Майже-перед-слово
Ми навіть трохи приколювалитсь над наступнорічною назвою, адже минулого року було «У пошуках Шуха», цього – «У пошуках...», то ж наступного, певно, буде «У...», а через рік... Хм. В лапках буде пусто. Хі-хі, смішно буде, мабуть.
Але це буде нашою проблемою аж через два роки, тож зараз для чого мучитись над цим?!
Отже, «У пошуках...». Цю назву ми омудрились використати у своїх цілях, і кожен день ми шукали щось інше – разок випало красу (день вмивання і чистоти), шукали також адреналін – коли лазили по печерах, одного разу, на жаль, нам довелося шукати взаєморозуміння, бо щось воно дуже далеко втекло...
Але, загалом, все пройшло досить непогано. Мандрівний табір почався 26 липня (відкриття біля с. Недітичі), хоча охочі складати плавзасоби почали з’їжджатися ще 24. Хочеться подякувати Садовому Тарасу та двом його друзям-близнюкам (на жаль, імен не пам’ятаю), які приїхали просто допомогти. Спільними зусиллями 5 байдарок – три трійки тайміньки і дві двійки – таймінька і салютка, два катамарани-четвірки Славко і Нелько, а також гордий екземпляр минулорічних пошуків Шух до вечора 25 липня вже були готові та тільки й чекали, коли їх спустять на воду. Того ж таки дня ми провели ватру-знайомств та вже тоді зрозуміли, що нам попалися унікально неспівочі діти (чесно скажу, в житті раніше такого не бачила!), які би швидше базікали, а ще краще б пішли спати.
Наступного дня через деякі, назвемо їх технічні, неполадки довезення харчів, ми вийшли на воду лише після обіду. Інструкторами на плавзасоби були провід, тобто Микола Гнатів, Юля Полюга, Олена Бойчук, Олена Галушка, Славко Лехнич, Степан Старовецький, а також досвідчений турист-фотограф, не пластун, Валентин Петрович. Причалили поблизу села Києвець близько сьомої години вечора.
Маршрути наступних двох днів – Києвець-Журавно та Журавно-Галич ми пройшли без особливих подій та яких-небудь пригод (запам’ятався, хіба, невеличкий перекатик, який, однак, викликав море захвату в публіки. Їм би на Черемош...)
Далі, тобто 29 червня, була днівка у Старому місті. День пройшов цікаво – зранку, за сніданком, побавились в футбольний тоталізатор – шестеро людей за те, що виграє збірна Німеччини і вісім за Іспанію. На кону, безперечно, мокання. Потім пішли на Службу Божу в церкву св. Пантелеймона, де також мали невелику екскурсію та фотосесію. По тому прогулялися в Галич подивитися на розвалини замку та поїсти морозива. Ввечері купалися. Багато купались, от лише народ жалівся, що вода по коліна. Таке враження, що ми вміємо піднімати рівень води в ріці!
Дуже запам’ятався мені один момент, я довго сміялась. По дорозі з Галича в табір Олена Бойчук, подруга ІІ ас, назбирала лікарських рослин до чаю – м’яти, материнки і ромашки. Віддала то вахті і сказала: «Киньте в кип’яток і будемо мати дуже прикольне пійло». Вахта, звісно ж, ствердно кивнули головами і одразу ж забули. А коли настав момент робити чай, то виявилось, що по рослинках давним-давно походили, потоптали і замазюкали їх ногами. Олена розізлилась і заставила вахтначальника йти збирати рослини знову... Він пішов. Бачили б ви, що він приніс! Я довго катулялась від сміху і ледве перехопила його, щоб він то не кинув в баняк. Що ж, він приніс, як і бачив – зелене, біле і фіолетове. Тільки то були явно не ромашка, материнка і м’ята. То був самий натуральний букет квітів, далеких від цілющих, який він вкінці кінців подарував писарці, щоб вона не злилась, а чай довелося робити з пакетиків.
30 червня дісталися до Довгого, 1 липня – до Горигляд. А от в Гориглядах... Мали ще одну днівку! Дуже прикольну, бо ми не матраснічали в таборі, а ходили на прогульку до каплички та хреста на честь полеглих у Великій Вітчизняній війні, а потім лазили по печерах. Насправді, про них ми прочитали в журналі «Карпати», але там було написано про п’ять, а ми знайшли лише якісь три ходи, тому визначити, які саме з них ми відвідали, було складно. Повернувшись до табору учасники геть розслабились і готували вечерю п’ять годин – в них то вода закипала, але не було що кидати в неї, то навпаки і т.д.
3 липня ми прибули до Косьмирина, де ходили дивитися на водоспадик і трішки полазили по скелях, а 4 вже дісталися до нашого пункту призначення – тобто, до місця першого морського табору – с. Монастирок. Цього дня ми снідали в шостій годині. Але не тій, що 6.00, а тій, що 18.00. Чому – з однієї простої причини – стійка провинилась і ми не мали нормального прийому їжі, а зразу ж вийшли на воду зранку. Скажу чесно, всі були такі замучені та виснажені за ці 25 км, що і перше, і друге виїли як має бути, навіть тарілки облизали )))
5 липня о 12.00 як за Капітанським, так і за часом Львівської Головної Пошти, провели закриття табору, на якому учасники жорстоко і безжалісно мокнули провід, після чого зі спокійною душею поїхали додому.
А провід зостався на Літній Зустрічі...