
     Зійти на тверду землю після кількох днів хитавиці, то щось неймовірне. Ходиш по ній, а тебе далі хитає….. . То звикав до води, а тут холера тре до суші…. От так похитуючись туди сюди гуляли ми берегом.
     На борту “Кременчука” нам провели детальну екскурсію по всіх закапелках. Вразила акуратність у всьму, чистенько, все блистить, працює. Гід котрого позначив нам капітан “Кременчука” знав судно від кіля до топових вогнів на щоглі. Тож відбою від наших запитань жартів, підколок не мав. Потім в Кают – компанії відбулося ближче знайомство двох залог. Морячки нам про своє життя-службу повідали, ми їм про свої мандри і плани. Перед відходом з бази нам подарували велику фотографію “Кремечука” в рамці на звороті  була написана фраза класика “Людей і кораблі єднають долі” і афтографи цілої залоги. Відходячи  ми салютували з гармати бравим Українським морякам.
     На ночівлю вирішили пристати  до 1-причалу при виході з озера Донгузлав.  Приїхали прикордонники на мотоциклі, оформити нам документи. Ці вже добре вишколені контрактники, при повному параді. Кілька чоловік відправились докупити свіжого хліба  в Мирний що за 9 км по косі далі.  Більша частина залишилась. Вечоріло, нам захотілось покупатись в морі. Але як виявилось пляж обгороджений сіткою і колючкою !!!??? (цікаво від кого ?). Вихід   знайшли доволі швидко нагнули сітку і пролізли під колючкою. Пісок переораний….. мда і прикордонний пункт близько. Та ми не особливо вагались. Ну що вже нам таке можуть зробити ? Порозбирались і купались голяка. Море не було дуже зимним, але і не було лагідно літнім. Від руху в воді світився планктон. Ми дуріли  мов малі діти. Пірнали в місячну “доріжку” , збирали мушлі.

24 жовтня вівторок
     07-00 Вийшли на двигуні  з озера Донгузлав. Зачепили дно. Від  удару перекинувся чайник з кавою, все…… напились …. .  Курс на Севастополь. Погода чудесна, небо майже безхмарне. Вітер попутний, виставили все наявне вітрильне озброєння. Швидкість близько 5-6 вузлів.
     Близько 16-30 заходим в Севастопольську бухту. Надзвичайно неприємно було при заході в бухту проходити повз два вартові російські військові кораблі. Доки ще терпітимемо присутність чужиньського війська на нашій території ? Нам наказано було пришвартуватись в Північній бухті між військових кораблів Українського флоту. На причалі нас вже чекали. Приємно вразила добра зорганізованість українських моряків. Нас швидко пришвартували до причалу, кинули розтяжки на сусідні кораблі. На борт  ступили моряки і журналісти. Купи запитань, знайомств, міцні чоловічі рукопотискання, вітання, побажання, подарунки. Капітан і частина залоги поїхали на прес – конференцію на ТРК “Бриз”. Я  як вахтовий залишився. Познайомився з мічманом з ракетного катера “Каховка”, матросами з “Кременчука”. Веселі і хороші хлопці. Травили про свою службу, про проблеми, мрії після служби. Жалілись на нахабство російських моряків. Росія за своїх добре дбає. Кораблі в ідеальному стані, постійно на навчаннях, матроси забезпечені всім. А про наш флот, складається враження, українська влада геть забула. Боєздатними можна назвати лишень кілька суден, решта ржавіє на припоні біля пірсу, потроху перетворюючись на плавучі казарми. Ну що ж то за бойовий корабель котрий вже близько 10 років не рухається ? А числиться як боєва одиниця… Однострої моряків розлазяться і линяють після кількох прань. Моряки змушені купувати російську форму, вона майже ідентична… .  Про боєві навчання моряки мріють як про велике свято. Але вони трапляються трішки частіше ніж сонячні затемнення. Благо годують моряків не зле. А загалом флот тримається на офіцерах інтузіястах.

25 жовтня
     Перше звільнення в місто.  Гуляєм по набережній, центр, музеї… .  Севастооль мені однозначно сподобався, щось є в цьму місті, якийсь шарм, майже як у Львова. Ввечері Рось давав концерт на скрипці. В нагороду за своє віртуозну гру отримав оплески і захоплені вигуки.

26 жовтня
      07-00 загальне вставання, вмивання, … .  Боцман вручив мені дві 20-ти літрові каністри і наказав сходити по воду на сусідній корабель “Кременчук”. Я як слухняний матрос метнувся виконувати наказ. Набрав води, коли сходив з судна знайомий вахтовий матрос запитав, а чо я ще тут ? Чайка вже відшвартувалась і рушила на двигуні кудись. Я сприйняв то як жарт, але підійшовши до місця стоянки побачив лиш Сашка Біткіна, котрий стояв злий-злий і тримав у німому відчаю руки як пророк Мойсей. Він ходив чистити зуби. От каже “приплили”. Телефони, гроші документи все лишилось на “Спасі”. Якийсь рибалка дав люб”язно нам свій телефон, і ми передзвонили до Гуми. Виявляється він поспішав до прикордонників і в тій метушні нас забули. Пішли ми з Сашком на паромну переправу чекати доки нас заберуть. Довго чекати не довелось, прибув Шаця і ми благополучно дістались до Графської пристані, де стояла чайка. Ні на кого ми не ображались, це був перший такий неприємний випадок. Дякувати Богу він був дрібним і незначним, проте став серйозним уроком для цілої залоги.
     10-00 вийшли з Графської пристані, взяли курс на мис Сарич. Хвилювання 3 бали. Мене знов почало нудити… .  Ставим вітрила. Швидкість 7,5 вузла.  16-40 минули мис Сарич. Спустили вітрила, запустили двигун, розворот , курс на Балаклаву. З моря вхід в вузьку бухту майже не помітний і лишень при самому березі з’являється стара генуезька фортеця Чембало. Підходили ми вже в сутінках, вхід в бухту позначений двома буями, навколо скелі, і все нагадувало якийсь містичний лабіринт. Два повороти і нашим очам відкрилось палаюче вогнями містечко. Балаклава по праву вважається однією з найкрасивіших стоянок Криму. Бухта повністю захищена від вітру і хвиль. Швартуємось, вечеряєм, йдем в душ. Гуляєм  нічною Балаклавою співаємо пісень. Перехожим відповідаєм шо ми розвідка першого полку гуцульської морської піхоти.

27 жовтня
     Екскурсія в штольню-док підводних човнів. Рось і там умудрився грати на скрипці. Акустика просто фантастична, ця нора ніколи мабуть не чула гуцульських мелодій. Гума домовився про зимову стоянку “Спасу” на території військового музею. А в самому музеї нам виділили куток для козацької експозиції. Там ми оформили чималу експозицію з гармат, весел, вітрил, та іншого корабельного начинняї. Експозиція має на меті познайомити відвідувачів музею з проектом “Козацька атлантика”, передати бодай за допомогою фотографій атмосферу шо царювала на борту під час побудови, випробувань та першого походу.

28 жовтня
     В вечері на борту чайки “Спас” в присутності шанованих гостей з яхти “Павел” відбувся ритуал посвяти в моряки. Ритуал виглядав наступним чином в чимале горнятко об’ємом близько 0,5 л  капітан наливав солоної морської води. Кандидат на моряка мусів без відривно залпом випити до дна, і прокричати так щоб всі чули: “Я моряк !!!”. Коли черга дійшла до мене то після випитої морської води з мого горла вирвалось сичання, а не крик. Сіль в’їдалась в язик, в потріскані від вітру губи, горло від неї стало хриплим. Але така дрібниця нікому не могла зіпсувати настрою. На честь новопосв’ячених моряків над бухтою лунало тричі “Слава!”. Завтра всі їдемо додому.
     Похід закінчився. Капітан заборонив два тижні говорити при зустрічі про похід між собою. Зберемось всі разом, і після без гарячих ємоцій поговорим і обдумаєм все що було. Стало трохи сумно, ми пережили ще один етап нашого життя, але нас чекає Атлантика. Незрівнянно складніша мандрівка, тож потрібно грунтовно готуватись. Тож  дивлюсь замріяно в майбутнє,  нехай діється воля Божа.

P.S. “…нас не злякає лавина, а ні Сахари піски, море нам по коліна, а Місісіпі но кістки… “


Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"

Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"

Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"

Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"

Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"

Осіння подорож Івана Гаврилка на чайці "Спас"


Підготував:
Іван Гаврилко, ВБ
  20 лютого 2008,  molfar
 (голосів: 0)
  Переглядів: 3925
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сторінку як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, чи ввійти на сторінку під своїм ім`ям.

Інформація


"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 липня 2014 14:55 adramelech
Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga

Хмарка міток

Потрібний для переглядуFlash Player 9 або вище.

Показати всі мітки