Після коляди, яка тривала до ранку, важко просинатись, але дякуючи сучасному прогресу, а саме – мобільному телефону, який … підніме і мертвого... довелось згрібати кості в тверду купку і рухатись в напрямку Львова.

Отже, день 9-ого січня, який не обіцяв, окрім пронизливого вітру та морозу, нічого хорошого, почався з настирливого дзвінка від Сергія Лєхана. «За дві години прибуваємо…»- це все, що потрапило до моєї свідомості.

(Невеличка ремарка: Сергій Лєхан з клубом мандрівників «Вершина» та станицею «Білгород» ПЛАСТУ-НСОУ провів зимові канікули та святкування Різдва біля підніжжя Говерли. До цього дня вони встигли побувати в Івано-Франківську, перебрати там у пластунів Вифлеємський Вогонь Миру і винести його на Говерлу. Останній свій день перебування на Західній Україні вони мали плани провести гуляючи старими вулицями Львова, тому розчаровувати їх ми не мали права….) ТОМУ…

Душ, збирання, дорога…. Правду кажуть: «Хто спішить, той людей….» Телефон лишився в батьків дома, а я на півдороги до Львова. Отже, велике дякую тату, який передав телефон наступною маршруткою, велике дякую Маріко, яка не розгубилась і твердо стояла на пероні очікуючи гостей. (За цей день дякувати буду ще багато…так що майте терпіння)

Після недовгої прогулянки гостей до Львівської станиці моє фіаско не закінчилось, бо вона виявилась замкненою. Отже, дякую станичному Олесеві Мікулі, який швидко привіз ключі, також дякую 16-тьом туристам, за те що їх не покидав хороший настрій, і за те, що з речима на тісних сходах вони ще й намагались колядувати.

Незабаром, залишивши все спорядження, перекусивши, обмінявшись різдвяними подарунками, ми вирушили в довгоочікувану екскурсію старим Львовом. Побували всюди, де тільки дозволяв час, а саме – в церкві св. Юрія, поряд з пам’ятниками Іванові Франкові, св. Юрію і Тарасові Шевченкові. На площі Ринок, Різдвяному ярмарку, вернісажі та в Дзизі. Також не забули зайти до Вірменської церкви, Домініканського собору, храму Петра і Павла та інших місць. А після цього наша компанія взяла курс на вежу Ратуші. Оскільки я була тут уперше, то в мене, як і у гостей, вигляд нічного різдвяного Львова з висоти пташиного лету закарбувався у пам’яті, мабуть, назавжди.

За час перебування у Львові гості встигли набратись хороших вражень і бажання повернутись сюди ще раз, щоб побачити все те, що не встигли. Не забули також поповнити наплечники львівськими презентами, серед яких, звісно, були славнозвісний львівський шоколад та кава…

Ледве доволочивши ноги до домівки, ми всі перекусили, обмінялись контактами, тепло попрощались і вирушили. Дякую гостям гостям за відвідини, за цікаві історії та різдвяний настрій! Також хочу подякувати станичному, який допоміг провести гостей на поїзд та закрити домівку.

І, наостанок, дякую Данилові і Любчикові за те, що підібрали нас з Маріко і привезли до пана Румпеля, бо нам навряд чи вдалось би добратись туди своїми ногами. Дякую панові Румпелю за теплу гостину і спільну коляду, за те, що не забуває українських звичаїв і заохочує їх дотримуватися.

Ну і не можу обійтися без величезного спасибі прекрасному вертепу, в складі Петра Садового, Івана Подоляка, Оксани Пужаковської, Василя Бліхарського, Марти Кулакової та продюсера вертепу - Богдана Ємеця або, як люди кажуть, Хіппі. Дякую їм, що, проклавши довгу дорогу від хати до хати, завітали й до нас і принесли славну звістку: «Христос народився!»