Все почалось з того як кожен з нас вдихав останні ковтки літа і не намагався щось змінити! Подзвонив Чук і сказав: збирай команду і гайда на вітрильний вишкіл на Чайку в Херсон. Не дуже великими зусиллями нас аж троє, Петро, Іван і Т-Т(майстер практичного пластування), зібрались і сиділи в поїзді на Херсон. Нас мучило тільки одне питання, а що і за які гроші ми будемо їсти? Після добового переїзду ми нарешті на херсонській набережній чекаємо на моторний Бот, який перевіз нас до місця стоянки Чайки.

Коли ми нарешті побачили її красу, Чайка вкотре нас зачарувала. Хоча кожен з нас бував на її борту і чогось трішки вчився, ніхто не мав практики походу на Чайці! І тільки ми ступили на її борт, тільки привітались з козаками, - ми зрозуміли, що все буде добре і роботи в нас буде предостатньо. Козаків було всього п’ятеро (Гума капітан, Вітер, Непийпиво, Васильович і Павло),був ще Дмитро, який по наказу Гуми за 10хв передав мені обов’язки Боцмана і за пару годин відлучився від нас. Ми не встигли навіть зняти чисті футболки як стали до роботи: підв’язували підв’язку до квадрата, квадрат до реї, а зверху ще марсік на веслі, змивали палубу і все ховали по своїх місцях, яких самі точно не знали.

На годиннику "12.00" і нарешті команда капітана: "підняти вітрила, браси на корму, шкоти розвести по бортах" і 120 квадратних метрів вітрил замаяли над палубою Спасу. І ми рушили вверх по течії Дніпра, вітер фордевінд не досягав двох балів, а ми з такими вітрилами ішли 7-8 вузлів в часи поривів бувало і 9 вузлів!!! Погода приємна, сонячна і ми сіли за камбузний стіл думку думати: порахувались і нас виявилось аж вісім козаків; поділились на три вахти якраз по одній денній і нічній на команду, разом 8 годин на добу! Потім ми зрозуміли, що дуже хочемо їсти і просили кока (Васильовича) про обід, він нас приємно здивував нагодувавши нас смачнючими макаронами по-флоцьки і солониною з хлібом, яку, до речі, прихопив з собою побратим Непийпиво і вистачило її всім до схочу до кінця походу. І тоді ми зрозуміли, що з камбузом в нас все буде добре, хоч були проблеми з газовою плиткою, та то дурниці. Ми (тобто Чорноморці нас трьох так і називали) почали задавати питання куди, як і навіщо ми ідемо. Гума сказав: "головним завданням нашого походу є знайти місце для зимівлі Чайки, а наразі ми рухаємося в Нікополь". Відповідь була достатньою і ми зрозуміли, що точного дня завершення нашого походу немає, нас це не дуже і бентежило. Мені випала честь виконати висотні роботи: вилізти на вершечок щогли і вчепити там колдун, щоб добре було видно напрямок вітру. А ще ми купались, вчили різні морські терміни і помалу наближалась ніч і Каховські шлюзи, шлюзи ми пройшли в 24.00 і дізнались що їх ціна тепер 260грн, тобто зросла вдвічі за останній рік! Був один маленький поривчик і далі штиль, ми пустили вітрило і вночі рухались на двигуні, який під ранок перегрівся і ми мали новий клопіт.

Зранку вітер дув в борт. Ми підняли гафель і стаксель та пішли далі. В попередній день ми так натягались за фали і шкоти, що з ранку боліли долоні.




ТТ зайнявся вистрілами з гармати і так став Гармашем! На нині нашим головним завданням було добратись до обіду в Капулівку де могила кошового отамана Сірка. Іван вирішив зробити собі козацький чуб і я зайнявся стриженням, а потім і бриттям його голови.




Ми перебрались в козацькі строї і причалили до берега, де нас гостинно зустріли місцеві козаки. Курган, який насипали Сірку був справді величний і, як казали козаки: «тут відчувається Така енергетика». Відправили панахиду, дали залп з гармати, зфоткались і сіли за дружній козацький стіл з смачнючою юшкою, кулішем і ще багатьма наїдками! На ніч ми там і залишились! Там неймовірно красива природа, про яку я, людина з Заходу, читав тільки в книжках. І цілий час кидалась риба, яку я з нашими нікудишніми снастями намагався злапати до другої ночі, але так і не злапав.

Доброго ранку! Частина екіпажу зійшла на сушу і поїхала дивитись на місце, де в майбутньому козаки побудують нову Січ! Ми залишилися і мали через годину відчалити; прийти в домовлене місце по решту екіпажу. Це ми так і не змогли зробити самотужки, бо Чайка досить сильно засіла на мілину, прийшла решта екіпажу і до обіду ми таки зрушили з мілини, перепробувавши перед тим масу способів. Але біда одна не ходить, бо зразу у нас поламався Гафель рівно на дві частини, Чорноморці взяли справу в свої руки і за допомогою навиків практичного пластування наклали шину у вигляді весла на смертельно раненого, і за півгодини чарівними вправами поставили його на ноги. До речі, в подяку за порятунок Гафель чудово відпрацював нам до кінця походу. І ми вирушили в Нікополь. Вітер Галфвінд досягав трьох балів, ми підняли гафель і стаксель і пошпарили на всіх парах (10-12 вузлів), добрались до корчми під назвою «Три накати» буквально за дві години, де нас зустрів власник (також козак) і почалося… Ми приготували юшку, засмажили рибу, повечеряли і почали вголос мріяти і розказувати всякі байки аж поки не позасинали!

Новий день почався і кожен знав, що цей день присвячений капітальному ремонту і пресі. Найбільше проблем було з двигуном: поламався генератор, холодильник і ми замінили масло в редукторі! Ці неполадки під вмілим керівництвом Капітана і Непийпива ми вирішили! Павло вирішив проблему з відкачуванням води з трюму, ТТ навчився робити картуші і наробив їх цілу пачку, Васильович займався камбузом, Вітер вирішував деякі юридичні і інформаційні питання, Чорний ставив латки на прогнивше вітрило (геную), а я пошив підсрачник і розбирав завали в боцманській. Впродовж дня приходити місцеві жителі, розглядали чайку і не вірили своїм очам!

І знову ранок, привезли генератор, двигун остаточно відремонтували. В нас від півторидобової стоянки вже свербіли руки постояти на стерні і потягати за фали, но до обіду ми ще приймали журналістів і їздили до пам’ятника Батьку Махну. 16.00 і ми нарешті піднімаємо гафель і травимо бакштаг на правому борту.




На цей раз ми подумали і перед виходом закупили 102 кіло кавунів (вистачило якраз до кінця походу). На цей раз вітер був противний і прийшлось ходити галсами, но в тому був великий плюс, бо практика - то велика сила, ми зрозуміли, що на Чайці міняти галси не так просто як на яхті, а особливо поворот Фордевінд. В першій ночі вирішили стати на ночівлю і мали заодно практику як кидати якір (Плуговий)! До речі, навігація, лоція і картографія найкраще вивчається і закріплюється під час нічного походу, ми так і казали: «о це так практична навігація, тільки по приборах»!

Вставання і знов в дорогу наступний пункт призначення Запоріжжя, острів Хортиця. На годиннику 11.00 і в нас на траверсі місце нашої стоянки Крива Бухта. Причалили, перевдягнулись в строї і люб’язно прийняли чергових журналістів, прибув відомий місцевий козак Сабодаш і привіз запас продовольства, в тому числі м'ясо в’єтнамської свинки, яку заколов спіцяльно до нашого приїзду і привіз з собою Отця, який відслужив молебень, вигнав злих духів і освятив Чайку. Так і наступив вечір, а за ним і ніч…

В цей ранок вирішувалась наша доля: йти до Києва на фестиваль «КРАЇНА МРІЙ», незважаючи на то, що вартість шлюзів нам ніхто не проплатить, а то лишніх 2000 гривень, їхати в Дніпропетровськ, дивитись на ще одне місце можливої зимівлі, чи вертатись назад в Капулівку? Зваживши всі за і проти капітан вирішив піти на Хортицю подивитись музей і відбудову Запорізької Січі, а потім гайда на зимівлю в Капулівку! Музей зроблений справді файно, багато експонатів, зачіпається не тільки козацька доба, а ще княжа доба і аж до Другої світової. На Січ ми так і не попали, і рушили далі.

Вирішили обійти Хортицю з другої сторони (довжина острова 12км. ширина в найширшому місці 3 км.). По дорозі ми натрапили на острів Байди, де була збудована перша Січ, площа цього острівця всього 4.6 гектара. Ми звичайно висадились і обійшли його вздовж і в поперек, і зустріли там неймовірну кількість змій, дехто з нас вважав, що це гадюки, а дехто, що то полози. Коли ми розпитали в місцевих, вони назвали їх «водяними вужами» і сказали, що вони зовсім не отруйні, хоча на вужів вони були слабо подібні, все таки більше на гадюк. Ми натягнули, ще один штаг і підняли тепер два стакселі і гафель, з боку і в дії грало воно просто чудово. І ми рушили далі обдивлятись красу Хортиці. Вже вечоріло і нарешті течія нам допомагала йти, а не заважала. Як тільки ми залишили хортицю по заду, зірвався такий штиль, що ми почали жартувати і називали то «сплав по Дніпру на Чайці», но тим не менше, наша швидкість була 1.5-2 км/год, ми вирішили не зупинятись і до ранку таким темпом пройшли 20 км.

Ранок, вітер трохи піднявся на траверсі, Енергодар, як завжди купа рибальських сіток, і команда захотіла подивитись місто, бо хтось сказав, що там дуже красиво. Наша спроба увінчалась провалом, бо ми попали в порт на краю міста, а назад не мали часу вертатись. І рушили в мандрівку під високовольтні лінії під якими добре треба було маневрувати, щоб залишитись живими, я стояв на стерні і всі залишились живі. На вечір ми добрались в барлогу, то був Капулівський рибний колгосп з пірсом 30*5 метрів. Ми причалили і сумно почухали свої голови, і погладили чуби, бо розуміли, що то кінець походу і залишився лиш довгий процес розвантаження. Ми повечеряли і лягли спати…

Неділя самий підходящий час для розгрузки. Ми розвантажували, розвантажували, розвантажували, розвантажували і так до розвантажувались, що не встигли на поїзд. Перевозив все майно з Чайки в гараж на своєму славному Бобіку славний козак Тирса (в народі просто «Ета самає, як його?»). На вечір прийшли місцеві рибаки з оковитою і файною закускою, і сіли з нами їсти юшку. Вони роз’яснили нам, що таке юшка першого, другого, третього і вищого сорту, а мене навчили «плотувати» рибу. Після чергової чарки, коли в них закінчились моряцькі історії один рибак вирішив вженити мене на своїй 18 літній доньці з четвертим розміром і пообіцяв золоті гори, тільки би я залишився…

Нарешті встало сонце і розвіяло всі сни і мрії, які приснились нам востаннє за цей похід на палубі Чайки. Поїзд на 12.00 і всі дружно взялись драяти і зливати палубу! Це були останні миті нашої розмови з Нею, кожен з нас дякував їй зате, що Вона зробила для нас і я впевнений, що кожен заповів повернутися ще на Її борт...!


24.09.2009 р.Б.
СКОБ Гребець Петро Садовий


Чайка "СПАС" на виході з Херсону.
Серпень 2009го року.
© Дмитро Купріян (залоговий моторист, фотограф на чайці СПАС)


Ізгниле вітрило на чайці "СПАС".
29 серпня 2009го року.
© Дмитро Купріян (залоговий моторист, фотограф на чайці СПАС)


Ізгниле вітрило на чайці "СПАС".
29 серпня 2009го року.
© Дмитро Купріян (залоговий моторист, фотограф на чайці СПАС)