Єдина Країна! Единая Страна!
закрити

Хто ми є

Пластовий курінь «Чорноморці»
«Чорноморці», як курінь старших пластунів був організований 1926 році. Патроном куреня є Святий Миколай чудотворець, покровитель всіх мореплавців.
Головною діяльністю «Чорноморців» в Україні є організація і проведення крайових, окружних й станичних таборів, вишколів та акцій. Більшість членів куреня є інструкторами з практичного мореплавства та водного мандрівництва.
Детальніше...
Пластовий курінь «Чорноморські хвилі»
16 Курінь УСП "Чорноморські хвилі".
41-ий курінь УПС "Чорноморські хвилі".
Детальніше...


Про нас

Чорноморці в інтернеті

Офіційна курінна сторінка Чорноморців
Перейти...

Дописи і звіти

Читати дописи і звіти з наших таборів і акцій
Перейти...

Додати новину

Учасники можуть додавати новини на сторінку
Перейти...

Про ПЛАСТ

Дізнатись більше про ПЛАСТ і скаутинг в Україні
Перейти...


Опитник

Ваш улюблений засіб пересування

Катамаран
Байдарка
Каяк
Віндсерф
Яхта
Ласти+Маска

Повідомлення

Останні коментарі

Від SMAUH в новині:
95 річниця підняття українського прапора на флоті
Від prosto Ljybcja в новині:
4.8.3. Вишкільний Курс Провідників Морського Пластування (ВКПМП).
Від Jack Sparrow в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від prosto Ljybcja в новині:
5 березня 1950 р..
Від Emerytura в новині:
Свято Святого Миколая
Від adramelech в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від SMAUH в новині:
Куреню «Чорноморці» вручили морський кортик військово-морських сил ЗС України
Від compo в новині:
ПРО100ЛІТО 2013: ніщо нам лихо, ні пригоди…
Від compo в новині:
Історія віндсерфінгу від початку - до наших днів
Від SMAUH в новині:
Їх звали Чорні Шлики
Від SMAUH в новині:
СКР-112. Як це було.
Від SMAUH в новині:
Зустріч Чорноморських Хвиль з членкинею куреня з діаспори.

Хто онлайн

Зараз на сторінці:
Користувачів: 0
Відсутні.
Роботів: 2
GooglebotYandex
Гостей: 84
Всього: 86

Недавно тут були:
adramelech alekhan
Anna cousin Hubert
D3BIHKA Emerytura
Handalf heilga
Ivan_S Jack Sparrow
kosu4ka Lana Wayne
Lunatka molfar
one gog prosto Ljybcja
Russel4 SMAUH
TT Wind


СКР-112. Як це було. 

Друк

КОРАБЛІ-ГЕРОЇ (наша доба «СКР-112»)
Мирослав МАМЧАК, капітан 1 рангу, член Севастопольської організації “Спілки офіцерів України”, м.Севастополь



Сторожовий корабель СКР-112 першим серед кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР проніс Державний прапор України Чорним морем і, не зважаючи на збройну протидію, став першим бойовим кораблем сучасних Військово-морських сил України. Він став не лише першим кораблем і легендою вітчизняного флоту, але й героєм боротьби за відродження Українського флоту у Чорному морі.

Акція підняття Державного прапору України на кораблі, відкрите повстання проти національного переслідування структурами колишньої колоніальної комуністичної влади, відкритий опір насиллю і, без сумніву, героїчний перехід із оз. Донузлав до порту Одеса явилися проявом апогею драматичних військово-політичних подій, пов’язаних з агонією військової системи колишнього СРСР і відродження на їх базі Військово-морських сил незалежної України.

Екіпаж СКР-112, не відаючи про події минулого морської історії України, повторив подвиг есмінця «Завидний» 1917 року і цим об’єднав історичний процес розвитку України як морської держави, довівши його поступовий природний характер.

Сміливий і відважний перехід СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній міждержавний політичний «дев’ятий» вал, викликав світову інформаційну сенсацію, а сам корабель був охрещений «Потьомкіним» Українського флоту.

Сторожовий корабель третього рангу «СКР-112» проекту 159А був закладений 26 квітня 1967 року на стапелі Прибалтійського суднобудівельного заводу «Янтар» у Калінінграді під заводським номером 191 і спущений на воду 15 серпня того ж року. Після завершення добудови на воді і проходження заводських випробовувань він 12 січня 1968 року був зарахований до реєстру кораблів ВМФ, а 30 травня 1968 року – до кампанії Балтійського флоту. 11 червня 1968 року був зачислений до військово-морської бази Балтійського флоту з базуванням на порт Балтійськ. Корабель мав довжину 82,3 м, ширину – 9,2 м і осадку у воді – 2,85 м. Водотоннажність корабля була рівною 1077 тон, а екіпаж корабля нараховував 108 чоловік. Слід сказати, що у 1950-1960-х роках у ВМФ СРСР для заміни застарілих паросилових сторожових кораблів проекту 50 велись активні дослідження по розробці нового покоління невеликих, проте потужних, морських протичовнових і сторожових кораблів. Підсумком цієї роботи став проект 159, модернізований в 1960-і роки в проект 159А. Характерною особливістю їх енергетичної установки було цікаве конструкторське рішення по застосуванню комбінованої газотурбінної головної енергетичної установки (ГЕУ), в якій головні дизелі працювали на середній вал, а головні турбінні установки – на бортові. Потужність енергосилової установки складала 36000 к.с. і корабель міг розвивати швидкість до 33 вузлів. При економічному 14 вузловому ході дальність плавання складала 2000 миль. На озброєнні корабля знаходилися дві протиповітряні артилерійські башти закритого типу (носова і кормова) двохствольних автоматичних артустановок АК-726 калібром 76мм. і управлінням від радіолокаційної станції ППО «Фут-Н», два п’ятитрубних торпедних апарати калібром 400мм, чотири протичовнові реактивні бомбометні установки РБУ-6000. В якості основного радіотехнічного озброєння на кораблі були установлені РЛС «Фут-Н» і гідролокаційні станції «Титан» і «Вичегда». Антена ГАС розміщувалася під кілем корабля в титановому обтікачу, що було першим досвідом у ВМФ застосуванням титану в кораблебудуванні. 21 вересня 1968 року СКР-112 був переданий Чорноморському флоту і осінню того ж року здійснив перехід навколо Європи з Балтійська до Севастополя. У Севастополі був включений до складу бригади охорони водного району і, поряд з бойовим чергуванням по охороні головної бази флоту, виконував завдання бойової служби в Середземнім морі. З 30 серпня 1969 року по 31 січня 1970 року під час бойової служби надавав збройну допомогу ВМС Єгипту. З створення нової на Чорноморському флоті Кримської військово-морської бази на озері Донузлав СКР-112 увійшов у 1975 році був включений до складу кораблів 17-ї бригади охорони водного району з базуванням на оз. Донузлав. Для розміщення нової бази в пустинному до того озері на його узбережжі був спеціально збудований портовий комплекс і селище Новоозерне.

З липня 1972 року по червень 1975 року сторожовим кораблем СКР-112 командував капітан-лейтенант Борис Кожин, майбутній перший командувач ВМС України. Під його командуванням СКР-112 п’ять разів у Середземному морі виконував завдання бойової служби тривалістю по шість місяців кожний з виходом корабля в Атлантичний океан. З 27 травня 1980 року по 10 лютого 1981 року СКР-112 пройшов середній ремонт на севастопольському «Севморзаводі імені С.Орджонікідзе».

Перебуваючи у складі 17-ї бригади кораблів охорони водного району СКР-112 постійно відзначався у бригаді й базі як один з кращих кораблів з багатьох видів бойової підготовки, продовжував регулярно і успішно виконувати завдання бойової служби та бойових чергувань по флоту в Середземному і Чорному морях. В 1989-93рр. командиром СКР-112 являвся капітан-лейтенант Сергій Настенко.

З розвалом Радянського Союзу і проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року на Чорноморському флоті військова служба почала штучно політизуватися, направлятися командуванням ВМФ СРСР в русло відвертої антиукраїнської діяльності. Політизацією флотського життя, а з ним і територій його базування, командування флотом намагалося в руслі тодішньої російської політики якщо не втягнути Україну під покров СНД, то, принаймні, при допомозі створеної флотської проблеми залишити в кордонах Росії якщо не Крим, то бодай Севастополь. Незважаючи на Дагомиську угоду Президентів України і Росії 1992 року, на кораблях і в частинах флоту посилився тиск командування флотом на тих військовослужбовців і військові колективи, які присягнули на вірність українському народові. Такі дії відверто підтримувала кримська влада та багато-хто з київських урядовців. Складалася парадоксальна ситуація: за патріотизм до своєї країни і вірність своєму народу у ній же жорстко переслідувалися ті військові, хто присягнув її обороняти, і переслідувалися людьми, по-суті, зайшлими, чужими Україні. Ці люди займали в Україні, а надто у Севастополі і в Криму, керівні посади хоча являлися відвертими колаборантами і зрадниками українського народу. В українських моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку у першу чергу командування Чорноморського флоту і місцевої влади, дії яких були синхронними. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули на вірність українському народу, в буквальному значенні втікали з кораблів ЧФ і зверталися за допомогою до орггрупи ВМС України.

Особливої гостроти набрали події у Кримській військово-морській базі по відношенню до особового складу 17-ї бригади кораблів ОВР, у тому числі і СКР-112, який під керівництвом командира бригади капітана 2 рангу Юрія Шалита ще 26 січня 1992 року урочисто у складі бригади прийняв присягу на вірність народу України.

Першим 12.03.1992 р. з посади був усунутий комбриг Юрій Шалит, а 13 червня усувають з посади начальника штабу бригади капітана 2 рангу Миколу Жибарєва, за ним заступника командира бригади капітана 2 рангу Юрія Тарабукіна, помічника командира дивізіону по роботі з особовим складом капітан-лейтенанта Василя Горобця, начальника берегової бази майора В. Устименка. Офіцерів бригади, які присягнули Україні як неблагонадійних командування стало виключати з списків на отримання житла, заборонили їх сім’ї поселятися у військовий гуртожиток, позбавляли чергових звань, а їхніх дітей - місць у дитсадках. Хотіли України – хай терплять цю «нєзалєжность»!, досить часто лунало на різноманітних нарадах україноненависників. В бригаду заборонили доставку української преси, у першу чергу газет Міноборони України «Народна армія» і «Флот України». Матросам і старшинам строкової служби заборонили видавати обмундирування, протести прокурора Донузлавського гарнізона на антизаконні дії командиром бази контр-адміралом О. Цубіним просто ігнорувалися. Все це виявилося останніми краплинами, що переповнили чашу терпіння українських моряків, бо тих, хто присягнув Україні зводили до положення другосортних людей в їх державі.

Що стосується СКР-112, то міри впливу на нього підбиралися прискіпливо та усестороннє. Слід сказати, що за підсумками зимового періоду навчання 1992 року СКР-112 єдиним кораблем у бригаді отримав оцінку «добре» і був оголошеним кращим кораблем бригади, він же був визнаний кращим бригади по протичовновій, протиповітряній і протидиверсійній підготовці. Кращими в дивізіоні були його аварійно-рятувальна група і аварійна партія. Корабель більше всіх кораблів бригади ніс бойове чергування по флоту. І ось за таку службу від його командира капітан-лейтенанта Сергія Настенка стали вимагати рапорту на дострокове звільнення в запас. Причина: його відданість своїй Батьківщині - державі Україна. Коли за складання присяги на вірність народу України звільнення у запас було запропоноване і офіцерам штабу та командирам інших кораблів, терпіння в українських моряків урвалося – юридичного захисту не існувало, дії оборонного відомства України були млявими і не відповідали ситуації.

13 липня 1992 року начальник штабу бригади капітан 2 рангу Микола Жибарєв вийшов з відпустки. Того ж дня він доповів начальнику штабу оргрупи ВМС України, своєму колишньому комбригу кап. 2 рангу Юрію Шалиту, що новопризначений командир бригади кап. 2 рангу П. Калашніков без оприлюднення наказу оголосив йому про його усунення з посади начальника штабу з’єднання та заборону знаходитися на території з’єднання. Далі Жибарєв доповів про підготовку розправи з його підлеглими офіцерами В. Устименком, В. Горобцем, В. Зарембою, С. Настенком, Ю. Воробйовим, Ю. Петровим та іншими. Офіцери, відчуваючи пасивність керівництва Міністерства оборони України до бригади, що вже давно прийняла присягу на вірність народу України, вирішили на знак протесту проти дій командування бази і флоту, підняти на кораблях Державні прапори України і офіційно перейти в підпорядкування ВМС України. Було запропоновано використати для цього вихід кораблів на тренування до дня ВМС, яка була спланована на 21 липня.

Юрій Шалит погодився з таким планом і для остаточного обговорення ситуації та прийняття рішення направив офіцера орггрупи ВМС капітана 3 рангу Мирослава Мамчака, автора цих рядків, для проведення наради з М. Жибарєвим в селищі Новоозерному. Нарада відбулася на квартирі М. Жибарєва вечором 20 липня. Були присутні, крім М. Жибарєва і М. Мамчака, капітан-лейтенанти В. Заремба, Хачатуров і мічман С. Палій. Настенко був відсутній, проте з ним Жибарєв питання узгодив раніше. Було вирішено, що вранці знімаються з якорів і вийдуть в море а затим в Одесу СКР-112 (командир – С. Настенко), МПК-93(командир В. Заремба) і катер КСВ (командир м-н Палій).

Вранці першим знявся з швартових і якорів СКР-112. На його борту були присутні начальник штабу бригади кап. 2 рангу М. Жибарєв, офіцер штабу бригади С. Шитіков, заступник командира дивізіону В. Горобець і прибувший на борт старший тренування начальник штабу 307-го дивізіону кап. 3 рангу С. Семенов. Коли корабель знявся з якоря і швартових кап. 2 рангу Микола Жибарєв о 8.15. оголосив по кораблю, що як старший по посаді і військовому званні, вступає в управління кораблем і поставив завдання командиру корабля вийти на зовнішній рейд. В 8.30. кап. 3 рангу С. Семенов зробив спробу відсторонити командира корабля і вступити в управління кораблем, але був відсторонений командиром корабля і офіцерами штабу та відправлений в каюту. В 8.56. Державний прапор України на гафель корабля підняв командир відділення сигнальників старшина 2 статті Анатолій Палашов, призваний з Ялти.

«Коли ми побачили на щоглі Державний прапор України і почули заяву командира корабля, що йдемо в Одесу, - розповідав згодом матрос Олександр Шохов, - в екіпажу піднявся настрій. Ми були раді. Це був час нашої перевірки на державність, і ми його чекали. Сумніву в нашій правоті і діях нашого командира ні у кого не виникало. І ми за наказом командира йшли вперед не змінюючи курсу».

Як згодом вияснилося, командуванню дивізіону і бригади вранці 21 липня стало відомо про намір групи кораблів взяти курс до Одеси. За свою помилку поплатився В.Заремба – він сказав одному з офіцерів, який не прийняв присяги на вірність українському народу, що корабель піде в Одесу і порадив тому зійти на берег. Офіцер доповів командиру дивізіону, який з групою штабних офіцерів в час приготування МПК-93 до виходу в море просто пов’язав В. Зарембу на борту його ж корабля і командира грубо вивели на берег. Корабель очолив командир дивізіону кап. 3 рангу О. Долгов і під його управлінням він перетворився в переслідувача СКР-112, правда, не досить активного. Екіпаж МПК, абсолютна більшість якого ще у січні прийняла присягу на вірність українському народові, все робив до того, аби збити курси і швидкість свого корабля в гонитві переслідування – у морі на кораблі заклинювали рулі, втрачався хід, самостійно мінявся курс, виявлялися різні несправності і МПК таки повернули в базу.

Одночасно з МПК командування бази розправилися і з командою КСВ. Офіцери штабу бази захопили катер зв’язку, викинули його екіпаж на стінку, а сам катер пришвартували без екіпажу до буя посеред бухти.

Командир бази контр-адмірал О. Цубін негайно доповів в штаб флота: «Докладываю: 21 июля с.г. в 8 часов 56 минут командир сторожевого корабля Крымской военно-морской базы СКР-112 капитан-лейтенант Настенко под руководством бывшего начальника штаба бригады капитана 2 ранга Жибарева, вместо выполнения мероприятия по плану тренировки празднования Дня ВМФ, самовольно вышел из района базирования, поднял флаг Украины и, не отвечая на запросы и приказания штаба флота, убыл в порт Одессу».

Проте, це була не вся правда, бо С. Настенко, вийшовши у відкрите море, сповістив по зв’язку оперативного чергового Кримської бази: «Корабель підняв Державний прапор України і прямує в порт Одеса. Пришліть на борт представників Міністерства оборони України і ВМС України». Переслідування СКР-112 було організоване досить оперативно. Вийшовши з оз. Донузлав на зовнішній рейд, СКР-112 виявив факт погоні вчорашніх бойових побратимів. Внутрішнім рейдом оз. Донузлав на вихід в море вже йшли малий десантний корабель на повітряній подушці МДК-184 типу «Джейран» та малий протичовновий корабель МПК-93. При цьому командир МДК-184, вважаючи МПК-93 єдиним в діях з СКР-112, заблокував йому вихід з озера в море. Розбиралися без малого пів години.
Події починали набирати калейдоскопічного і небезпечного характеру. В 9.25. начальник штабу ЧФ віце-адмірал Г. Гурінов віддав наказ підняти у повітря два гідролітаки БЕ-12 «для контролю за діями СКР-112 і встановленням з ним зв’язку». О 10.00. на зв’язок з начальником штабу ЧФ вийшов командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин, який запропонував: «Если есть воля людей, то пусть корабль идет в Одессу». Однак начальник штабу ЧФ заявив, що при необхідності він застосує зброю.

СКР-112 йшов 20-вузловим ходом. У цей час кораблі погоні вийшли у відкрите море і, догнавши СКР-112, намагались з корми взяти його у «тиски», створюючи передумови навігаційної аварії. При цьому начальник штабу Кримської вмб кап. 1 рангу Орлов і комдив кап. 3 рангу О. Долгов по радіозв’язку постійно погрожували Сергію Настенку застосувати по ньому зброю на враження, а якщо стане на зворотній курс і повернеться в базу, обіцяли надати можливість перевестись до іншого місця служби. Та СКР-112, вміло маневруючи на швидкості, гордо йшов під Державним прапором України.

Реакція на вихід СКР-112 командування Чорноморського флоту на чолі з адміралом І. Касатоновим була передбачливою і, як завжди, антиукраїнською. Буквально через годину після виходу корабля в море відбулася його перша прес-конференція. Як і очікувалося, адмірал назвав підйом Державного прапора України на кораблі «воровским, убегая от преследования», факт виходу в море походом «за должностями и звездами в Минобороны», а перехід СКР-112 під Державним прапором - злочином. Далі прозвучала заява для представників ЗМІ, де Міноборони України звинувачувалося в односторонніх діях, внаслідок яких становище на підлеглому йому флоті продовжує бути вибухонебезпечним. На його думку, орггрупа ВМС України перейшла до практики вихоплення кораблів із бойового складу флоту, приведення їх до присяги, захоплення бойової техніки та пунктів управління. Командувач Чорноморським флотом та залежна від нього яничарська преса аж із шкіри лізли, щоби скласти в усьому світі громадську думку про СКР-112 як про корабель, що порушив усі норми і правила мореплавства, став справжнім терористом у Чорному морі та створювали імідж проведення в такий спосіб протиправної акції міждержавного рівня. Посипалися протести і заяви створених при ЧФ громадських організацій, активізувалися прес-конференції, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України. Оргрупа ВМС виставлялася гніздом піратства і злочинності.

Тим часом у морі з радіообміну між кораблями погоні на СКР-112 зрозуміли, що начальник штабу дивізіону кораблів на повітряній подушці (КПП) капітан 3 рангу С. Трушев, який знаходився на МДК-184, таки отримав наказ на застосування зброї. Зараз же по курсу і над СКР-112 було зроблено 4 бойові черги з артустановки АК-230, які лягали перед носом корабля. Розстрілявши набої, Трушев вийшов на радіозв’язок з М. Жибарєвим: «Получил приказ всеми способами остановить корабль и вернуть СКР-112 на базу». У відповідь отримав тверде: «Іду під Державним прапором України в її територіальних водах і прямую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати». У цей час два літаки БЕ-12 на бриючій висоті вийшли на курси торпедної атаки корабля… На реї корабельної щогли СКР-112 підняли сигнал про готовність корабля до бою.

О 10.25. на перехват двом гідролітакам ЧФ БЕ-12 з аеродрому Одеси стартував український винищувач СУ-27 та вийшли два прикордонних кораблі. Близько 12.00. на траверзі Тарханкутського маяка, у МДК-184 почало закінчувалося паливо. У зв’язку з лімітом часу, командний пункт ЧФ дав йому наказ провести таран СКР-112. «Джейран» розпочав небезпечне маневрування, приближаючись до 10-15 метрів до борту непокірного сторожовика, але С. Настенко вмілим маневруванням щасливо уникнув зіткнення – таран не вдався.

Під Тарханкутом СКР-112 догнав прикордонний сторожовик Морського прикордонного загону України з Севастополя, але йшов стороною, не вмішуючись в ситуацію і практичної допомоги СКР-112 не надавав. Десь в 13.00. через нехватку палива МДК-184 вимушений був повернутися в базу. На його заміну командування ЧФ з 30-ї дивізії ЧФ направило сторожовий корабель «Разітельний», а з порту Чорноморськ - ракетний катер РК-260 з старшим на борту командиром дивізіону капітан 3 рангу В. Захаровим, який теж отримав наказ любою ціною зупинити Настенка з Жибарєвим.

Підняті у повітря два БЕ-12 отримали наказ з КП ЧФ провести з повітря торпедні атаки на корабель. Однак передбачаючи відкриту провокацію командир ланки гідролітаків запросив повторити команду при включеному магнітофоні – більше таких команд з КП на борт літака не поступало. В подальшому літаки просто пролітали над кораблем, підсилюючи лише психологічну складову ситуації.

На думку екіпажу СКР-112, найскладнішим був момент, коли в районі 17.00. їх догнали СКР «Разітєльний» і ракетний катер РК-260. Користуючись значною більшою швидкістю свого ходу, ракетний катер почав по курсу СКР-112 з дистанції 100 метрів скидати в море десятки метрів швартових канатів з надією вивести з ладу його гвинторульові механізми, маючи надію, що гвинти українського сторожовика захватять канати, накрутять на вали і таким чином він вимушений буде зупинитися. Та вмілим маневруванням С. Настенко такої радості переслідувачам з СНД не надавав. Тоді РК-260 почав загрожувати черговим тараном. Побачивши спробу РК йти на таран, кап. 2 рангу М. Жибарєв вимушений був оголосити бойову тривогу і віддати наказ: «Боєзапас тримати в готовності до подачі на гармати». Побачивши поворот артилерійських башт СКР-112, РК-260 відійшов від гріха подалі.

Тоді, щоб зупинити СКР-112, командиру «Разітєльного» був виданий наказ взяти його на абордаж. Спершу він переплутав СКР-112 з МПК-93 і пішов на останнього. Коли порозумілися, вже три кораблі взяли курс на СКР-112 та організовувати йому тиски. Під час наближення до СКР-112 у МПК-93 раптово вийшли з ладу рулі, і він, циркулюючи, пройшов декілька метрів від СКР «Разительный» вздовж корми, випадково його не протаранивши.

Після цього МПК-93 остаточно відстав. Ракетний катер, не зумівши виконати свого завдання, за командою з командного пункту флоту повернув назад. У цей час СКР «Разітєльный», приспустивши правий якір і вишикувавши на баці десантну групу, розпочав небезпечне зближення з СКР-112 з кормових курсових кутів лівого борту з метою провести навал, якорем зачепити СКР-112 і в цей час висадити на нього групу захоплення або бодай протаранити його. Однак СКР-112 умілими маневрами позбавив «Разітєльний» такої можливості.

При таких діях конфлікт доходив свого логічного завершення. З Одеси на підтримку СКР-112 вийшло два прикордонних сторожовика: ПСКР - 632 і ПСКР - 626, чисте небо над сторожовиком забезпечував винищувач СУ-27, перед яким БЕ-12 поспішили на свій аеродром в селищі Мирний. Тай сили погоні почали рідіти – ще за мисом Тарханкут зламався МПК-93, знизив хід і почав відставати – матроси з українською присягою так і не дозволили кораблю продовжити погоню українського корабля під їх рідним прапором, вимушені були повернутися і РК-260 з десантним кораблем на повітряній подушці МДК-184.

Тоді, вже перебуваючи під Одесою, старший на борту «Разітєльного» начальник штабу 11-ї бригади протичовнових кораблів капітан 1 рангу О. Сілін запропонував командиру СКР-112 переговори. М. Жибарєв вирішив піти на переговори самому, оставивши командира корабля на борту, але виставив тверду умову, щоби між кораблями підтримувалася дистанція не менше 2 кабельтових. З Сергієм Настенком домовилися, що у випадку арешту Жибарєва на «Разітєльнім», він через 30 хвилин самостійно поведе корабель до Одеси.

На шлюпці, присланій з «Разітєльного», М. Жибарєв, забравши з собою С. Семенова, направився на переговори. Про перебування на «Разітєльном» розказував сам Микола Жибарєв: «На кораблі мене зустрів старший помічник командира корабля і провів до О. Сіліна в каюту флагмана. За чаєм я йому пояснив становище і нашу позицію. У цей час особовий склад 11-ї бригади ЧФ теж готувався присягнути Україні, тому від О. Сіліна не відчув ворожого ставлення. Навпаки, знайшов повне порозуміння. Мені упало в очі, що моряки на кораблі чимось пригнічені, ймовірно, неприємною місією, яку їм довелося виконувати. Олександр Сілін мені сказав, що на зв’язку у нього КП Чорноморського флоту знаходиться представник ВМС України капітан 1 рангу Євген Лупаков.

Якщо хочу, можу з ним вийти на зв’язок. Я відповів, що на зв’язок виходити не буду, бо можу помилитися стосовно голосу, тому готовий розмовляти з контр-адміралом Б. Кожиним або капітаном 2 рангу Ю. Шалитом. О. Силін погодився. Він показав мені телеграми від віце-адмірала В. Ларіонова і народного депутата О. Тарасенка, тон яких мене переконав, що наші дії обидві сторони не виправдовують. Я залишився непохитним: «Йти вперед не змінюючи курсу». По апаратурі БПЧ ЗАС отримав телеграму від Б. Кожина: «Доложите о Ваших намерениях и действиях!» Моя відповідь: «Следую рейд Одесса. По прибытии жду представителя МО Украины». Зв’язався з капітан-лейтенантом С. Настенком і наказав зберігати спокій і без мене не йти. Отримав по радіо від Б. Кожина: «Следовать на рейд Одессы. Встать на якорь! Ждать представителя МО Украины». О. Сілін прочитав радіограму, на морській мапі визначив точки якірної стоянки для СКР-112. Згодом і О. Сілін, і вся команда СКР «Разительный» дружно мене провели. Прибувши на СКР-112, показав С. Настенку широту і довготу якірної стоянки, на що він відповів, що вважає за доцільне на зовнішньому рейді на ніч не залишатися, а зайти до внутрішньої гавані порту. Морські прикордонники перешкоджати не будуть».

Отже, народному депутату О. Тарасенку виклик старій системі СКР-112 не сподобався, порушив його депутатський спокій – про спокій на флоті депутату не думалося. Та у цей час у конфлікт вмішався Міністр оборони України Костянтин Морозов і командувач Одеським військовим округом генерал-лейтенант Віталій Радецький. Реакція Радецького на агресивні дії Касатонова була надзвичайно різкою. Його погроза викинути адмірала з його флотом на середину Чорного моря значно остудила агресивні антиукраїнські амбіції командувача ЧФ. Ескадра захвату вимушена була повернутися ні з чим.

В 18.50 21 липня 1992 року СКР-112 прибув до порту Одеса. На Одеському рейді їх зустрів начальник гідрографічного району і старший морський начальник в Одесі кап. 2 рангу О. Нерубаський, який спершу пригрозив не допустити швартування корабля в порту. Однак, щоб «грізний» одеський начальник не мішався, Жибарєв його акуратно відправив на катер, яким той прибув на борт, а СКР-112 успішно пришвартувався в Практичній гавані Одеського порту поряд з прикордонними кораблями. Позаду осталися більше восьми годин переслідування, війни нервів, напружених змагань у бойовій майстерності, умінню маневрувати, в морській практиці одного корабля проти чотирьох. СКР-112 вийшов переможцем. Він кинув у вічі своїм переслідувачам виклик, і цей виклик став пересторогою всім тим, хто намагався українцям диктувати свою волю і свої умови. Курс СКР-112 до Одеси прокреслив курс молодих ВМС в морське майбутнє, в широке море, засвідчив незворотність процесу військово-морського будівництва в Україні.

Ввечері втомлений, але не переможений, сторожовик вітали з прибуттям і зустрічали більше тисячі одеситів, представники місцевих органів влади, різних партій і громадських організацій. Вітали квітами, несли матросам гостинці, фрукти і овочі. Але було немало і таких, які шукали продовження конфронтації, у першу чергу представники російської преси. «До мене підійшов кореспондент телекомпанії «Останкіно», розказував головний корабельний старшина Аяз Алієв, виконуючий обов’язки командира БЧ-3, і пропонує наодинці, як земляку, розказати як мене націоналісти під снаряди ставили, хотіли вбити». І таких спроб було чимало.
Перед постановкою на швартові радисти доповіли командиру, що щойно по радіо прийшло повідомлення про СКР-112, який підняв Державний прапор України і подібно до повсталого «Потьомкіна», йде до порту Одеса, а сили ЧФ вживають заходи для його затримання і повернення назад. Але на той час це була вже запізніла інформація. О 21-й годині 30 хвилин на корабель прибули командувач ВМС України контр-адмірал Б. Кожин, начальник штабу орггрупи ВМС капітан 2 рангу Ю. Шалит, командир Кримської ВМБ ЧФ контр-адмірал О. Цубін, офіцери штабу ЧФ капітани 1 рангу Александров і Кучин, від Севастопольської міської держадміністрації М. М’ясоєдов. Пізніше на корабель прибули командувач ОдВО генерал-лейтенант В. Радецький з групою офіцерів і представник Президента України в Одеській області В. Ільїн.

Група адміралів і офіцерів Чорноморського флоту спершу пробувала відчувати себе в Одесі як вдома і, за словами М. Жибарєва, насамперед пред’явила вимоги про те, що корабель належить ЧФ, а не ОдВО, тому не просить, а наказує зняти корабель з якоря і швартових і вивести на зовнішній рейд. М. Жибарєв відмовив і доповів командувачу ВМС контр-адміралу Б. Кожину, що корабель вийти в море не готовий, бо особовий склад стомився і потребує необхідного відпочинку. Б. Кожин розпорядився: все залишити до ранку як є і нічиїх команд, крім його, не виконувати. Контр-адмірал О. Цубін запитав командира корабля С. Настенка чиї буде виконувати накази: його чи командування ВМС України. І отримав тверду відповідь, що тільки ВМС України!, а затим поставив йому вимогу покинути корабель. Ось тоді з чорноморських офіцерів злетіла пиха і вони попросили дозволу переночувати на кораблі. С. Настенко погодився за умови, що вони не вестимуть ніякої агітації. Зранку контр-адмірал О. Цубін запропонував С. Настенку вишикувати екіпаж корабля, але останній відмовився. Адмірал знітився і зрозумів, що йому на українському кораблі робити більше нічого. 22 липня, побачивши безглуздість свого перебування на СКР-112, чорноморські офіцери покинули корабель.

Для надійної охорони корабля з берега командування ОдВО надіслало взвод національних гвардійців з 15 чоловік, а на пірсі біля корабля була розвернута радіостанція, на СКР-112 встановлено телефон із комутатором. Через деякий час контр-адмірал Б.Кожин, давши вказівки і рекомендації, зі своєю групою теж зійшов з корабля. У місті він дав інтерв’ю для засобів масової інформації, в якому підкреслив, що треба правильно розуміти волевиявлення екіпажу корабля, а міське керівництво попросив надати морякам СКР-112 всебічну моральну і матеріальну допомогу. Контр-адмірала Б. Кожина відверто визнав, що перехід СКР-112 є криком душі людей, які в числі перших чесно і щиро присягнули Україні, а у відповідь зазнали лише приниження та морально-психологічного тиску і у рідній країні, на рідній землі знаходилися у безправному становищі.

Незабаром наказом Міністра оборони України СКР-112 було включено до складу ВМС і він став першим бойовим кораблем Військово-морських сил України, першим кораблем 1-ї бригади надводних кораблів ВМС України. Однак, не зважаючи на включення корабля до складу ВМС України навколо нього продовжували нагнітати політичну ситуацію. Адмірал Касатонов став погрожувати про самостійне формування російського флоту у бухтах України. З цього приводу газета «Народна Армія» 24.07.92 р. опублікувала заяву Міністра оборони України генерал-полковника К. Морозова з приводу становища, що склалося на Чорноморському флоті: «Як стало відомо, 21 липня сторожовий корабель Чорноморського флоту СКР-112 згідно з рішенням екіпажу перейшов із Кримської військово-морської бази до порту Одеса. При виході в море екіпаж підняв Державний прапор України. На кораблі знаходились начальник штабу 17-ї бригади кораблів охорони водного району та офіцер штабу бригади. Протягом восьмигодинного переходу корабель переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі з метою примусити його повернутися. Застосовувалося все: стрільба із артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування із зближенням з метою навалу і нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення.

Сторожовому кораблю вдалося все ж таки прибути до порту Одеса і о 18 год. 50 хв. пришвартуватися біля пірса бригади прикордонних кораблів України. Як заявив командир корабля капітан-лейтенант С. Настенко, причиною, що примусила екіпаж до несанкціонованих дій, були неправомірні дії командування Чорноморського флоту в умовах відсутності рішень щодо флоту на рівні державних комісій. З цього приводу Міністерство оборони України змушене заявити рішучий протест командуванню Чорноморського флоту і поставити вимогу негайно припинити протиправні дії проти громадян України, які проходять військову службу у своїй державі. …На флоті служать люди, більшість з яких є громадянами України, які мають конституційне право служити своєму народові та захищати землю своїх батьків. Флот базується у водах України, забезпечується державою та фінансується з її бюджету.

Виходячи з цього, Україна розглядає питання про флот на підставі постанов Верховної Ради про цілісність, неподільність та недоторканість її території, законодавства України про державну власність, виходячи з інтересів обороноздатності країни. Для розвитку Дагомиської угоди між Україною та Російською Федерацією державна делегація України на переговорах з питань Чорноморського флоту запропонувала головні напрямки їх рішення, які привели б до окремого базування флотів України і Росії на її територіях.

Незважаючи на правову основу розгляду Україною саме таких напрямків, російська сторона заявляє свої претензії на частину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, і, не погоджуючись на роздільне базування сил, заводить переговори у глухий кут. У цих умовах серед особового складу флоту зростає незадоволення ходом переговорів, з’являються сумніви щодо можливості вирішити питання політичним шляхом. Збільшується кількість випадків самовизначення офіцерів, екіпажів кораблів, частин. З особовим складом, що присягнув Україні, чинять розправи, на землі їхніх батьків грубо порушуються їх права та свободи, гарантовані Конституцією і законами держави. На знак протесту та керуючись бажанням привернути увагу до своїх питань, проявляють непослух екіпажі кораблів. Це веде до нарощення протиправних дій з боку командування Чорноморського флоту. У своїй телеграмі адмірал І. Касатонов попереджує про готовність і надалі вживати рішучі заходи та про можливість рівнозначних дій екіпажів з протилежними політичними цілями.

Склалося становище явного протистояння з великою вірогідністю виникнення конфліктів із застосуванням зброї. Назріла гостра необхідність переглянути свої позиції людям, що причетні до питання про Чорноморський флот, переглянути з точки зору особистої відповідальності за нагнітання обстановки і можливих негативних наслідків. Розглядаючи статус незалежної держави України, як тимчасовий, у зв’язку, мовляв, з помилками її керівництва, ті, хто примушує особовий склад зберігати міфічну єдність флоту на чужій землі, роблять офіцерів, мічманів, старшин та матросів заручниками своїх політичних амбіцій, позбавляють їх елементарних прав, примушують піднімати руку один на одного. Виношуючи ідею реваншу за так звані помилки, внаслідок яких Україна створює структури своїх Збройних Сил, роблячи ставку на силу, помилку допускають ті, хто не поважає прав іншої держави, завдає політичної шкоди своїй країні. Ми не за флот тримаємося, ми відстоюємо цілісність нашої держави. Позиція України справедлива.

В цьому давно розібралися наші військовослужбовці, люди в країні та за її межами. Ми не претендуємо на те, що знаходиться за межами нашої держави, поважаючи право інших держав на свою власність. Ми не можемо дарма віддавати те, у що вкладена праця мільйонів наших громадян, що давно заслужили покращення свого життя. Ми зобов’язані виходити з необхідності створювати свою оборону на землі, в повітрі і на морі. Для цього потрібна надійна армія, яка складається з громадян нашої держави, служить своєму народові, захищає свою Батьківщину. Ми не входимо у військові блоки, не розміщуємо свої війська на територіях інших держав. І на нашій території не повинно бути військ, підлеглих іншим державам. І вирішимо це шляхом переговорів. Ми готові на компроміси, готові проявити добру волю, але ділити Україну - ніколи! Вона неподільна і недоторкана!».

Події, пов’язані з СКР-112 вийшли на міждержавний рівень. 29 липня 1992 року МЗС Росії направило МЗС України ноту такого змісту: «21 июля 1992 года в результате грубого попрания воинской дисциплины и неправомерных действий командования сторожевого корабля СКР-112, поднявшего Государственный флаг Украины, был совершен угон этого корабля с базы Черноморского флота на озере Донузлав. Командир корабля не подчинился требованиям командования Черноморского флота о возвращении корабля на место постоянного базирования и осуществил переход в порт Одесса. Обращает на себя внимание, что высокопоставленные представители Вооруженных Сил Украины отказались сотрудничать с командованием Черноморского флота в пресечении и скорейшем урегулировании этого инцидента. Все это, равно как и факт нахождения корабля в сложившихся обстоятельствах в порту Одесса, вносит дестабилизирующий элемент в обстановку на Черноморском флоте и создает сложности в деле стабилизации Дагомысских соглашений между Российской Федерацией и Украиной о дальнейшем развитии межгосударственных отношений от 28 июня 1992 года в части, касающейся Черноморского флота. Министерство иностранных дел Российской Федерации выражает озабоченность в связи с вышеизложенным и полагает, что интересам достижения общей поставленной Украиной и Россией цели - решения проблем Черноморского флота путем переговоров - отвечало бы возвращение украинского корабля в состав Черноморского флота с проведением тщательного расследования по факту угона СКР-112».

Перехід СКР-112 до Одеси проявив світу суть флотської проблеми та розкрив істинні наміри тих, хто денно і нощно клявся у слов’янському братерстві. Події навколо СКР-112 заставили керівників України і Росії, світову громадськість прискіпливіше подивитися на факти, які супроводжували флотську проблему і процес флотського будівництва в Україні.

Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І. Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні: «Міноборони України і Служба Безпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів», «це інспірована операція», «втеча корабля…результат того, що приймається українська присяга», «таємна війна проти Чорноморського флоту» та ін.
Проте, «касатонівцям» не вдалося очорнити цей героїчний вчинок в очах представників світової громадськості. Поодинокі люди, колективи та представники різних громадських організацій всебічно підтримували моряків СКР-112. Про це свідчить наявність багатьох листів і подяки, які надходили як на корабель, так і до штабу ВМС України. Наприклад, мешканка міста Севастополя Бондаренко писала у ті дні командувачу ВМС Борису Кожину: «Підтримую дії екіпажу СКР-112. Це приклад для всіх, як треба любити свою Вітчизну. Ті, хто вболіває за флот України і за свою Вітчизну, усі з Вами, адмірал Кожин!»

17 грудня 1992 року СКР-112 повернувся до Севастополя і разом з КУ «Славутич» увійшов до складу 1-ї бригади надводних кораблів ВМС України, у складі якої мав бортовий номер U102. Однозначно кораблю необхідний був середній ремонт, терміни якого давно пройшли. Коштів на ремонт у ВМС не було і так він три роки стояв біля Куриної пристані без права виходу в море. І там, біля тієї пристані розпочалася і завершилася остання гучна історія навколо імені СКР-112.
Врешті, стояв приреченим СКР-112 на швартових і якорях не тому, що у ВМС не було коштів на його ремонт – їх спеціально після відставки Констянтина Морозова і віце-адмірала Бориса Кожина в Міністерстві оборони не виділяли! Наявність цього корабля у ВМС і його стоянка саме у Севастополі багато кому не подобалося, і не лише у Севастополі. Згадайте телеграми народних депутатів, окрики окремих високих чиновників в адрес СКР-112 і ВМС України в 1992-93 роках і стане ясність їх хуторянської позиції – не було б ВМС, не було б проблеми. Як наслідок цієї політики, ніхто з екіпажу СКР-112 не був представлений до нагород.

Серед політичного бомонду Києва, у великій мірі навіть демократичного, побутувало враження, що наявність нескореного сторожовика у Севастополі не дозволяє успішно вирішувати проблему розподілу Чорноморського флоту та підриває «братство» і «російсько-українську дружбу». До штабу ВМС почали приходити обґрунтування недоцільності ремонту СКР-112, окремі фахівці і в штабі ВМС, особливо в управліннях оперативному і бойової підготовки, радо з цим погоджувалися – знімалося багато проблем, пов’язаних з його ремонтом і експлуатацією. В 1995 році в Міністерстві оборони України прийшли до думки поступити з гордим і відданим Україні СКР-112 так, як більшовики свого часу поступили з «непереможною територією революції 1905 року», повсталим броненосцем «Князь Потьомкін-Таврічєскій» - розібрати на метал.

З сторони міністра оборони України Валерія Шмарова та головних управлінь оборонного відомства почався відкритий тиск на командування ВМС України позбутися і списати корабель, наявність якого у Севастополі піднімала кров’яний тиск у московських україноненависників. Враховуючи технічний стан СКР-112, відсутність коштів на його утримання та ремонт і наполегливі пропозиції Міністерства оборони України, командуванням ВМС хоч і з важким серцем таки прийняло рішення про виведення його з бойової лінії флоту і доручило останньому командиру СКР-112 кап. 3 рангу Жуку підготувати документи на списання корабля.
У цей же час у Севастополі багато громадських організацій хотіли бачити СКР-112 в якості музею Військово-морських сил України. Зважаючи, що пропозиції утилізації корабля перемагають громадську думку, у Севастополі був навіть створений «Комітет захисту сторожового корабля СКР-112», до якого долучилися представники громадських організацій з багатьох областей України.

На початку серпня 1996 року в українських газетах, по радіо і телебаченню було оголошене звернення «Комітету захисту сторожового корабля СКР-112», до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення корабля. Ми, представники громадських організацій і демократичних партій міста Севастополя, говорилося в ньому, глибоко стурбовані тим, що СКР-112, військовий корабель, який першим підняв Український прапор, сьогодні проданий комерційним структурам і має бути порізаним на металобрухт. Практично, на металобрухт відправляють нашу історію. Просимо вас не допустити цього святотатства. Ціна металу в сотні тисяч разів нижча за ціну нашого духу. Тому просимо вас дати розпорядження про скасування рішення щодо продажу СКР-112. Цьому кораблеві місце в музеї Військово-Морських Сил України. СКР-112 - це не металобрухт, це наша святиня. Її знищення - це знищення нашого майбутнього. Просимо вас не допустити цього.

Підписали:
Голова «Комітету захисту сторожового корабля СКР-112» Клавдія Трубникова.
Голова Севастопольської «Просвіти» Микола Гук.
Голова Севастопольського КУНу Олександр Кравчук.
Голова Севастопольського відділення товариства «Україна» Петро Марчук.
Голова Севастопольської організації НРУ Олександр Подольний.
Голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак.

Поступало багато пропозицій і з других приморських міст. Наприклад, запорожці досить активно добивалися визначити місцем його «вічної стоянки» Дніпровську набережну в місті Запоріжжі, де на його базі бажали створити діючий військово-морський музей, який служив би справі військово-патріотичного виховання молоді. Запевняли, що є бажаючі меценати взятися за цю справу. Подібні пропозиції поступали з Миколаєва і Одеси, особливо наполягала одеська громадськість, вважаючи СКР-112 своїм героєм.

Та перемогла позиція нового міністра оборони України генерала Олександра Кузьмука – восени 1996 року СКР-112 реалізували комерційній фірмі на метал. Пірс на Чорній річці став останньою пристанню легенди Українського флоту, там його швидко розібрали на метал. Так безглуздо було втрачено корабель-історію, живу морську історію сучасних Військово-морських сил України, військово-морську реліквію України.

Противники відродження флоту України відверто раділи з розправи і знищення у Севастополі українського героя-корабля руками самих українських моряків. Різноманітні проросійські організації, що почали пишним цвітом квітнути у Севастополі, разом з чорноморськими адміралами на міських і громадських заходах почали глумитися і глузувати з малоросійства українських чиновників від оборони, їх показового хуторянського нерозуміння історичної складової бойової готовності флоту. Вже через кілька місяців після знищення першого українського бойового корабля командувач ЧФ адмірал Е. Балтін злорадно кривлявся в телеефірі загальноросійських каналів і вся Європа дивилася і дивувалася: «Де СКР-112, ота «Аврора» Українського флоту? Вони її знищили своїми руками. Їм не можна передавати флот, бо вони (українці) поступлять з ним так, як з своїм СКР-112. Все продадуть на метал!».

Та історичну правду порізати як метал корабля не можливо. Не можливо приховати непростий шлях відродження національного флоту та правду про те хто і як прокладав йому перші курси в море. Екіпаж СКР-112 у надзвичайно складній військово-політичній ситуації в Криму виразно проявив своє українство, сміливо і професійно прокреслив курс в море молодому флоту України, поборов спробу силової протидії відродженню національного флоту України, продовжив і переніс традиції старших поколінь українських моряків у день сьогоднішній.
Врешті, історія з СКР-112 є яскравим свідченням, що і у незалежній Україні ще існують впливові сили, які своїм завданням ставлять знищення нашої національної пам’яті, історичних традицій в армії і на флоті. Та нам, не зважаючи на протидію, слід наполегливо берегти і плекати свої духовні святині. Бо не хлібом єдиним живе людина і не економічне становище України визначає рівень патріотизму і відданості своєму народові. Лише вітчизняні приклади патріотизму і вірності військовому обов’язку перед своєю країною незаперечно формують духовну складову воїна, без якої обороноздатність країни забезпечити не можливо.

Взято тут: http://sevsou.io.ua/s398721/korabli-geroe_nasha_doba_skr-112
  21 липня 2013,  Emerytura
 (голосів: 0)
  Переглядів: 3099
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сторінку як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватись, чи ввійти на сторінку під своїм ім`ям.
#1 написав:  SMAUH
 


 ЧМ
дякую Марко

з моменту де було написано про прийняття рішення віддати СКР на металолом, і спроби відстояти і не дати можливості його порізати...
читав і дурив себе, що таки його відстоять...

але розчарувався в моменті як дочитав що його вже немає...


сподіваюсь майбутнє України як морської держави буде тіки розвиватись..!

   

Інформація


"Гості" не можуть коментувати дану новину.

Нові повідомлення на форумі

Останнє повідомлення 14 травня 2014 10:28 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 27 березня 2014 06:38 prosto Ljybcja
Останнє повідомлення 24 березня 2014 14:03 Marichka
Останнє повідомлення 17 лютого 2014 05:54 Lana Wayne
Останнє повідомлення 16 січня 2014 11:23 Lana Wayne
Останнє повідомлення 2 січня 2014 04:21 one gog
Останнє повідомлення 5 листопада 2013 14:22 Jack Sparrow
Останнє повідомлення 17 червня 2013 20:27 Emerytura
Останнє повідомлення 6 червня 2013 04:26 martyshko
Останнє повідомлення 1 червня 2013 11:54 heilga

Хмарка міток

Потрібний для переглядуFlash Player 9 або вище.

Показати всі мітки